Військовий з Хмельницького ТЦК Василь Швед: «військовим потрібні ротації»

Юлія ВАСІЛЬЄВА

24-річний Василь Швед брав участь у визволені Херсону.
Чоловік отримав поранення під Бахмутом.
Зараз служить в Хмельницькому обласному ТЦК та СП.
Розповідаємо історію військовослужбовця.

Василь Швед – 24-річний військовослужбовець. У свої 20 років він уклав контракт. Був учасником ООС на Луганському та Донецькому напрямках. З лютого 2022-го продовжив захищати Україну від російських окупантів. Брав участь у спецоперації зі звільнення Херсону та у боях за Бахмут. Там і отримав осколкове поранення, через що у нього зараз майже не працює права рука. ВЛК визнала його обмежено придатним і чоловіка перевели на службу до Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки – він служить у роті охорони, на посаді «стрілець-гранатометник». На Новий рік зробив пропозицію своїй коханій і незабаром планує одружитися. Розповідаємо про бойовий досвід захисника та його життя після фронту.

– Пане Василю, розкажіть, як розпочався ваш військовий шлях: вас призивали на службу чи ви доброволець?

– У 20 років мені прийшла повістка. Я пішов у військкомат, сказав, що хочу на контракт. Мене відправили в 128 окрему гірсько-штурмову бригаду, місто Ужгород, Закарпаття. Там я з ними й підписав контракт на 3 роки. Позаяк я сам, в мене нікого немає: батьків немає, нікого немає та я вирішив піти на контракт. «Срочку» я не служив.

– Яким було ваше 24 лютого 2022-го та де ви були, коли розпочалося повномасштабне вторгнення?

– В Донецькій області ми розвантажували машини, тільки приїхали о 5 ранку. Ми 9 місяців пробули в ООС, потім поїхали в Ужгород на пункт постійної дислокації. Там ми побули два місяці. Хоча ми мали поїхати на відновлення на 9 місяців, але через те, що була інформація, що може початися повномасштабна війна – того ми побули тільки два місяці й нам сказали виїжджати. О 4 ранку все почалося, а о 5 ранку ми вже були в Донецькій області. Ми розвантажували техніку. Але на моє здивування в Донецькій області на той момент все було більш-менш спокійно. Нам казали, що недалеко від нас вони (росіяни, – прим.автора) стоять – десь в 10 кілометрах. Т ми встигли розвантажитися, переїхати.

– Де ви саме ви виконували бойові завдання і на яких посадах?

– Як ми тільки приїхали, я спочатку попав просто на штаб, стояв в наряді. Потім я потрапив на самі позиції й був просто стрільцем. Це вже був кінець березня, квітень і травень. Так десь до липня. В липні в нас було відновлення і тоді нас відправили в Запоріжжя на місяць. Потім ми були в Запоріжжі, далі ми звільняли Херсон, після я попав в Донецьку область під Бахмут.

– Яка була ваша роль у звільненні Херсону від окупантів?

– Ми всім взводом зібралися, пройшли підготовку і ми вже були ПЗРК-шниками (ПЗРК – переносний зенітно-ракетний комплекс, – прим. автора). Потім ми вже їздили на МТ-ЛБ (багатоцільовий транспортер легкий броньований, – прим.автора) з ракетами. Виходить, що піхота заходить вперед нас, а ми за ними – прикриваємо з повітря. Один хлопець з мого взводу, Сашко, він збив російський К-52. Спочатку було дуже важко, але потрохи просувалися, але коли до Херсону залишалося кілометрів 80-90 – вони (росіяни, – прим.автора) самі відходили. Все залишали й просто тікали. На Бахмут коли нас відправили, я знову попав звичайним стрільцем, в піхоту й вже там я отримав поранення.

– Що можете сказати про росіян в бою? Чи вірне твердження, що федерація намагається «задавити» великою кількістю солдат, яких використовують, як «розхідний матеріал»?

– На початку війни, оскільки я їх там зустрів і я бачив хто вони такі, то вони з початку тільки «чмобіків» і відправляли. Це зараз проти нас виступили досвідчені військові. Спочатку кинули «гарматне м’ясо» – масовано, великою кількістю, щоб вони воювали. А зараз пішли професійні. Я ось коли поранення отримав, то по ту сторону окопів були вагнерівці. Вагнерівці – вони найманці, їм платять гроші. Вони все роблять. Бо ті (солдати рф, – прим.автора) можуть здатися. А от вагнерівці не здаються. Вони або до кінця, або відступають.

– Чи доводилося особисто вам вбивати росіян?

– Постріли робив, бойові зіткнення були з автоматом. Але це було з окопів, тому стверджувати, що я когось убив не можу.

– Як ви отримали поранення?

