“Захоплюються навіть правопорушники”: історії хмельницьких красунь у поліцейській формі

Ми розкажемо вам про трьох дільничних офіцерів поліції. Трьох юних, красивих та вже загартованих непростими поліцейськими буднями жінок. Трьох неймовірно позитивних дівчат, які попри всі складнощі професії, обожнюють свою роботу та прагнуть допомагати людям.

Тетяна Макотерська, старший лейтенант поліції, 28 років

“Мама хотіла, щоб я була вчителькою”

Таня приїхала до Хмельницького з Летичева. Ще зі школи дівчина мріяла про службу, тоді ще, в міліції. Говорить, що з дитинства росла дуже енергійною дівчиною, тому запал потрібно було направити за призначенням.

• Мама хотіла, щоб я була вчителем. Але я стояла на своєму. Лише в міліцію, більше нікуди не хочу. В мене старший брат навчався в Київській Національній академії внутрішніх справ, тато - пожежник. Родина не зовсім цивільна. Тому мені було з кого брати приклад.

Таня говорить, що тато був задоволений її вибором, а ось мама наполягала на вчительській професії.

• Вона сама головний бухгалтер у відділі освіти в Летичеві. Казала, що йди на вчителя, адже і легше, і графік нормований, і ніяких нічних чергувань. Навіть до цього часу говорить, коли я кажу, що пізно з роботи повернулася, що “я ж тобі казала -  іди на вчителя”.

До казарми адаптувалася легко

Дівчина навчалася в Київській Національній академії внутрішніх справ. Розповідає, що перший час було складно, адже від курсанток вимагали чіткої дисципліни та контролювали кожен крок.

• Спочатку було трохи важко, бо звикла до іншої атмосфери, а тут потрібно було звітувати і питати дозволу в усьому. Але адаптувалася швидко, - розповідає дівчина.

Таня жила в казармі разом із 30-ма дівчатами. Розповідає, що не дивлячись на жіночий колектив, жили дружно. Допомагав гумор.

• Жили з гумором, бо коли все серйозно сприймаєш, жити насправді важко, особливо в такому колективі, де кожна особистість з власним характером. За душ не билися, відразу кажу. Все в порядку живої черги, - посміхається Таня.

В роботі потрібно бути ще й психологом

У Хмельницький відділ поліції Тетяна прийшла відразу на посаду дільничного офіцера. Жінка говорить, що робота не проста. Часто доводиться стикатися з домашнім насиллям, сварками сусідів та захмелілими дебоширами.

• Дуже часто у нас трапляються такі ситуації, коли дружина телефонує через те, що чоловік у стані алкогольного сп’яніння побив чи погрожує життю. А коли ми телефонуємо, щоб уточнити подробиці -  вона вже відмовляється писати заяву. Каже, що вже помирилися, що він більше так не буде. І через деякий час знову ситуація повторюється. Є такі родини, де це вже норма. Звертаються і по 5 разів, і більше. І попри все жінка не хоче з цим щось робити. Приходять побиті, але все одно кажуть, що заяву не писатимуть, бо шкода чоловіка. А коли пояснюємо, що наврядчи буде добре, то ми ще і винні, - розповідає лейтенантка.

Тетяна говорить, що у роботі дільничного офіцера потрібно бути психологом, а головне вміти слухати.

• Часто телефонують люди похилого віку. Тоді доводиться слухати довго. Був у мене випадок, коли говорила з однією бабусею біля 2-х годин. Я вже знала про неї все: і де народилася, і як життя прожила, і те, які у неї були сусіди по будинку. І аж в кінці розмови виявляється, що старі сусіди з’їхали, а нові, які придбали квартиру поверхом вище, постійно вмикають голосно музику і часто шумлять серед ночі. Саме тому бабуся до нас і телефонує, - говорить Тетяна.

Офіцер, дружина і мама

Тетяна Макотерська не лише офіцер поліції, вона ще й любляча дружина та турботлива мама. Жінка одружена, як сама говорить, “із самим розуміючим чоловіком в світі”. Пара разом виховує чудову 4-річну донечку Єву.

