10 юридичних міфів, з якими стикаються жертви домашнього насильства

Дмитро КАРДАШ

«Я заберу у тебе дитину, віддам у психлікарню, вижену з дому».
Ці та інші слова чують жертви домашнього насильства на Хмельниччині.
Дізнавайтеся, чому все це не так та як потерпілі можуть себе захистити.

Жертви домашнього насильства, а це можуть бути як жінки, так і чоловіки, не завжди звертаються за допомогою та продовжують терпіти ставлення партнера. Одна із причин — думка про те, що у цій ситуації нічим не можна допомогти.

Цьому сприяють кривдники жертв, переконуючи їх у беззахисності. Які саме міфи чують потерпілі та що є насправді? Розповіла виконавчий директор громадської організації «Подільська правова ліга» Анастасія Площинська.

Міф №1. «Я заберу у тебе дитину, позбавлю батьківських прав, оскільки ти безробітна(ий) / хвора(ий) / маєш інвалідність».

Відео дня

Правда. Закон передбачає обмежений перелік підстав, за яких можуть позбавити батьківських прав. Відсутність роботи, хвороба чи інвалідність до них не належать.

Міф №2. «Я вижену тебе з будинку, а діти залишаться зі мною, бо в тебе немає свого житла».

Правда. Закон передбачає превентивні заходи та гарантії, які покликані цьому запобігти. Крім того, місцевими органами влади створюються притулки для постраждалих від домашнього насильства. У них тимчасово можуть перебувати, зокрема, й батьки з дітьми.

Міф №3. «Я віддам тебе в психлікарню, бо ти постійно плачеш, і тебе позбавлять батьківських прав».

Правда. Примусове лікування в Україні можливе лише за рішенням суду, або у випадку, якщо людина вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, небезпечні для себе чи оточуючих, або ж не здатна задовольняти свої основні життєві потреби через психічну хворобу. Тому «віддати в психлікарню» людину неможливо

Міф №4. «Поліція тобі не допоможе, бо в мене там знайомі».

Правда. В Україні, зокрема і в Хмельницькому, діє підрозділ «Поліна», прямим завданням якого є протидія домашньому насильству та допомога його жертвам.

Міф №5. «Якщо подаси на аліменти, не отримаєш взагалі нічого, ніхто мене не змусить платити».

Правда. У разі, якщо платник аліментів не сплачує їх, виконавча служба може накласти стягнення на його виплати або конфіскувати майно.

Міф №6. «Я не дам згоди на розлучення, про аліменти можеш забути».

Правда. Шлюб в Україні є добровільним, і згода на розлучення не є обов’язковою. Як зазначила Анастасія Площинська, у позовних заявах юристи можуть просити суд не давати термін на примирення, посилаючись на факти домашнього насильства.

Міф №7. «В тебе немає грошей на адвокатів / на звернення в суд, тобі ніхто не допоможе».

Правда. В Україні діє система безоплатної правової допомоги. Для постраждалих від домашнього насильства або насильства за ознакою статі вона надається безкоштовно. Для такої категорії клієнтів допомога включає надання консультацій, складання заяв, скарг та інших правових документів, представництво інтересів у суді.

Міф №8. «Я маю у цьому будинку прописку, ти мене не виселиш».

Правда. Закон передбачає можливість примусового виселення людини з житла, якщо вона зареєстрована у ньому, але не є власником.

Міф №9. «Жіночко, вашу дитину не приймуть у військовий навчальний заклад, бо у вас було насилля в сім’ї. Для чого ви про це говорили, зробили і собі, і дітям клеймо на все життя».

Правда. Така позиція є дискримінаційною та не відповідає принципам протидії домашньому насильству та насильству за ознаками статі. Анастасія Площинська радить фіксувати такі висловлювання та звертатися за правовою допомогою. Правила вступу до військових навчальних закладів не передбачають вимог щодо відсутності насильства у сім’ї вступника.

Міф №10. «Я заберу дітей і поїду за кордон».

Правда. Для виїзду за кордон з дитиною потрібен дозвіл другого з батьків. Такого дозволу можуть не вимагати лише в окремих випадках, як от позбавлення батьківських прав або за дозволом суду.

Всі перелічені міфи — це те, з цим реально стикалися жертви домашнього насильства на Хмельниччині. Це було з’ясована в рамках проєкту, який був реалізований громадською організацією «Подільська правова ліга» за фінансування Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй.

Ініціативу реалізували протягом 2020-2021 років — періоду карантину. Завданням було, зокрема, забезпечити жертвам домашнього насильства доступ до правової допомоги.

Серед осіб, які зверталися за допомогою, проводили опитування. Таким чином вдалося з’ясувати портрет типової жертви насильства. Найчастіше це жінки, які мешкають у селі та перебувають у відпустці по догляду за дитиною. Найпоширеніші проблеми, з якими стикалися жертви насильства протягом 2020-2021 років:

порядок користування житлом
аліменти
поділ майна подружжя, що перебуває у спільній власності
розірвання шлюбу

Куди звертатися у випадку домашнього насильства?

поліція — 102
урядова «гаряча лінія» із протидії домашньому насильству — 1547
безкоштовна національна «гаряча лінія» протидії домашньому насильству — 0 800 500 3353 (зі стаціонарних), 116 123 (з мобільних)
національна дитяча «гаряча лінія» — 0 800 500 225 (зі стаціонарних), 116 111 (з мобільних)
єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги — 0 800 213 103, електронна пошта [email protected]
чат-боти Telegram — @police_helpbot, @UDPLNPBOT, @Non_Violence_Bot

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі