В Україні невакцинованими залишаються майже 3% освітян - МОН

В Україні невакцинованими залишаються майже 3% освітян - МОН
Ілюстративне фото
  • За інформацією Міносвіти, майже 91% педагогів отримали дві дози вакцини проти коронавірусу. 

В Україні майже 91% освітян пройшли повний курс вакцинації. Досі не отримали щеплення 2,7% працівників закладів загальної середньої освіти. Про це заявив міністр освіти Сергій Шкарлет у своєму Telegram, передає Освіта.ua.

Майже 91% педагогів отримали дві дози вакцини, ще 5,3% очікують на друге щеплення. Такі дані актуальні станом на 6 січня.

«З них більше 9,3 тисяч мають підтверджені медичні протипоказання, це 1,4% від загальної кількості. Найбільше таких освітян у Львівській (1095 осіб), Одеській (1035) і Рівненській (853) областях», – зазначив Сергій Шкарлет.

За словами міністра, наразі 4 школи в Україні працюють дистанційно, понад 13 тисяч шкіл - на зимових канікулах. Відстороненими залишаються 0,6% від загальної кількості працівників шкіл.

Лідерами з вакцинації серед освітян залишаються Дніпропетровська, Полтавська, Луганська, Черкаська та Сумська область, які мають показники понад 95%.

 

Коментарі (2)
  • PutnickFree

    Якщо не можна посилання на державний реєстр судових рішень, спробую надати повний текст:

    Дата документу 28.12.2021

    Справа № 501/4438/21

    2/501/1535/21

    Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    20 грудня 2021 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

    головуючого судді Пушкарського Д.В.,

    за участю:

    секретаря судового засідання Тимко М.Л.,

    розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до центру позашкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (третя особа директор центру позашкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області Шведова Жанна Валеріївна) про визнання незаконним та скасування наказу №04-01/21 к/тр від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

    В С Т А Н О В И В:

    22 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з вище зазначеним позовом (а.с.2-8) в якому просить:

    - наказ директора Центру дошкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 05.11.2021р. за №04-01/21 к/тр «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 без збереження заробітної плати визнати незаконним та скасувати;

    -стягнути з Центрудошкільної освітиЧорноморської міськоїради Одеськогорайону Одеськоїобласті Код ЄДРПОУ 44582123на користь ОСОБА_1  ІНФОРМАЦІЯ_1  РНОКПП НОМЕР_1 середній заробітокза часвідсторонення починаючиз 08.11.2021р. по час постановлення рішення суду;

    - поновити  ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на роботі в Центрі дошкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району на посаді керівника гуртка образотворчого мистецтва «Флористика»;

    - стягнути зЦентру дошкільноїосвіти Чорноморськоїміської радиОдеського районуОдеської області Код ЄДРПОУ 44582123на користь ОСОБА_1  ІНФОРМАЦІЯ_1   РНОКПП НОМЕР_1 судові витрати у розмірі визначених платіжними квитанціями;

    - рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

    В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 03.11.2021р. вона на ім`я директора ЦПО Шведової Ж.В. подала обґрунтовану відповідну заяву, з посиланнями на норми матеріального права про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID-19).

    Аналогічно нею 04.11.2021р. на ім`я начальника відділу освіти Вороненко Н.В. було подано відповідну обґрунтовану заяву про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID-19).

    Таким чином, позивач зазначає, що у передбачений Законом спосіб нею було подано відповідні обґрунтовані заяви про відмову від профілактичної вакцинації (щеплення) проти інфекційної хвороби COVID-19, а тому у керівництва Центру дошкільної освіти не було законних підстав для запровадження наказу №04-01/21 к/тр від 05.11.2021р. та її відсторонення від роботи.

    Окрім того, позивач зазначила, що спірний наказ приймався на виконання незаконних нормативних актів КМУ та МОЗУ, що ще раз підтверджує його незаконність.

    Позивач та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, про час, місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.97).

    Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи (а.с.96) в судове засіданні не прибув, відзив на позов не надавав.

    Суд вивчивши доводи позивача, дослідивши та перевіривши надані докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

    Позивач ОСОБА_1 працює в Центрі позашкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (раніше - Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Іллічівської міської ради) на посаді керівника гуртка образотворчого мистецтва «Флористика» (а.с.13).

    03.11.2021 позивач була ознайомлена з повідомленням про обов`язкове щеплення від 02.11.2021р. в якому зазначила, що з повідомленням не згодна(а.с.14).

