У Іспанії інваліди здобувають професію і роблять кар’єру

Цього року на одному з найпрестижніших факультетів іспанського Університету Валенсії навчається особливий студент – Педро Йоренте. Через проблеми з хребтом від самого народження він не може ходити. Проте складна патологія не завадила йому здобувати вищу світу, хоч і в інвалідному візку. 

Освіта для всіх

Педро досить легко вступив на державну форму навчання, оскільки в іспанських вишах 5 % місць резервують для студентів з особливими потребами. Окремі квоти для таких людей також виділяють при наборі на державну службу. Спеціальні медичні комісії визначають відсоток інвалідності людини, і при обмеженнях, вищих за 33 %, для них передбачені пільги, в тому числі і пільговий вступ до вищої школи. 

- Форма вступних іспитів адаптована до індивідуальних потреб абітурієнтів з обмеженими можливостями, - розповідає Педро. - Але якщо місця, виділені для неповносправних, заповнюються, інші абітурієнти з обмеженими можливостями змагаються на рівних з фізично здоровими людьми.

Ангела Бачієрз, яка має синдром Дауна, стала депутатом міської ради Вальядоліду

За статистикою, в країні лише 10 % людей з обмеженими можливостями мають вищу освіту.

- Зазвичай люди з такими вадами, як у мене, мають занижену самооцінку і не наважуються вчитися після школи, - пояснює Педро.

Але самого хлопця це не стосується: він здобуває відразу дві спеціальності, – і через п’ять років планує стати юристом та політологом.

- Якщо не підняти планку до небес, ніколи не знатимеш, на що ти здатен, - впевнений Педро.

У свої 19 років він пережив 22 операції, але не робить зі свого досвіду особливої проблеми.   

До вступу в університет Педро навчався у звичайних школах, але, за його словами, не всі вчителі лояльно ставилися до його потреб. Проте до спеціальної школи він ходити не захотів.

- Такі школи передбачають передусім ментальну адаптацію людей з обмеженими можливостями. Але у мене лише фізичні вади, а не ментальні. Я не потребував спеціальної навчальної програми,  хіба що трохи більше розуміння з боку викладачів, - наголошує він.

Зручно навіть в метро

Суттєво полегшує навчання Педро і те, що в його  університеті немає жодних архітектурних бар'єрів – ні тротуарів, на які він не міг би заїхати на візку, ні сходинок. Усі входи до корпусів обладнані ліфтами, аудиторії облаштовані спеціальною лавою для студентів на візку. Перед бібліотекою – довгий боковий піший пандус. Декілька років тому один з неповносправних студентів мав незначні труднощі при в’їзді на пандус через його нахил. Після цього ректорат додатково встановив дорогий зовнішній ліфт. Для такої ініціативи вистачило прохання лише одного студента.

Підземні станції метро також обладнані ліфтами. Цей вид транспорту Педро подобається особливо. Наземні станції метро, зупинки електричок і трамваїв мають перони на одному рівні з входом у вагон, а у самих вагонах передбачені окремі місця для пасажира на візку. Такі люди як Педро можуть легко користуватися й автобусними маршрутними таксі. 

- Достатньо, щоб принаймні одна людина потребувала якогось полегшення, коли пересувається містом, і це буде здійснено. А знадобитися це може будь-кому з нас, - каже Ремедіос Санчес, докторка конституційного права. - Іспанська конституція 1978-го року окремою статтею передбачає розроблення та втілення державних політик щодо людей з фізичними, сенсорними чи психічними вадами, а також їх соціальний захист та забезпечення можливостей, здійснення усіх громадських прав. 

Педро розповів, що вхід у під’їзд його будинку пристосовували до його потреб, коли він був ще зовсім малим.

- Мої батьки зібрали необхідні документи та звернулися до мерії. Комунальники підняли рівень тротуару і забрали сходинку, яка заважала мені пересуватися на візку,  - розповідає хлопець. 

Щоправда, у інших випадках частину витрат беруть на себе іспанські аналоги українських об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

- Неповносправні тут також мають можливість займатися спортом, - каже Педро. – У багатьох муніципальних басейнах є обладнані сидіння для занурення у воду паралізованих людей, які можуть плавати на доріжках в одному басейні з рештою відвідувачів. За цими та іншими зручностями слідкує Федерація адаптованих видів спорту. Але я влітку більше люблю відпочивати на пляжі.

Андрій ЯКУБУВ, Валенсія (Іспанія), спеціально для «ВСІМ»

Статтю підготовлено в рамках проекту «Cтворення для регіональних друкованих ЗМІ Краматорська, Павлограда та Хмельницького кореспондентської мережі із числа українців, що проживають в країнах ЄС», який реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Від змін у свідомості до змін у мові

В Іспанії кожен третій неповносправний працює або шукає роботу. Для порівняння – в Україні це кожен другий. Ті, хто не працевлаштовані, отримують державну пенсію. Щоправда, у зв’язку із кризою, уряд консерваторів скоротив державні витрати і це зачепило малозахищені категорії населення. Педро бідкається: «Ми отримували 300 євро щомісячно, бо нас в сім’ї двоє дітей, і один з них –  я – має неповносправність. Тепер отримуємо лише 50! Іншим взагалі «заморозили» соціальну допомогу».

Проте, окрім держави, таким іспанцям допомагають профільні асоціації людей з обмеженими можливостями. Скажімо, Національна організація сліпих Іспанії (ONCE), яка, крім державних субсидій і приватних пожертв, фінансується завдяки власній лотереї, що є навіть більш популярною, ніж державна. Таким чином організація опікується понад сімдесятьма тисячами своїх членів,  і багатьом з них дає роботу. 

Неповносправні іспанці не приречені на самотність і суспільну ізоляцію. До прикладу, 30-річна Ангела Бачієрз, яка має синдром Дауна, нещодавно стала депутатом міської ради адміністративного центру провінції Кастільї-і-Леону міста Вальядолід. Проте ця новина не стала сенсацією для іспанців. 

- Люди, які мають труднощі, повинні їх долати, -  коментує цю звістку Педро. 

Характерно, що навіть в іспанській мові є, принаймні, чотири слова на позначення неповносправності. 

- В останні десятиліття ми, іспанці, слово «інвалід» замінюємо синонімами, які вказують обмежені можливості людини, але ніяким чином не на її нижчу гідність, - говорить соціолог Луїс Діес

- Людську підсвідомість видає мова, - каже Луїс Діес, доктор соціологічних наук. Так, людей з обмеженими можливостями колись називали «інвалідами» (слово, що з латині означає «негідні»). Пізніше стало вживатися слово «мінусвалід» (з латинської – «менш гідний») як наслідок покращення суспільного статусу цих людей через усвідомлення їх повноправності і рівності з іншими. 

- В останні десятиліття ми, іспанці, навіть це слово замінюємо синонімами, які вказують обмежені можливості людини, але ніяким чином не на її нижчу гідність, - наголосив соціолог.