Що робити, якщо людина померла за кордоном? Кремація в інших країнах, перевезення тіла з-за кордону та ціни (новини компаній)

vsim.ua

Олег Мілінський

Велике інтерв’ю з керівником похоронного бюро “Funeralia” Олегом Мілінським.

Смерть людини - це важка втрата для її рідних. Усвідомити це складно, а біль не згасає протягом усього життя. Нерідко українці стикаються з втратою близького в іншій країні. У таких випадках чимало людей хочуть поховати родича на рідній землі, в Україні. Тоді за справу беруться фахівці міжнародного похоронного бюро “Funeralia”.

У “Funeralia” часто звертаються із низкою запитань про перевезення померлого з-за кордону. Людей найчастіше цікавить, скільки коштує перевезти тіло з-за кордону в Україну, що робити, коли українець помирає в іншій країні, скільки коштує кремація та інше. Відповіді на все це надав керівник похоронного бюро “Funeralia” Олег Мілінський.

У великому інтерв’ю Олег Мілінський розповів, чому почав займатися похоронною справою, чого боїться та які історії зі своєї роботи запам’ятає на все життя. Крім того, він пояснив, від чого залежать ціни на послуги перевезення померлого, скільки це коштує та як можна зберегти тіло в гарному стані навіть на кілька місяців. Більше про все це - дізнавайтеся далі в інтерв’ю.

Ви займаєтеся транспортуванням померлих з-за кордону. Скільки тіл ви повернули в Україну?

Олег Мілінський: Щорічно наша компанія здійснює 1 500 перевезень тіл українців. Не всі тіла повертаються в Україну, тому що це недешева послуга. До повномасштабної війни українцями, які виїхали за кордон, були переважно ті, хто був там на заробітках. Тож вони були фінансово забезпеченими. Вже під час повномасштабної війни за кордоном стало перебувати чимало переселенців, біженців. Тобто, людей, які тікали від бойових дій і залишилися ні з чим.

Яка вартість транспортування тіла і від чого вона залежить?

Олег Мілінський: Все залежить від країни та відстані. Візьмемо для прикладу перевезення померлих з Польщі в Україну. Ціна транспорту тіла залежить від місця смерті людини в Польщі та від міста чи села в Україні, куди треба доставити труну з тілом.

На кінцеву вартість впливають додаткові послуги, такі як, - бальзамування тіла, макіяж, особливі побажання та вимоги щодо одягу, труни, тощо.

Назвати в статті навіть приблизну ціну, оголосити її “найдешевшою” - буде неправдою.

Якщо родичі померлої людини хочуть почути кінцеву, реальну ціну - раджу завжди телефонувати та питати, адже навіть 100 євро різниці є великою сумою для українських родин.

Що охоплює сума послуг, яку ви називаєте рідним померлої за кордоном людини?

Олег Мілінський: У випадку, якщо перевезення тіла померлого з Польщі в Україну робитиме наше похоронне бюро “Funeralia” - то родина отримає вдома тіло в гарній труні, в одежі, зі всіма документами. Лишається лише замовити поховання та хрест на могилу.

Але це кінцевий результат - тіло рідної людини вдома, спочилий повертається до батьківської хати.

Чи важко організувати міжнародне транспортування тіла з тієї ж Польщі?

Олег Мілінський: У Польщі 3 тисячі похоронних бюро і тільки 30 з них, а може навіть менше, спеціалізуються на міжнародних перевезеннях тіл померлих. Це означає купу паперової роботи – у папці 30 сторінок різних документів, які нібито збігаються з попередніми - імена, прізвища, дати та інші дані. За перевезення померлих українців ніхто не заплатить – ні українська держава, ні польська держава, яка прийняла біженців. Це лягає на плечі родини.

Саме родині приймати рішення про перевезення тіла, кремацію, перевезення праху й робити оплату обраних послуг.

Оберіть гідних довіри професіоналів.

Що робити, якщо у родини померлого немає грошей?

Олег Мілінський: Було б добре, якби в Польщі були такі правила, як, наприклад, у Німеччині. Місцевий центр соціального захисту, або, скажімо, місто, може оплатити мінімальні послуги, такі як кремація, і доставити урну родині чи похоронному бюро.

