Світлана з Хмельниччини має 8 дітей. Ми перевірили, як вони живуть
- Богдана, Катя, Юля, Ліза, Маша, Коля, Мар’ян і Даян.
- Всі ці діти - рідні брати й сестри, які мешкають в селі Вихрівка в Дунаєвецькому районі.
- Найстаршій 11 років, молодшому - 1 рік.
- Ми навідалися в гості до сім’ї, поспілкувалися із мамою й дізналися, як вони живуть.
Світлана Лазарєва проживає зі співмешканцем і своїми вісьмома дітьми. Журналісти vsim.ua напросилися до них в гості. Дібратися до їхньої хати від зупинки своїм ходом надто довго. Довелося піймати “попутку”. Дорогою місцевий водій у кількох словах розповів про багатодітну сім’ю. “Вони, певно, хочуть футбольну команду зібрати”, - каже чоловік. Маму всіх вісьмох, Світлану, він описав дуже худенькою. Розповів, що вона має роботящого чоловіка, який є надто старшим за неї.
Світлана двічі хотіла покінчити життя самогубством
Світлані Лазарєвій 37 років. Жінка розповідає, що про велику власну сім’ю ніколи не мріяла. Тепер вона має трьох хлопців і п’ятьох дівчат. Серед них є пара двійнят. Вперше Світлана народила у 26 років. Найстаршій дитині - 11, молодшому - 1 рік. Деякі її діти народжені з різницею в один рік. Усі вагітності, каже Світлана, проходили легко. Те ж саме стосується пологів. Найменшого свого сина жінка народила в “швидкій”.
Отож, найстаршій дочці Богдані 11 років, Каті - 10, Юлі 9. Двійняткам Лізі та Маші - 5 років, Мар’яну - 4, Колі - 2, Даяну 1 рік.
У житті з багатьма дітьми не все так гладко. Світлана розповіла, що їхню сім’ю тримає на жорсткому контролі соціальна служба. З ревізією навідуються щонайменше двічі на місяць. Через незначні дрібниці, каже жінка, малих вже два рази відбирали. Це Світлана Лазарєва переживала дуже важко. І навіть двічі хотіла покінчити життя самогубством.
— У мене завжди порядок. Ну буває, як малі діти в хаті, що десь може бути щось розкидане. Чи, наприклад, діти бігають на подвір’ї влітку босоніж. Що в цьому такого? Ми всі так проводили дитинство. Соцслужби приїжджають до нас без попередження. І коли бачать щось подібне, то роблять висновок, що мої діти голі та босі. У нас тут в селі є ще багатодітні сім’ї. То там і п’ють, і б’ються, і поліція від них не вилазить. До них чомусь питань немає, чіпляються тільки до мене, - розповідає жінка.
Коли ми підійшли до будинку, де мешкає сім’я, з-за паркану відразу вибігли діти. Вони почали називати свої імена та посміхатися. “Це Колька, а це Мар’ян”, - взялися розповідати дівчатка-двійнятка.
Оскільки ми приїхали близько 10:30, старші діти Світлани були в школі. Решта малих відвідують дитячий садок. Та сьогодні жінка влаштувала для них вихідний.
Будинок, де мешкає багатодітна сім’я, розташований біля річки. У ньому є 4 кімнати, дві з яких у непридатному для проживання стані. Світлана розповіла, що там представники соцслужб затіяли ремонт, що затягнувся. Тому сім’я Лазарєвих “товчеться” у двох кімнатах. В одній є три ліжка, в іншій - чотири. Жінка розповідає, що всі діти сплять по двоє. Також у будинку є сучасний телевізор - “плазма”.
Ще одна кімната без ремонту - це ванна. “Тут ми купаємо малих”, - каже мама вісьмох дітей. Окрім ванни для дітей, там ще була й для дорослих. Однак вона поки не встановлена. Туалету там немає.
Кухня, а точніше її невелика частина, знаходиться там, де затіяний ремонт. Плита, каструлі й стіл - все це для приготування їжі на все сімейство. Світлана розповіла, що годує дітей 5 разів на день. У раціон включає каші, “перше”, м’ясо, рибу і балує дітей цукерками.
— Готую так, щоб різне було. Адже вони не будуть одне й те саме їсти. Балую їх цукерками. Буває, вони не хочуть їсти, тоді кажу дітям: куплю вам “ромашку” і чупа-чупси. Вони це дуже люблять, - розповідає багатодітна мама.
Під час нашого візиту жінка саме варила гороховий суп. Також вона похизувалася тим, що власноруч пече хліб. До слова, під час нашого спілкування малі тільки його і їли. “Мама, дай ще хліба”, - повторювала одна з двійняток Ліза.
“Де ваші іграшки?”
Дивитися за вісьмома дітьми одночасно - справа не з легких. Світлана каже, що трапляється, коли всі одночасно починають плакати. У такі моменти жінка виходить на двір, сідає на сходи й кличе малих на розмову. А тоді відвертає їхню увагу іграми. Скажімо, в м’яча.
За весь час нашого спілкування, нам не вдалося помітити жодної іграшки в домі. На запитання до дітей: “Де ваші іграшки?”, вони сказали: “У піску”. Ліза та Маша повели нас туди за руку. Там вказали на невеличку деталь від конструктора і сказали : “Ось”. Ситуацію з іграшками виправила мама Світлана, яка казна-звідки дістала цілу гору м’яких іграшок.
Чи хочете ще дітей?
Згодом ми перейшли до відвертих тем. Світлана залюбки розповіла про свою жіночу долю. Під час деяких відповідей, на її очі наверталися сльози.
Світлана, розкажіть про свою сім’ю. Чи ви теж мали багато рідних сестер і братів?
