«Згадуючи про нього, ти посміхаєшся»: у Хмельницькому попрощалися із Сергієм Приставчуком

Юлія ВАСІЛЬЄВА

До повномасштабної, чоловік працював водієм, був за кордоном.
Близько року захисник служив у лавах ЗСУ.
Помер 30 січня 2025 року у госпіталі.

«На щиті» повернувся Сергій Приставчук. Прощання із хмельничанином відбулося у Свято-Георгіївському храмі. Віддати шану захиснику прийшли рідні, друзі, однокласники та сусіди. Розповідаємо про життєвий шлях військовослужбовця.

«Водій був від Бога»

Сергій Приставчук народився 12 лютого 1981 року. Родом із села Соснівка Шепетівського району (раніше — Білогірський, – прим.автора). Освіту здобував у загальноосвітній школі у сусідньому селі Квітневе. Як розповіла однокласниця захисника Людмила Романюк, Сергій був чудовою, веселою людиною.

— Згадуючи про нього, ти посміхаєшся. Полюбляв дарувати квіти. Дарував дівчаткам, просто так, без кохання квіти. Особисто мені приносив охапки квітів. Вмів зробити приємне будь-якій людині.

— Він телефонував мені нещодавно і кажу: «Хочу дуже поговорити зі своїми однокласниками». Він усім телефонував і я була одна з найперших. Дуже приємно. Він хотів, щоб ми усі разом зустрілися, як приїде, кави поп’ємо. Сергійко, шкода, каву вже поп’ємо, як я до тебе прийду.

— Справжні патріоти, герої говорять: «Ми там, щоб вам тут було добре». І коли ти їх питаєш: «Що вам потрібно» вони відповідаються: «Щоб ви були здорові». Я дуже хочу, щоб ми пам’ятали тут, в тилу, ціну нашого життя, спокою і яку дорогу ціну віддають наші герої за наш спокій, щоби наші діти могли жити, будувати своє майбутнє. Нехай буде не даремною ця ціна. Дуже хочу, щоб нашим героям земля була пухом, легкою, за яку вони віддали найцінніше — своє життя, — додала Людмила Романюк.

Сергій Приставчук разом із дружиною, донькою та сином проживав у багатоквартирному будинку у мікрорайоні Дубове. Як розповіла його сусідка Олена, тут помешкання вони отримали за програмою «Молодіжного кредитування». Останні 12 років жили й товаришували там. Жінка каже: Сергій — добродушний, позитивний, завжди готовий був прийти на допомогу.

— Поки будинок будувався, ми робили ремонти, діти росли, в мене син з його дочкою дружили, в одному під’їзді живемо. Дуже добре знайомі сім’ями, в нього собачка, в мене собачка — ми разом гуляли з ними, ми дуже дружній будинок, під’їзд. Така втрата важка…

— Він був дуже класний водій. В нього, мабуть, всі категорії були: і на великих машинах, і на звичайних автівках. Водій був від Бога — розбирався в автомобільній техніці і певний час за кордоном працював, до повномасштабки, потім повернувся сюди. Він не ховався від мобілізації, чесно виконав свій обов’язок, — розповіла Олена.

Віддати шану полеглому захиснику прийшли й колишні колеги — із Хмельницького хлібокомбінату, де Сергій певний час працював водієм.

— Ми разом возили хліб. В нього маршрут був Дубово-2 чи Дубово-1. Чудовий пацан. Любина з великої букви. І в сім’ї, і з колегами, і повсюди. Кожен день, коли ми були на роботі, були чудові моменти.

— Востаннє був в мережі 27 числа. Бувало, що пропадав по 3-4 дні, а потім з’являвся. Щодня з ним переписувався, — поділився колишній колега Микола.

Сергія Приставчука мобілізували у 2025 році. Він проходив службу у 46 окремій аеромобільній Подільській бригаді ДШВ Збройних Сил України. 30 січня 2025 року стало відомо, що чоловік помер. Йому назавжди 44 роки.

Поховали Сергія Приставчука на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове. У нього залишилися батьки, дружина, донька та син.