Німці так і роблять – якщо у вас немає грошей і ви підтвердите це в офісі, тіло кремують і безоплатно віддадуть урну. Потім ви організовуєте транспорт за кордон власним коштом. Це було б непогане і дешеве рішення, але витрати взяло б на себе місто.

Але реальність така, яка вона є - в наших земляків іноді немає грошей.

Роблю особисто все можливе, аби допомогти.

Чи багато ви отримуєте запитів організувати перевезення тіла безкоштовно?

Олег Мілінський: Так, іноді хтось просить про це. Робимо це кілька разів на рік.

У яких випадках ви погоджувалися на безоплатне перевезення тіла чи урни?

Олег Мілінський: На прохання когось, хто нам небайдужий. Наприклад, якщо телефонує друг, або якщо мова йде про дитину, то ми можемо це вирішити. Ми часто робимо це за собівартістю, якщо виникає критична ситуація. Наприклад, дзвонить друг, колега і каже: "Олег, дивись, помер чоловік. У нього мама, якій 88 років. Вона каже, що у неї 900 доларів зібрано”. То беремо і робимо. Ситуації бувають різні. Мушу допомогти.

Що робити родині з великими витратами на похорон, включно з найдорожчою частиною – транспортуванням тіла?

Олег Мілінський: Коли сім'я не може платити, я не бачу іншого виходу із ситуації, крім страхування. Коли ми їдемо за кордон, то купуємо туристичну страховку, яка коштує відносно дешево.

Для українця, який виїжджає з країни, така страховка обійдеться приблизно в 100 євро і покриє витрати на лікування за кордоном. Якщо щось трапиться, то перевезти тіло з Німеччини коштує 3 тисячі євро, а лікування в стаціонарі сягає 30 тисяч євро. У нас були ситуації, коли суми складали 150 тисяч євро, як у випадку з пацієнтом, тіло якого ми забрали з лікарні. Кожен має оформляти страховку індивідуально і тоді йому буде спокійно. Тільки так можна розв'язати цю проблему.

Чи існують якісь особливі обряди, чи звичаї, які супроводжують поховання громадян України?

Олег Мілінський: З епохи COVID-19 відбулися деякі зміни. Раніше у понад 90 відсотках випадків ми транспортували труни з тілами. Під час пандемії, коли люди трохи злякалися і з’явилися обмеження, вони почали частіше обирати кремацію. Своєю чергою, з початком війни, їм нікуди подіти тіло, бо хати вже немає, або вона в небезпеці, і ніхто не хоче туди їхати або немає грошей. Тому знову обирають кремацію. Ми дійшли висновку, що з початку пандемії та за час війни кремація становила близько 40 відсотків померлих за кордоном українців.

У православній релігії прийнято, що похорони повинні відбуватися в певний час. Чи існує звичай прощатися з тілом перед похоронним обрядом?

Олег Мілінський: Якщо є з ким попрощатися і є сім'я в тому чи іншому місті, наприклад у Варшаві, то, звичайно, відбувається прощання. Як відомо, чоловіки не повертаються в Україну, тому хочуть попрощатися за кордоном. Дуже часто при прощанні з померлим нікого немає, бо близькі розкидані по всьому світу: хтось у Канаді, хтось в Італії, а хтось помирає в Польщі.

Війна спричинила проблеми з похованнями в Україні. Проте українці, які знають, що наближаються до кінця свого життя, зазвичай хочуть після смерті повернутися на батьківщину?

Олег Мілінський: Так. Я казав своїй дружині, що батьківщина – це місце, де ти живеш, будуєш дім і де ти вирішуєш поховати себе чи своїх близьких. В Італію, де я живу, українці виїхали ще у 2000-х роках, і чим довше вони перебувають в цій країні, тим частіше вирішують, аби їх поховали саме там. А от українці, які загинули в Польщі, бажають бути похованими в Україні. Але я думаю, що коли пройде 10, 15, 20 років і вони осядуть у Польщі, то будуть проводити похорони там.

Як тіло готують до транспортування? Адже зараз в Україні ведуться військові дії, а це великий ризик і довга дорога з труною чи урною.

Олег Мілінський: Це можливо не в усіх країнах, але в Польщі ми можемо виконати процедуру, яка називається бальзамування. Після неї є гарантія, що тіло буде в хорошому стані протягом кількох місяців.

