Вважалися зниклими безвісти: військові з Хмельниччини повернулись на щиті

• Волочиська громада попрощалась з Кокшаровим Денисом, на Дунаєвеччині провели в останню дорогу Митряка Вадима, Нетішинська громада прощалась з Олександром Орловим (Мазярком).

В пʼятницю, 10 жовтня, у громадах Хмельницької області попрощались з військовими, які захищали України та поклали за неї свої життя.

Денис Кокшаров



0 0

Волочиська громада прощалася з Героєм — Кокшаровим Денисом Вікторовичем, старшим солдатом 71-ої окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Його життя обірвалося 29 січня 2025 року під час виконання бойового завдання. 

Народився Денис 7 квітня 1988 року в місті Магдебург, Німеччина. Згодом його сімʼя повернулась в Україну. Хлопець навчався у Волочиській ЗОШ №5, здобув педагогічну освіту в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка. Працював учителем фізики у Тарнорудській школі. Пройшов строкову службу в армії. У 2014 році Денис одружився. Та вже тоді, на початку російсько-української війни доєднався до лав Збройних сил — чоловік був учасником АТО у 2014–2016 роках. Після народження сина звільнився, аби бути поруч із родиною.

Працював водієм у Волочиському ЖЕКу, згодом — у пасажирських перевезеннях. У громаді розповідають: Денис любив життя, мріяв, планував — і понад усе любив свою сім’ю.

Та повномасштабна війна знову покликала до зброї. У жовтні 2024 року чоловіка мобілізували. Він пройшов навчання й став воїном 71-ої єгерської бригади. 23 січня 2025 року, на світанку, Денис Кокшаров вирушив на бойове завдання, з якого не повернувся... Герой вважався зниклим безвісти, лише нещодавно стало відомо про його загибель.

У скорботі залишилися мати, дружина, син, сестра, племінниця й уся родина…

Вадим Митряк



0 0

Дунаєвецька громада також схилила голови у скорботі — відбулося поховання захисника України, молодшого сержанта Митряка Вадима Васильовича, який загинув рік і чотири місяці назад. Його життя обірвалось на Луганщині.

Герой народився у 1983 році у місті Хотин, де навчався у школі до 9 класу. Доля з ранніх літ випробовувала його — у 14 років хлопець залишився без батька. Згодом закінчив училище, здобувши професію тракториста-машиніста. У 2008 році разом із родиною переїхав до села Залісці, що на Дунаєвеччині. Сімʼя тут придбала будинок і оселилась на постійне проживання.

У громаді розповідають, що Вадим ніколи не боявся роботи, він завжди брався до будь-якої справи з відповідальністю та сумлінням. Певний час працював різноробочим, а останні п’ять років — у комунальному підприємстві «Благоустрій Дунаєвеччини», звідки і був мобілізований для захисту України. 30 червня 2022 року Вадим став до лав захисників.

На фронті військовий вивозив поранених з поля бою. Та 13 червня 2024 року, поблизу села Нововодяне на Луганщині, під час евакуації побратимів, смерть обірвала його життя… Довгий час Вадим вважався зниклим безвісти. І лише нещодавно рідним повідомили страшну звістку.

У Героя залишились матір, сестра, донька та уся родина.

Поховання Вадима Митряка відбулося з військовими почестями у селі Залісці.

Олександр Орлов (Мазярко)



0 0

Нетішинська громада в останню дорогу провела 32-річного капітана Олександра Орлова (Мазярка) із позивним «Шибеник». Через п’ять днів у Героя мав бути день народження — 33 роки… Але не встиг, війна забрала його життя.

Олександр Орлов народився 15 жовтня 1992 року в Нетішині. Навчався у школі №2, яку закінчив із золотою медаллю. З дитинства проявляв неабиякі здібності – був переможцем обласних і Всеукраїнських олімпіад з фізики та математики, поглиблено вивчав англійську та українську мови.

"Після школи вступив до Київської політехніки на факультет електромеханічного обладнання енергоємних виробництв. Під час навчання створив адаптивний вітрогенератор, який отримав високу оцінку у фахових колах, за що був відзначений премією Президентського фонду Леоніда Кучми. У цивільному житті Олександр працював бізнес-аналітиком НЕК «УКРЕНЕРГО», входив до команди фахівців DOZORRO, яка створювала аналітичні інструменти для системи державних закупівель «Прозорро»", — розповідають про досягнення Олександра у громаді.

Із початком повномасштабної війни, на другий день після вторгнення, він із дружиною повернувся з Бучі до рідного Нетішина. Добровільно зняв бронь і вирішив стати до лав захисників. 19 січня 2023 року був мобілізований.

Пройшов бойовий шлях через Бахмут, Дружківку, Покровськ, Краматорськ. 

"Від молодшого лейтенанта до капітана, від командира групи спецрозвідки – до заступника командира батальйону військової частини А1302. Двічі був важко поранений, але після лікування щоразу повертався на фронт", — йдеться у повідомлення громади.

12 вересня 2025 року воїн загинув. Це сталось поблизу села Яблунівка Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання.

За мужність і героїзм Олександр Орлов був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (Указ Президента, грудень 2023 р.) та відзнакою командування бригади «Холодний Яр» (серпень 2024 р.). Його знали як розумну, добру, відповідальну й світлу людину – сина, чоловіка, батька, побратима, друга.

В Олександра залишилися дружина, донька, батьки, сестра та уся родина, яка безмежно ним гордилася.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.