    03.11.2021 позивач на ім`я директора Центру позашкільної освіти Шевцової Ж.В. подала обґрунтовану заяву про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від СОVID-19 (а.с.15-16).

    04.11.2021 позивачем на ім`я начальника відділу освіти Вороненко Н.В. також подано аналогічну обґрунтовану заяву про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від СОVID-19) (а.с.17-18).

    08.11.2021 на підставі наказу ЦПО № 04-01/21 к/тр від 05.11.2021р. ОСОБА_1 була відсторонена від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.19).

    Відповідно дозмісту ст.3ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється відповіднодоКонституції України,цього Кодексу,ЗаконуУкраїни"Проміжнародне приватнеправо",законів України,що визначаютьособливості розглядуокремих категорійсправ,а такожміжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Якщоміжнародним договором,згода наобов`язковість якогонадана ВерховноюРадою України,передбачено іншіправила,ніж встановленіцим Кодексом,застосовуються правиламіжнародного договоруУкраїни. . Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

    Конституція Україниєзакономнайвищої юридичної сили.Закониі інші нормативно-правові акти повинні відповідатиКонституції.

    Конституціяєзакономпрямої дії (ст.8 Конституції України).

    В зазначених тезах узагальнений змістверховенство права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили нормКонституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом іншихзаконіві нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо нормазаконучи нормативно-правового акту суперечить норміКонституції України, для правильного правозастосування слід використовувати нормуКонституції.

    Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України (ст.19 Конституції України).

    Таким чином, суд приходить до висновку, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності доКонституціїта не мають повноважень виходити за межі нормКонституції, навіть якщо вони керуютьсязаконом, оскількизаконтакож не має суперечитиКонституції.

    При цьому, слід звернути увагу на наступне.

    Відповідно до ст.147та п.2 ст.150 Конституції України, повноваження тлумачити змістКонституції Українита вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України.

    Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави (поліцейські, міністри, депутати тощо), крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

    Також, слід звернути увагу, на практику правозастосування. Так, відповідно доПостанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 рокуПро застосуванняКонституції Українипри здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючийзакончи нормативно-правовий акт суперечитьКонституції Українив усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовуватиКонституціюяк акт прямої дії.

    Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст.60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечатьКонституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.

    Таким чином, виходячи з вищезазначених норм матеріального права, сумлінний громадянин, який проінформований про невідповідність Конституції Українипевного нормативно-правового акта, зобов`язаний відмовитись від виконання незаконного акту. Якщо він виконає незаконний акт, для нього наступить така ж відповідальність, яка передбачена за видання незаконного акту.

    Це правило поширюється як на цивільних осіб (простих громадян), так і на поліцейських та інших представників держави, органів самоврядування, та юридичних осіб, які займаються господарською діяльністю.

    Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах (ч.4ст. 41 Кримінального Кодексу України).

    Поліцейський чи інша особа, яка вимагає від громадянина виконання акту, що суперечитьКонституції, є злочинцем і її дії є кримінальним правопорушенням, яке кваліфікується відповідною статтеюКримінального Кодексу України.

    Виходячи із змістуКонституції України(норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідатизакону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановленихзаконом і Конституцією.

    Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

    Відповідно до ст.29 Закону УкраїниПро захист населення від інфекційних хворобкарантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

    Проте Кабінет Міністрів України не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури.

    Зазначена статтяЗаконувстановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

    В свою чергу, головний державний санітарний лікар, також, не є абсолютно вільним в цьому питанні. Його повноваження на ініціювання карантину, виникають лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан, підпункт й)частини 1 статті 40 Закону України«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» у відповідності доповноважень головного державного санітарного лікаря Українивстановлює:

    У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

    Відтак, законною і такою, що не суперечитьКонституції Україниє наступна процедура введення в Україні карантину:

    Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада затверджує цей Указ. Указ набуває чинності. Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину. Кабінет Міністрів України встановлює карантин. Карантин набуває чинності.

    При цьому, всі чотири дії є обов`язковими і хронологічними. Тобто, до виконання першої та другої дії, четверта відбутись не може.

    Як відомо, надзвичайний стан в Україні не введено.

    Відповідно, станом на цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінеті Міністрів не було підстав встановлювати карантин.

    Відтак,слід стверджувати, що в правовому полі чинного законодавства України карантин не введено.