А познайомилися Василь та Тетяна ще в студентські роки. Разом навчалися, проте чоловік випустився раніше і пішов на службу до Летичева. Тетяна ж після академії прийшла на роботу до Хмельницького. Заради майбутньої дружини Василь перевівся не роздумуючи.

Родина з двох поліцейських - це шалена суміш, пояснює Тетяна. Головна проблема - різні графіки. Жінка говорить, що бувало й таке, що по дві доби не бачилися з чоловіком вдома. Зустрічалися лише на каву у холі відділку поліції.

• Чоловік спочатку працював дільничним, а потім перевівся в службу 102. Тому графіки у нас часто не співпадають. Він заступає на добу, потім дві доби вдома. Інколи я затримуюся на роботі. Було таке, що дві доби вдома не бачилися. Єва захворіла, він з нею вдома був. Я приходжу, а він вже йде. В ліфті зустрілися “привіт”, “пока”, і розійшлися, - розповідає жінка.

Тетяна говорить, що з чоловіком їй дуже пощастило. Василь і з дитиною посидить і в садочок відведе, і по домашньому господарству допоможе.

• Мені з чоловіком дуже пощастило. Він мене розуміє, бо знає специфіку моєї роботи. Мабуть чоловік, який далекий від правоохоронної діяльності не зрозумів би. Я часто затримуюся. Буває, що працюю по вихідних. Іноді біжу на роботу, пропилососила, а він вже підлогу домиває, бо не встигаю. Часто Єву із садочку забирає Вася. Він мене завжди страхує,  - говорить Тетяна.

Батьки поліцейські виховують дитину в дисципліні та порядку. Проте маленька Єва в захваті від професії своїх мами і тата. Дитина тішиться, коли мама у формі відводить її в дитячий садочок.

• Тато тає раніше. З ним і побешкетувати більше можна, я стараюся бути суворою, але виходить не дуже.

Каріна Рибак, лейтенант поліції 22 роки

"Мріяла про форму з 8 класу"

Каріна з невеликого села Зіньків Віньковецького району. Єдина дитина в сім’ї. Родина дівчини жодного відношення до правоохоронних органів не має. Мама працює вихователем в дитячому садочку, тато на автозаправці. А ось двоюрідний брат в Черкаській області - оперативник. Любов до професії поліцейського у дівчини саме з його “легкої подачі”.

• Я побачила його форму, він розказав мені кілька історій зі своїх робочих буднів, і я просто закохалася в цю професію. І з 8-го класу я вже марила поліцією. Батьки сильно не відмовляли, проте мама бачила мене медиком, хотіла, щоб пішла по слідам бабусі. Вона у нас лікарем була. Але я вирішила спробувати свої сили саме в поліції.

Про роки навчання в академії Каріна згадує з посмішкою. Навчання давалося дівчині легко. А розпорядок дня пам’ятає і до сьогодні.

• Підйом о 6-й. Вибігаєш на плац, строїшся, біжиш кілометр, далі зарядка. 15 хвилин, щоб зібратися, нафарбуватися, одягнути форму і на розвод. Розвод пройшов і знову перша пара ФІЗО (фізична підготовка). І ти знов ще 3 кілометри біжиш, - згадує з посмішкою дівчина.

Після навчання був розподіл, і Каріну відразу направили в Хмельницький. У поліції дівчину прийняли тепло. Проте згадує, що на початку трішки жартували. Колеги чоловіки не серйозно сприймали маленьку зростом та зовсім юну лейтенантку, а коли роззнайомилися, то зрозуміли, що за янгольським обличчям криється сталевий характер.

• І молода, і невелика зростом - 1.58 сантиметрів. Говорили, як тебе занесло в поліцію. Але згодом звикли. Зараз всі здружилися вже, ми як одна велика родина, - розповідає дівчина.

