Відчували страх і злість: що про своє 24 лютого 2022 року розповідають хмельничани

Відчували страх і злість: що про своє 24 лютого 2022 року розповідають хмельничани
  • 24 лютого 2022 року - українці запам’ятають цей день на все своє життя.
  • Запитали в хмельничан про емоції рік тому та як зустрічатимуть перемогу України. 

Минув рік від дня, коли росіяни почали свій повномасштабний наступ. Події, що відбулися 24 лютого 2022 року запам’ятаються кожному українцеві на все життя. Сльози, паніка, страх, невідомість. Всі ці відчуття застали людей зненацька. Одні - без упину гортали стрічку з новинами. Інші - подалися захищати країну зі зброєю чи з головою занурилися у волонтерство.

Останні 365 днів в Україні називають “роком незламності”. Адже кожен попри біль в душі продовжував допомагати країні, армії, переселенцями та одне одному. Кожен мужньо ніс та продовжує нести важку ношу емоцій та почуттів. Все це - на шляху до нашої перемоги. До найочікуванішої перемоги України над москалями.

У річницю повномасштабного вторгнення запитали в хмельничан, що вони відчували рік тому. Як саме їх змінив цей рік та що вони робитимуть в день перемоги. Відповіді дивіться далі. 

Відео дня

Дмитро Гуцалюк, блогер:

Нет описания.

Валентина, пенсіонерка

- Дні перед повномасштабним вторгненням були важкі. Тоді вже багато людей розуміли, що росіяни можуть наступати. Про те, що це сталося, 24 лютого, я дізналася з новин. Тоді рано-вранці я розбудила рідних: дітей та онуків. Ми почали думати, як будемо діяти за різних сценаріїв. Звісно, було страшно.

- Вже за рік після наступу можна робити висновок, що ми дуже сильна нація. І точно переможемо в цій війні. Коли це станеться - зберемося з усіма найріднішими й тими, хто зараз на фронті. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо цього росії.

Анастасія Бевз, журналістка ВСІМ:

Нет описания.

- Той ранок, як і для всіх українців почався зі слів "Вставай, почалась війна". Далі телефон в руках, постійний моніторинг новин. Пам'ятаю, що дзвонила рідним. Був страх і паніка від нерозуміння, а що далі. Попри хвилювання змусила себе скласти тривожну валізу. А далі режим очікування. 

Єлизавета, приватний підприємець

Нет описания.

- Я навіть коли мені подзвонила мама і коли зайшла в інтернет і глянула новини - все одно не могла в це повірити. У мене в голові не вкладалося, що таке можливо у наш час - щоб сусідня країна так жорстоко на нас напала.. Коли я вже побачила фото, де розвалені будинки і лежать мертві люди на вулицях, тоді до мене дійшло, що це справжня жорстока війна. Мені не було страшно, а було боляче за наших людей. І навіть зараз мене розриває сильна злість та несправедливість. 

Максим Фарина, головний редактор ВСІМ:

Нет описания.

- Мої перші емоції та відчуття зранку 24 лютого - “Ну ось і почалося”. Війна не була для мене великим шоком. Було розуміння, що це неминуче і розпочнеться після закінчення олімпіади, яка відбувалася в Пекіні до 20 лютого. Не було лише розуміння якою буде війна і як далеко географічно вона зайде. Звідси й страх та паніка, які, будемо відвертими, відчували абсолютно всі. Але вони вгамувалися досить швидко. Потрібно було думати про сім’ю, рідних, які живуть в Старокостянтинові та роботу. 

Вікторія Отаманчук, журналістка ВСІМ:

Нет описания.

- Того дня я прокинулася від виття сирени. Не хотіла вірити, що це не сон, що направду почалася війна. Далі була купа дзвінків – рідних, друзів, просто знайомих. Розгубленість, страх і злість. Вона й допомогла згрупуватися, прийняти те, що змінити не в силі, й почати діяти.   

Катерина, приватний підприємець

- 24 лютого минулого року в мене був великий страх. Я не знала, що буде далі. Без зупинок тоді гортала новини й зідзвонювалася з найближчими людьми. Війна, безумовно, змінила мене. Змінила думки. Я думаю, що треба жити сьогоднішнім днем і будь-який момент треба цінувати в цьому житті. 

 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up