– 24 грудня 2022-го. Це був третій день, нас завели на позиції. Деяких хлопців наших поміняли на відпочинок, але не вистачило людей, щоб всі поміняти і я залишився на позиціях. Тоді прислали нових хлопців. Командир по рації сказав, щоб я на інший окоп перебіг на допомогу хлопцеві. Я туди перебіг, сів там і секунд 30 не пройшло, як по мені прилетів ВОГ, (граната, – прим.автора) з дрона скид. Отримав осколкове поранення: два осколки залетіли в руку й один найбільший – у шию. Той, що у руку – він залетів у м’які тканини, а той, що у шию – зачепив пучок нервів, всю систему нервів правої сторони перебило: права рука тепер не працює.

– Яким було ваше лікування та реабілітація?

– Першу допомогу мені надали допомогу медики з мого батальйону. Потім мене відправили в Рай-Олександрівку в госпіталь. Після – в Дніпро. Там я побув дві доби. Тоді приїхала моя сестра і мене переправили у Вінницю. Там були хірургічні втручання. Далі мене відправили в санаторій в Хмільнику й після того рік і 2 місяці я проходив реабілітацію. У вересні минулого року мені зробили операцію на руці з відновлення нервів. І, як виявилося, цю операцію треба було зразу робити. Мені сказали, що якби я протягом двох-трьох місяців зробив цю операцію, то зараз би рука працювала майже на 100%.

– Щодо ВЛК і визнання вас обмежено придатним: наскільки складно це процедурно?

– ВЛК я проходив декілька разів, один раз тут в Хмельницькому. Останнє було в лютому 2024-го. Я його пройшов. Але не хотів йти з батальйону, планував відновитися і повернутися на службу. Але ВЛК визнало обмежено придатним до бойової частини. Тоді мені сказали: ніяких обмежено придатних в бойовій частині, треба на цю посаду поставити нову людину. Мені сказали: або служби забезпечення, або центр комплектування. Мене спочатку хотіли залишити в Ужгороді в військкоматі, але за рішенням командира перевели в Хмельницький.

– Зараз ви проходите службу в Хмельницькому обласному центрі комплектування та соціальної підтримки. Наскільки там складна робота?

– З кінця березня на службі. Зараз через день ходжу на службу, доба через добу. Отримуємо зброю, захист, бронежилети, каску. Спочатку було важко, незвично. Понад рік я не служив, був вдома. Але колектив нормальний. Усі хлопці переведені, військові. Тут є пара хлопців з пораненнями, декілька – з контузіями. В одного є схоже з моїм поранення – теж неробоча рука.

– Щодо оновлення даних: чому це потрібно зробити?

– Зараз дуже важливо, щоб усі військовозобов’язані зробили оновлення даних, бо зараз військовим силам дуже потрібні люди для того, щоб проводити ротації й поміняти людей там на бойових позиціях. ТЦК боятися не потрібно. Я знаю, хлопці приходять і нікого там не крутять. В мене особисто багато знайомих пішли оновили дані й все було добре. Зараз в більшості по електронному запису, щоб не створювати черги всі записуються. То кожного дня до нас приходять, які документи подавати, які оновляти дані.

– Наскільки вагому роль відіграє вік мобілізованих чоловіків? Чи правда, що чим молодші військовослужбовці, тим вони ефективніші на полі бою?

– В нас найстарший був командир – йому 50 з чимось років. Всі інші хлопці – до 40 років. Вік не відіграє великої різниці. Є такі чоловіки, що їм 50 років і вони більше можуть, чим хлопці у 20. Я сам це бачив. Цим і було добре: адже старший подумає, скаже молодому, а молодий вже «обезбашено» буде робити. Але якщо це старша людина і вона тільки прийшла в армію – її важко навчити. Вони більше думають, що знають і роблять по-своєму. Бо ж вчити щось зі зброєю – треба знати що ти робиш. А молоді більше слухають.

– Якими найважливішими навичками має володіти військовий?

– Має вміти користуватися автоматом і, як на мене, що важливо, надати першу домедичну допомогу собі або побратимам. Нас вчили військової медицини й перше, що рятує – перша домедична допомога.

– Щоб ви від себе хотіли б сказати військовозобов'язаним?

– Від себе можу додати: якщо йдеш в армію, то вчися. Військовий досвід дуже знадобиться. Коли я пішов, в мене було три місяці «учебки» і я не пожалів, що її пройшов.

Читайте також:

«Він був найкращим чоловіком»: історія добровольця та депутата з Шепетівки Костянтина Михальчука

Рік вважався безвісти зниклими: на Хмельниччині попрощались із полеглим воїном

Працевлаштування ветеранів: що пропонують у Хмельницькому центрі зайнятості

Подякуй журналістці гривнею