    Окрім того, у відповідності правової позиції Конституційного Суду України, яка викладена у рішенні великої палати КС України від 28.08.2020р. по справі за № 1-14/2020(230/20), за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови КМ України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID 19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частини першої, третьої ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого п. 2 розділ ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначається, що згідно зі ст. 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені24,25,27, 28,29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

    Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

    Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

    Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

    Таким чином, діюча Постанова КМУ від 09.12.2020р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами внесеними Постановою КМУ від 20.10.2021р. № 1096 про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню.

    На підставіст.60 Конституції Україникожна людина зобов`язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину. На підставіст.19 Конституції Україниу взаємозв`язку ізст.60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа, втому числі юридичні особи, які займаються господарською діяльністю не мають права вимагати від людини виконання постанови Уряду про введення карантину.

    Окрім того, враховуючи ту обставину, що наказ МОЗ України за № 2153 від 04.10.2021р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» запровадженого на період дії карантину, встановленого у незаконний спосіб Постановою Кабінетом Міністрів України від 09.12.2020р. за №1236, наказ МОЗ є незаконний і не підлягає виконанню.

    Таким чином, на підставіст.60 Конституції Україникожна людина зобов`язана відмовитись від виконання наказу МОЗ України за № 2153 від 04.10.2021р. «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». На підставіст.19 Конституції Україниу взаємозв`язку ізст. 60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа, в тому числі юридичні особи, які займаються господарською діяльністю не мають права вимагати від людини виконання вище зазначеного наказу МОЗ України.

    За змістомст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

    Відповідно до ст.22 Конституції України, Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

    При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Згідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

    За змістомст.28Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

    Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

    Відповідно доп.3 ст.281 Цивільного кодексу України: «Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою».

    Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021)«Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування»,та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.

    Так, зокрема, у даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація НЕ є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2).

    Відповідно до ст.12Закону України№ 1645-111від 06.04,2000р.«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»,та ст.ст.42,43 Закону України № 2801-ХІІ від 19,11,1992р.«Основи законодавстваУкраїни проохорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта (по дітям до 15 років законних представників (батьків)).

    Дослідивши накази МОЗ України за № 1576 від 27.07.2021р., № 1585 від 29.07.2021р., №1599 від 29.07.2021р., № 1709 від 10.08.2021р., №2148 від 04.10.2021р. «Про затвердження суттєвих поправок до клінічного випробування лікарських засобів, призначених для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію короновірусної хвороби СОVID-19» та коротких характеристик лікарських засобів ВООЗ (а.с.21-87) суд приходить до висновку, що лікарські засоби від коронавірусної хвороби СОVID-19 знаходяться в стадії клінічного випробовування на пацієнтах з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність.

    Відтак, в сенсі ст.ст.3, 28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.

    Відповідно до ст.43 Конституції України,кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

    Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

    Згідно з ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

    В сенсі ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та календарю профілактичних щеплень в Україні затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011№ 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 р. № 1237/26014 до профілактичних та обов`язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

    Отже, зазначенні норми матеріального права містять вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які на підставі цих норм включені до календарю профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи вразі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19.Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захистнаселення відінфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

    Таким чином відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому ЗАКОНОМ, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

    Так відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

    Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

    Відтак, в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідемологічної служби.

    Таким чином,в разінадання працівникомобґрунтованої відмови,відсутні підставиу посадовихосіб державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи.

    Окрім того, Закон не містить, поняття необґрунтована відмова від щеплення, як і не містить вказівок в якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган.

    Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необґрунтованої відмови немає права надавати їй будь-яку кваліфікацію, так як сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

    03.11.2021 позивачем на ім`я директора Центру позашкільної освіти Шведової Ж.В. було подано обґрунтовану, з посиланнями на норми матеріального права заяву про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID-19).

    04.11.2021 позивачем на ім`я начальника відділу освіти Вороненко Н.В. було подано аналогічну обґрунтовану з посиланнями на норми матеріального права заяву про відмову від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID-19).

    Тобто позивачем, у передбачений Законом спосіб було подано відповідні обґрунтовані заяви про відмову від щеплення проти інфекційної хвороби COVID-19.

    А тому у керівництва Центру позашкільної освіти не було законних підстав для запровадження наказу №04-01/21 к/тр від 05.11.2021р. та відсторонення позивача від роботи.

