Династія хмельницьких залізничників або Як працюють ті, без кого поїзд не їде

Після цього прямуємо у механічний цех. Територія депо надзвичайно велика, тому заблукати тут можна з легкістю. Заходимо у величезне приміщення, яке важко осягнути поглядом. Тут стоять потяги, справність яких і перевіряють працівники. Тут пахне дизельним паливом та фарбою. Це справжня чоловіча територія. Права на помилку просто нема. Адже з будь-якої неправильно закріпленої деталі залежатиме вся безпека руху. 

- Тут ми виготовляємо продукцію для тепловозів, виробляємо прокладки, різноманітні запчастини. Ковальськими, механічними та зварювальними роботами, які проводять у цеху, займається 16 чоловіків, - розповідає "ВСІМ" майстер механічного цеху Анатолій Кметь.

Токар Віктор Сергійович віддав цій професії 13 років 

Анатолій Смолюк -  майстер ремонтно-господарського цеху. Він чи не єдиний, хто став частиною династії. Тут впродовж життя, не покладаючи рук, працював і його батько, і дідусь. Сам чоловік починав  роботу як слюсар-електрик.
- В депо я працюю 15 років. Був  слюсарем, а став майстром. Мій батько все життя тут пропрацював. Теж слюсарем. А під час війни трудився і мій дід, а згодом він працював ковалем і токарем. 
За словами майстра, їхній цех відповідає за те, аби не було жодних перебоїв у роботі. Це - система опалення та обслуговування обладнання. 

Слюсар з ремонту рухомого складу Анатолій Бондар – так званий лікар у локомотивному депо «Гречани». Чоловік трудиться, аби забезпечити справність колісних пар тепловозів. 
- Я працюю тут вже близько 15 років. Щодня я перекочую колісні пари на тепловозі, замінюю їх. Викотити, підкотити, розкрутити і зібрати – на все це йде близько трьох-чотирьох годин, - каже слюсар і зізнається, що робота дуже важка фізично. 

Машиніст Євгеній Місюля щоденно проводить у дорозі сотні кілометрів

Мало хто з пересічних людей розуміє значення професії розшифрувальника. Однак  ця спеціальність є надзвичайно важливою. 

Технік-розшифрувальник швидкостемірних стрічок Тетяна Мазуренко віддала роботі більше 30 років. Працівниця намагається пояснити «ВСІМ» свої обов'язки.

- У відділі щоденно працює три людини. Наша робота полягає в тому, що ми маємо розшифровувати  швидкостемірні стрічки. Їх здають машиністи потягу після кожної своєї поїздки. Тобто, це як схована скринька, яка потім йде до нас на розшифровку, - каже Тетяна Мазуренко. - Ми бачимо, як машиніст їхав, усі його параметри, де були зупинки, на які вогні він їхав. Тобто бачу абсолютно усе, що відбулося під час поїздки. 

Без цього відділу пожежне депо уявити неможливо, бо це його «мізки». Центр обліку займається статистичними даними. Завідує відділом Алла Шелестюк. Жінка розповідає, що їхня головна функція облікування. 
- Ми обліковуємо всі наші тепловози, їхні пробіги, витрати на паливо. Окрім цього, проводимо облік годин роботи локомотивних бригад. У центрі в нас працює чотири людини, дві з яких займаються веденням маршрутів машиністів. На основі цієї інформації ми  це все обліковуємо та аналізуємо, - пояснює Алла Шелестюк. – Один працівник займається зарплатою - обліковує робочі години працівників бригади. 

Один із найдосвідченіших працівників локомотивного депо -Олексій Завальнюк. Цій нелегкій службі він присвятив 42 роки свого життя. Тривалий час працював на паровозі. Зізнається, робота повинна приносити задоволення, інакше не можна.
- Чесно зізнаюсь, на початку не дуже любив свою роботу, а згодом, як пройшли роки, зрозумів, що мене все влаштовує. Дивлюсь, робота нормальна, моя сім’я ніколи не голодувала, вчив дітей, всього вистачало, заробив пенсію. Зараз я завідую базою запасу тепловозів, що під Чорним Островом. Наші обов’язки – технічне обслуговування тепловозів та охорона. Слідкуємо за тим, щоб тепловози були технічно справні і гарно зберігались, аби навіть шайба не зникла. І слава богу, все йде добре. Я вважаю, не можна не любити те, чим ти займаєшся і чому ти присвятив своє життя, - скромно розповідає Олексій Завальнюк. На жаль, сфотографуватись чоловік відмовився.

Щоденно у їдальні депо харчується близько 140 чоловік

У жовтні 2010 року  тут вперше з’явилась їдальня. Старший кухар Талиб Алієв обожнює свою роботу. Каже, що вдячність працівників для нього найбільша винагорода. На сьогодні тут харчується близько 140 залізничників. Щоденно.
- Працюю кухарем тут вже шостий рік. Мені дуже подобається моя робота. Поганого нічого сказати не можу, адже люди задоволені. Я вважаю, що працівники, яких ми годуємо, можуть краще оцінити мою роботу, ніж я сам, - каже кухар. - Стараємось якнайкраще. Продукти постійно свіжі, а продовольство привозять вчасно. Для мене головний показник успіху - аби людина була задоволена.
До слова, харчування у їдальні локомотивного депо порівняно дешеве. Комплексний обід для працівників тут коштує 12-15 гривень.

Довідка:

Історія локомотивного депо «Гречани» розпочалася ще з будівництва залізниці на дільниці Кам’янець-Подільський - Жлобино (Білорусь). У 1909 році було створено акціонерне товариство під назвою «Подільські залізниці». На той час навіть в планах не було створення залізниці, на це у держави не було коштів. Відтак утворилось акціонерне товариство, яке надалі здійснило будівництво залізниці з Кам’янця-Подільського через Проскурів, Шепетівку, Коростень до Жлобино. 
У 1913 році зі станції Кам’янець-Подільський у напрямку нашого міста відправився перший потяг. 19 вересня того року було офіційне відкриття локомотивного депо «Гречани». Тоді коліями вирушив перший паровоз, який здійснював тягу поїздів. Після оновлення паровозного депо, підприємство  перейшло на тепловозну тягу. Першим відправився тепловоз серії «М-62». Це було у 1972 році. 
У 2013 році локомотивне депо відсвяткувало своє 100-річчя.