На особисте життя часу не вистачає

Про роботу Каріна готова говорити годинами. Тут знайшла купу друзів та вважає колектив своєю другою родиною. А ось на особисте життя часу у дівчини поки немає.

• Я б не сказала, що хлопців відлякує форма. Навпаки звертають увагу. Але часу на особите життя дуже бракує. Після роботи вже ні гуляти йти, нічого не хочеться. Просто прийти додому і відпочити. Ми  часто збираємося колективом, дівчата мені вже як сестри. Ми разом і свята відзначаємо, і дозвілля проводимо. Вони і підтримають завжди, і порадять, і сумувати з ними точно не доведеться - говорить Каріна.

Дівчина часто працює на вихідних і має ненормований робочий день. Тому говорить, що особисте відкладає на потім.

• Я зустрічалася з хлопцем ще під час навчання. Але відстань дала свої результати. Він жив за 700 кілометрів, бачилися рідко і стосунки не витримали такої перевірки. Значить то не моє і все ще попереду.

Згадує і своєрідних заявників

Робота дільничного офіцера без стресів не обходиться. Дівчина говорить, що є заявники, які пам’ятають про свого дільничного і вдень, і вночі. Буває, що телефонні дзвінки лунають і о 3-й годині ночі. А ще бувають погрози та нецензурна лексика.

• Є у мене один заявник, який пише заяви в поліцію на всіх і на кожного. Коли йому телефонуєш дізнатися причину звернення, він тебе нецензурною лексикою вкриє і слухавку кине. А потім сам знаходить у соцмережах і пише, яка ти погана. Причому і вдень, і вночі, для нього різниці немає. Бували дзвінки і о 3-й годині ночі, і де побачить починає конфліктувати. Буває й таке, але що робити,  така специфіка роботи, - говорить Каріна.

Та бувають і вдячні громадяни. Дівчина говорить, що надзвичайно приємно розуміти, що може комусь допомогти. Коли людина впізнає на вулиці і просто говорить “дякую”.  найкраща винагорода за роботу.

• Я була нещодавно в наряді в суді. Підійшла бабуся, я в неї вже колись давно заяву приймала, а вона мене і досі пам’ятає. Подякувала, що я була до неї уважна. Це було дуже приємно, - згадує дівчина.

Серед підопічних дівчини багато колишніх ув’язнених. Як не дивно, але Каріна стверджує, що з ними знайти мову найлегше. Юною поліцейською вони лише захоплюються та говорять компліменти.

• Якось серед колишніх ув’язнених у мене ще дебоширів не траплялося. Навпаки, коли бачать, що прийшла дівчина. Починають захоплюватися, що така молода, а вже офіцер. Навіть на контакт краще йдуть ніж з колегами чоловіками. З усіма можна знайти спільну мову, потрібно лише трохи постаратися, - зауважує Каріна.

Анастасія Янчук, старший лейтенант поліції, 22 роки

“Усім чого досягла завдячую мамі”

Анастасія переїхала до Хмельницького із Житомира. Ще в дитинстві батьки дівчини розлучилися. Настя з мамою відправилася до дідуся і бабусі у Хмельницький. Мама поклала всі сили на виховання донечки. Анастасія говорить, що все, що має в житті, все це заслуга мами. Дівчина неймовірна вдячна їй любов і підтримку.

• Мама в мене кухар, працює на кораблі. Вона завжди ніби знала, що я стану поліцейською, говорила, що оберу собі нелегку професію. Вона моя найбільша підтримка, за що я їй дуже вдячна. Навіть зараз буває дзвоне, питає чи все добре чи якісь кошти потрібні, говорю, що ні всього вистачає, а тут вже через хвилину чую сповіщення від банку приходить, - без мами я навряд би чого досягла, - говорить дівчина.

“Боялася не здати фізичну підготовку”

До академії Настя готувалася заздалегідь, особливу увагу приділяла фізичній підготовці, бо саме її якраз і боялася завалити. Але тренування дали свої результати і дівчина без проблем вступила до омріяного ВУЗу.