    Окрім того, зазначений наказ приймався на виконання незаконних нормативних актів КМ України та МОЗ України, що ще раз підтверджує його незаконність.

    Відповідно до змісту ст.8 Закону України «Про захист персональних даних», особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

    Згідно зі ст.39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

    Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

    Як зазначено в спірному наказі за №04-01/21 к/тр від 05.11.2021р. «Про відсторонення позивача від роботи», підставою про відсторонення є повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від 03.11.2021р.

    За змістом значеного повідомлення керівник Центру позашкільної освіти, під загрозою відсторонення позивача від роботи без збереження оплати праці, тобто в примусовому порядку, вимагає від нього надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення від СОVID-19, або протипоказань до його застосування. Що, в сенсі вище зазначених норм Закону є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини.

    Адже у відповідності до ст.46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень та від участі у випробовувані лікарських засобів.

    Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

    Згідно до п.9 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

    За змістом ч.2 ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

    Враховуючи ту обставину, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв`язку з незаконним відстороненням та компенсації у зв`язку з цим втраченої частини заробітної плати, суд приходить до висновку, що в даному випадку є всі підстави для застосування аналогії закону та вирішити питання поновлення порушеного права та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відсторонення без збереження заробітної плати, застосовуючи порядок визначений в ст.235 КЗпП України.

    Відповідно до змісту ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

    При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

    Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

    Таким чином у відповідності до зазначеної норми матеріального права, порушені права працівника незаконними діями роботодавця (звільнення, переведення, відсторонення тощо) підлягають захисту шляхом їх поновлення та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

    Згідно з п.5 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.1995, зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

    Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

    Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

    Відповідно до довідки про доходи від 10.11.2021р. відділу освіти (ар.с.88) у вересні місяці 2021р. з/п позивача становить 10519,89 грн., у жовтні місяці 2021р. - 15079,89грн., середня заробітна плата працівника складає 12799,89грн. ((10519,89 + 15079,89): 2).

    У вересні було 22 р/д, у жовтні 20 р\д, середня кількість робочих днів складає 21 р/д ((22+20):2). Середньоденна заробітна плата позивача складає 609,51грн (12799,89 : 21).

    Час вимушеного прогулу з 08.11.2021р. по 20.12.2021р. складає 30р/д, таким чином середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 18285,30 грн. (30х609,51).

    Ч.1 ст.141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

    Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2724,00 грн., що підтверджується квитанцією від 16.11.2021 (а.с.1).

    Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2724,00 грн.

    Керуючись ст.ст.5,10,263-265,430 ЦПК України,ст.16 ЦК України, суд,-

    В И Р І Ш И В:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

    Визнати незаконним та скасувати наказ директора Центру позашкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області №04-01/21 к/тр від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

    Поновити ОСОБА_1 на роботі в Центрі позашкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на посаді керівника гуртка образотворчого мистецтва «Флористика».

    Стягнути з Центру позашкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 08.11.2021 по 20.12.2021 в розмірі 18285,30 грн.

    Стягнути з Центру позашкільної освіти Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2724,00 грн.

    Відповідно до ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

    Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

    Повний текст рішення суду складено 28 грудня 2021 року.

    Суддя
  • PutnickFree

    А скільки невакцінованих медиків, їм можна, а освітян крайніми роблять, подвійні стандарти?

19:03 Отруєння дітей та новий комунальний тариф. 5 найпопулярніших новин тижня на ВСІМ 18:04 Хмельничанка обікрала будинок на Тернопільщині 17:07 Якою буде погода в Хмельницькому 17 січня 16:02 Пиріжки з “Вінницького”: історія та сучасність популярного хмельницького фастфуду photo_camera stars Від читача 07:07 У Хмельницькому можна отримати високоспеціалізовану медичну допомогу з трансплантації серця 15:04 Карантинні перевірки на Хмельниччині. Скільки виявили порушників 14:03 На Бакоті впав хрест, який пов’язують із Московським патріархатом 13:02 Коронавірус на Хмельниччині: де виявили найбільше хворих за добу 12:04 У Хмельницькому провели дві складні операції на серці (ВІДЕО) play_circle_filled 11:05 Бив та залякував. Жителя Хмельниччини засудили за домашнє насильство 10:03 Де не буде світла в Хмельницькому 17-19 січня 09:02 З українським супутником у космосі зв’язався центр управління на Хмельниччині play_circle_filled
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up