Це не обов’язкова процедура, але ми завжди рекомендуємо її. Мені дуже подобається, коли проводиться бальзамування, тому що тоді, незалежно від того, скільки часу тривала підготовка до транспортування, тіло все одно прибуває в хорошому або навіть дуже хорошому стані. Українське законодавство не забороняє відкривати труни після такого транспортування, польське – забороняє.

З яких найвіддаленіших місць ви коли-небудь перевозили тіло українця на інший кінець світу?

Олег Мілінський: Мабуть, немає країни, з якої б ми не возили тіла. З Африки робимо це рідше, навіть дуже рідко. Привозили тіло з Антарктиди. Там помер український учасник експедиції, був кухарем. Минуло пів року, поки його тіло повернулося додому.

Звідки ви перевозите більшість тіл?

Олег Мілінський: З країн, розташованих поблизу України. Окрім Польщі, це Чехія, Німеччина, Італія. Це країни, які прийняли найбільше біженців і де стається найбільше смертей.

Війна змінила реальність. Ви працюєте і в іншому напрямку, тобто займаєтесь доставкою тіл іноземних військових, які воювали в Україні?

Олег Мілінський: Щомісяця прибувають солдати. Ми допомагаємо транспортувати їхні тіла до Польщі, а потім літаком з Варшави в інші країни. Перевозимо їх із закордонних українських легіонів – поляків, американців, чехів.

До війни було багато бізнесменів, туристів з Польщі, гостювали друзі. Траплялося, що в Україні гинули громадяни Польщі. Вони їздили скрізь – у Крим відпочивати, відвідувати різні місця. Зараз їх стало менше. Нещодавно ми привезли волонтера, з братської могили в Бучі до Чехії. Я підозрюю, що він був кореспондентом.

Багато людей бояться смерті й не люблять похорони. Як так сталося, що ви взялися за цю роботу? Це було за власним бажанням чи випадково?

Олег Мілінський: Я теж боявся смерті. Я завжди кажу, що хто боїться хвороб, той стає лікарем. Подібне було і зі мною – я боявся похоронів, тому взявся за їхню організацію. Я прийшов до цієї ідеї, коли побачив, як гарно організовані поховання в Італії. Як це круто виглядає - гарні катафалки, квіти, траурний одяг, ці машини - Mercedes, Maserati. Мені дуже сподобалося. В Україні в ті роки такого не було. Пізніше, коли українці виїхали за кордон, я слідкував за ними, і в міру зростання попиту на наші послуги ми розвивалися.

Коли ви виїхали з України?

Олег Мілінський: На початку 2014 року, коли відбулося російське вторгнення в Крим. Це була економічна еміграція. Я переїхав і розподіляю свій час між Варшавою та Сицилією, де живу. Я люблю Варшаву і для мене це найкраще місто у світі. Тільки сонце там буває три місяці в році, а на італійському острові - 10 місяців.

Я народився в Україні, але я поляк із польського села Шаровечка. У родині завжди говорили польською мовою. Пост радянська освіта не давала нам знання про Польщу: що є Міцкевич, що можна щось читати з польської літератури. Хоча школа була на 100 відсотків для дітей польського походження.

Чи ваша робота впливає на рішення щодо поховання себе та близьких?

Олег Мілінський: Однозначно так. Нещодавно я слухав аудіокнигу, в якій автор згадував, що є книга про те, як помирають лікарі. Там описано, що лікарі вважають за краще помирати вдома, в родині, а не під крапельницею в лікарні. Те саме стосується похоронних працівників. Іноді мені здається, що вони перестають боятися, тому що знають, куди рухається життя. Поділу на людей з похоронної індустрії та інших - немає, проте працівники «похоронок» ніколи й нікуди не поспішають. Коли в Лондоні померла мати мого друга, яка має дуже відоме й авторитетне похоронне бюро, похорони відбулися майже через місяць після дня смерті, майже як у королеви. Розіслали запрошення, оголосили, що через чотири тижні відбудуться похорони, попрощатися може будь-хто з іншої країни. Нікуди поспішати. Я теж бачу в цьому сенс: навіщо поспішати ховати кохану людину?

А клієнти іноді нас змушують їхати швидше, їздити вночі, не спати. Цікаво, чому? Люди думають, що якщо похорони пройдуть швидко, то їм буде легше, але це не так. Яка різниця, тіло в холодильній камері чи під землею? Кожен має пережити свій траур, у нього є свій план і ми не будемо його квапити. Незалежно від того, де знаходиться тіло.