— З 12 років я стала сиротою. Мої батьки важко працювали на фермі, але пили. Вони померли, бо в тата взявся рак горла, а в мами рак печінки. У мене є брат. Ми з ним добре спілкувалися, але він по дурниці опинився у тюрмі. Ще маю рідну тітку, мамину сестру. З нею ми не спілкуємося. Сама я з сусіднього села. Там жила якийсь час. Але коли з’явилися діти, то там стало нам тісно. І тоді я взяла на виплату оцей будинок.
Ваші восьмеро дітей від одного чоловіка?
— Ні. Двоє моїх старших, Богданка і Катя, від першого чоловіка. Він пив і простягав до мене кулаки, тож з ним розійшлася. Зараз я живу зі співмешканцем. З ним я познайомилася, коли вже народила другу дитину. Тоді мені було важко, бо я працювала на фермі. Він почав мені допомагати. Наприклад, приходив з малими посидіти чи дров нарубати. Так ми і зійшлися. Вже живемо із ним 11 років. Усі мої діти кажуть на нього “папа”. А він ставиться до всіх, як до рідних.
Де ви берете дохід на утримання сім’ї?
— Мій чоловік різноробочий, заробляє по-різному. Я б теж вже дуже хотіла вийти на роботу. Тому, що вдома ти собі сидиш і все. Буває, що морально важко.
На місяць ми з чоловіком маємо приблизно 15 - 16 тисяч. На дітей витрачаємо десь 3 тисячі. В цю суму входить одягнутися, придбати памперси, взутися, зошити й книжки. Решта коштів йде на харчування.
Розкажіть, як проходить ваш день.
— Ну от вчора я лягла спати о пів 2 ночі, бо пекла хліб. Найменший мій Даянчик вже прокинувся о 3 годині ночі й більш не спав. На ноги я встала близько о пів 4. Бо в мене є ще худоба. Корова, телятко, дві кози і кури. Була ще свиня, її на Великдень закололи, - розповідає Світлана.
— Отож я виганяю худобу на долину. Також є в мене город. Там я все сію: і моркву, і буряки, і цибулю. Так і мій день потихеньку проходить. Тоді йду дітям їсти ладнувати. Потім прибирати, замітати, все складати.
— Моя кума і її мама до мене приходять. Ми собі сідаємо, разом обідаємо. Потім з малими всі разом граємося. У піску в м’яч граємо. Водимо їх до школи на гойдалки. На річку разом ходимо. Мама рибу лапає, а діти її кидають у відеречко. Ввечері малих купаю, одягаю і спати вкладаю. Але зазвичай вони як набігаються за весь день, то потім самі швидко засинають, - розповідає жінка.
Коли ви вагітніли, чи думали про аборт?
— Звісно, ні. Для мене аборт - це не припустимо. Хоча мене змушували це зробити соціальні служби. Наприклад, коли я була двійнятками вагітна, Лізою і Машею. І коли Кольою була вагітна, теж змушували.
Світлано, чи хочете ви ще дітей?
— Поки не хочу дітей, мені цих вистачає. Але зарікатися не буду. Вже як Бог дасть. Якщо завагітнію, то аборт робити точно не буду. Я скажу чесно - ніколи не боялася народжувати. Даяна я взагалі по дорозі в лікарню вродила. Мене везли в Дунаївці тоді на швидкій. Я до лікаря кажу, що зараз народжу. Так і сталося. Він тоді малого обтер, замотав і все. Взагалі всі мої вагітності протікали добре. От тільки двійнятка народилися семимісячні. Їх виходжували в Хмельницькій міській дитячій лікарні. Наприклад, Лізка моя тоді мала вагу близько 500 грамів. Двоє перших моїх дітей були на грудному вигодовуванні. А решта - на штучному.
Світлано, ви казали, що у вас вилучали дітей. Коли і як це було?
— Соціальна служба приїжджає до нас десь 2-3 рази на місяць. Трапляється, що я змучуюся за цілий день і не встигаю в хаті прибрати. То вони бігом все фотографують і записують, а потім забирають дітей. Вже так два рази було. Їх вилучали в спеціалізовані заклади в Кам’янці й в Хмельницькому.
Адже дітей забирали без моєї згоди. Це так було страшно. Малі плакали, що не хочуть. А я казала: “Не пущу їх”. Та їх все одно запхали в машину і відвезли.
Чи вистачає їжі та одягу для дітей? Можливо, хтось вам допомагає?
— Нам вистачає всього і на харчування, і одягу є вдосталь. Часто в місцевому костелі пропонують допомогу. Там речі для малих дають. Також нам дуже допомагає голова громадської організації “Хмельниччина без сиріт” Тетяна Воронцова. Вона завжди нас виручає. Навіть нещодавно була ситуація, коли Мар’ян потрапив у лікарню, бо розрізав випадково собі животик. Тоді я подзвонила Тетяні Вікторівні й наступного дня вона привезла нам 2 тисячі гривень, купила продуктів і переодягнутися. Все, чого нам бракує, вона завжди привозить.
Світлано, про що ви мрієте?
— Я мрію, аби швидше в нас завершився ремонт. Хочу облаштувати в домі окремі кімнати для хлопчиків і дівчаток. Той ремонт нам затіяли соцслужби і залишили його ще восени. Сподіваюся, що вони відновлять роботи. Адже на це їм виділила гроші держава.
Станом на 1 квітня 2021 року в Хмельницькій області нараховується 12 139 багатодітних сімей. Йдеться про тих, в кого є більше, як троє дітей. Загалом всіх неповнолітніх в таких сім’ях на Хмельниччині налічується 41 533. Про це розповіли в департаменті соцзахисту населення Хмельницької обласної держадміністрації.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
Читач36
Емилия Чеснок
Олена Садовська
Дар'я Ярема reply Олена Садовська
Валентина Касьяненко