• Коли я вступила до академії, всі рідні були просто щасливі.  Дідусь дуже хотів бачити мене в формі, - розповідає Настя.

Перший рік навчання давався дівчині важко. Говорить, що казарма була в лісі. Виходу в місто практично не було, а на той час їй було лише 15 років. Через переїзди вона перескочила один клас і на курсі була сама юна.  Тому були і сльози, і дзвінки додому, але Настя вперто вистояла, бо мала чітку мету - стати офіцером поліції.

• Як тільки почалося навчання, нас закрили в казармі. Одна, нікого не знаю, а я була мамина доця, то були і сльози, і дзвонила - просила забрати мене додому. Але то швидко пройшло, знайшла друзів, втягнулася, навіть до “фізо” звикла, - згадує дівчина.

Поліція подарувала кохання

З майбутнім чоловіком Настя навчалася на одному курсі. Хлопець був командиром її взводу. Після закінчення академії пара думала залишитися в Києві. В 2016 році в поліцейських відділках була значна проблема з кадрами. Тому пропозицій про роботу було безліч. Дівчина говорить, що довго вагалися, але зваживши всі за і проти, вирішили їхати до Хмельницького.

• Пропозицій у Києві було купа, проте ми зважили на те, що доведеться винаймати помешкання та й саме життя у столиці не дешеве, тому вирішили обрати нейтральну територію. Віталя сам із Рівного, я з Хмельницького. Мені все ж вдалося перетягнути його на свою сторону,  і поїхали до Хмельницького.

“Іноді й поліцейська “чуйка” не працює”

Пропозицію руки і серця Віталій робив під час стажування. Настя говорить, що на сюрпризи від коханого в неї “чуйка”, а тут навіть не запідозрила нічого.

• Була така погана погода, дощ, а йому захотілося прогулятися набережною. Я відпиралася, як могла. Все ж потягнув у кафе. Я знаю завжди, як він щось хоче зробити, я ж така, що все випитаю, а тут “чуйка” не спрацювала. В кафе сидимо, а він нервує. Думаю, що ж таке сталося. Тут він каже, що хоче мені щось важливе сказати. Думаю, ну-ну, і далі собі дивлюся в телефон. Він в цей час витягає з карману червону коробочку, а там каблучка у вигляді коронки, а я саме таку хотіла, і все: я вже далі нічого не чую. Він мене штурхає, що я відповім, а я літаю, - згадує з посмішкою Анастасія.

А ось весілля уже гуляли всім відділком у Хмельницькому.

“Хвилююся не за себе, а за чоловіка”

У поліцію пара прийшла на однакові посади, обоє стали дільничними офіцерами. Проте з часом Віталій перевівся у карний розшук, працював оперуповноваженим, а згодом став слідчим. Настя залишилася  на своїй посаді, і вже третій рік вона дільничний офіцер Хмельницького відділу поліції.

• Робота в обох не мед, але я маю більш стабільний графік, а Віталя часто заступає на нічні чергування. Буває таке, що прокидаєшся серед ночі, а його немає, бо викликали десь на якийсь кримінал. І хвилююся як він там. Особливо після того, як у сусідній області був випадок, коли поліцейські приїхали на звичайну сімейну сварку, і один ще навіть пасок безпеки не встиг відстібнути, як його через лобове скло чоловік вилами наскрізь проткнув. То звісно після такого хвилюєшся, адже йому і на затримання доводиться їздити і спілкуватися з досить не простими людьми, тому іноді місця собі не знаходиш, поки не зателефонує, але що робити така служба, - зізнається Настя.

Багатьом хмельничанам доводилося час від часу спілкуватися з поліцією. Проте, гадаю, такими ви наших дільничних офіцерів не знали. Так, вони правоохоронці, але вони ще й красиві, цікаві, жартівливі, позитивні та неймовірно вольові жінки. Жінки чоловічої професії, які виконують свою роботу на відмінно та повсякдень стоять на варті правопорядку для спокою кожного з хмельничан.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram,  Instagram та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.