Труна, урна з тілом, поховання. Ці слова жахають нас. Як ви звикли?

Олег Мілінський: Я пройшов державні курси бальзамування - маю диплом бальзамувальника і, звичайно, не боюся вигляду тіла. Я з легкістю можу підготувати померлого до поховання та провести бальзамування або допомогти при розтині. З живою людиною інакше — якщо я бачу чиюсь рану, то в мене мурашки по спині проходять.

Серед тисячі людей, яких ваша компанія допомогла поховати, чи були такі, яких ви запам’ятали й це не давало вам спати вночі?

Олег Мілінський: Ні, мені мертві вночі не сняться. Але організатор похорону також може плакати з родиною над тілом. Найважче, коли діти загинули, наприклад, в результаті ДТП або з вини батьків, через недбалість вдома. Або є інші безглузді причини смерті. Тоді цікаво, чи можна було цього уникнути, звернувшись до лікаря? Зараз це змінюється, адже багато українців застраховані і можуть користуватися послугами лікарень у Польщі. Але до війни були ситуації, коли працівник з України, який офіційно не був працевлаштований у Польщі, дізнавався, що він хворий і не йшов до лікарні.

Пам’ятаю жінку, яка мала внутрішній крововилив і замість лікарні сіла в автобус та поїхала в Україну. У нас було кілька таких смертей. Деякі померли в автобусах, бо боялися користуватися польською лікарнею, не маючи страховки в ZUS, бо це їм дорого коштувало.

Це трагедія, коли хтось з економічних міркувань і страху оплатити витрати на лікування не звертається за допомогою, хоча його життя можна врятувати.

Історії самогубців також дуже драматичні. Самогубств багато. Я десь читав і бачив графік, що найбільше самогубств у лютому. Коли сонця ще мало і весна не прийшла. Тоді, в останній місяць зими, найбільше випадків депресії та самогубств.

Але я не помітив надзвичайного зростання самогубств серед українців, хоча вони, звичайно, трапляються.

Наостанок, якими будуть ваші особисті поради щодо вибору похоронного бюро, яке забере тіло померлого з-за кордону?

З одного боку - мої поради можуть здатися ангажованими, адже читач точно подумає, що я мушу зупинити його вибір саме на моєму похоронному бюро “Funeralia”. Це не так, вибір має бути завжди. Але за роки роботи в мене з”явився особистий перелік порад і ось він.

Надійне похоронне бюро мусить мати якісний сайт в ТОП GOOGLE
Має бути активним в Facebook, Instagram, Twitter, Linkedin тощо
Рекомендацій має бути багато
Працювати бюро має по всьому світу
Досвід мати багаторічний, роботи - багато й щодня.
Оплата має бути офіційно згідно рахунку, не в чиюсь кишеню чи на карту

Власне, ці 6 пунктів і є похоронне бюро “Funeralia”.

Де б не були - у рідний край вертаєм.

Що скажете про своїх конкурентів?

Та нічого не скажу. Кожен робить свою роботу. Когось я знаю, про когось не чую зовсім нічого. Особисто я ніколи не скажу клієнтам дурного слова в бік своїх колег по справі.

Всі думки мої на допомозі скорботним рідним, то чого ще про когось іншого думати?

Фахівці міжнародного похоронного бюро “Funeralia” виконують наступні завдання:

Дізнаються й доповідають, де знаходиться тіло померлого;
Зв'язуються з представниками поліції й прокуратури за кордоном;
Дізнаються всі деталі щодо судово-медичної експертизи;
Готують повний пакет документів про смерть за кордоном;
Отримують медичну довідку про смерть за кордоном;
Роблять державне гербове свідоцтво про смерть за кордоном;
Отримують необхідні дозволи в поліції та СЕС;
Отримують дозвіл прокуратури на перевезення тіла в Україну;
Роблять переклад необхідних документів українською мовою;
Отримують консульський дозвіл на репатріацію тіла померлого у відповідній країні;
Роблять митне оформлення та пломбування труни з тілом померлого;
За можливості - забирають і привозять додому разом з тілом особисті речі померлого.

Ознайомитись з наданням ритуальної допомоги бюро “Funeralia” можна на сторінках в соціальних мережах Facebook та Instagram або на сайті. Там свої відгуки вже залишили сотні вдячних українців.

Щиро Ваш, - Олег Мілінський