Хто тут живе? Мешканці "білого дому" на Пушкіна

vsim.ua

Білий дім – не лише для президента США. Раніше у будинку по вулиці Пушкіна, 13 жили «обкомівці», тепер – звичайні люди, які займаються хто чим. Єднає їх одне – всі вони жителі хмельницького «білого дому», який знаходиться неподалік міської ради.

Пам'ять про минуле не стирається безслідно, поки будуть живі її вірні носії - будинки, що зберігають в собі частинку історії. Щотижня на сайті vsim.ua ми розповідатимемо про архітектуру та людей, які творили, жили і надихались у нашому місті.

Ми будемо досліджувати і публікувати матеріал про всім знайому будівлю, але із зовсім невідомої сторони. Яким було минуле будинку, і хто живе там сьогодні, – про це у нашій рубриці новій "Хто тут живе".

Відео дня

побудований - 1953 р.
адреса - вул. Пушкіна, 13
Кількість поверхів - 2
Кількість під’їздів - 2
Кількість квартир - 12
Хто обслуговує - ЖЕК №2

"Зразок архітектури доби сталінського «радянського класицизму"

Олег Свінціцький, член НСАУ, голова циклової комісії архітектури та дизайну у КПКБАіД, викладач спецдисциплін на відділенні архітектури та дизайну коледжу

Новини Хмельницького - фото з Хто тут живе? Мешканці "білого дому" на Пушкіна — **Олег Свінціцький, архітектор**

"Житловий будинок по вулиці Пушкіна,13 розташований біля важливої транспортної магістралі. Ззовні – непримітна двоповерхова будівля. Витягнутий вздовж дороги будинок із симетричними боковими виступами – ризалітами, увінчаний нескладним карнизом. Ризаліти завершені трикутними фронтонами. Дах – чотирисхилий, покритий шиферними листами.

Суть будинку розкривається з дворового простору. На дворовому фасаді ризаліти суттєво розширені, а в межах першого поверху в них влаштовані аркові проходи до внутрішнього простору будинку. Масивність, настороженість, строгість та грубуватий декор із обов’язковою присутністю радянської символіки – справжній зразок архітектури доби сталінського «радянського класицизму».

Як правило, такі будівлі були типовими, розробленими спеціалізованими столичними архітектурними майстернями для «глухих закутків» величного СРСР. Цікаво, що він майже не видозмінився, не зазнав катастрофічного втручання мешканців, що позитивно вплинуло на його збереження."

Дім для «обкомівців»

Будинок побудували у 1953-ому році спеціально для працівників тогочасного обласного комітету КПРС. Спочатку був Кам’янець-Подільський обком комуністичної партії, а в 1954 році область перейменували на Хмельницьку. Чиновники отримували від держави місце проживання. Зазвичай – відразу з ремонтом. Відтак у «білому домі» жили всі «свої». Зараз будинок вже не асоціюють із «обкомівцями», але, в основному, тут живуть діти працівників тодішнього комітету партії.

– В кінці 1940-их років і на початку 1950-их поширеним було будівництво двоповерхових житлових будинків. Це – «сталінська» архітектура, якій притаманні прикраси. Наприклад, арки, колони, зірки, ліпнина. Вже після смерті Сталіна, почали будувати «хрущовки», бо вони були більш практичними, – розповідає історик, краєзнавець і дослідник Проскурова Сергій Єсюнін.

Сараї замість підвалів

Сучасний «білий дім» у Хмельницькому має власну атмосферу. Будинок розташований так, ніби оберігає свій внутрішній двір. Посередині – асфальтова доріжка, яка веде до входу в будівлю. З одного боку від дороги – невеличка галявина з альтанкою, столиком і лавочками. З іншої сторони – суцільний ряд сараїв, стіни яких ззовні оббиті дерев’яними дошками, а дах покритий бляхою. І це особливість двору. Мешканців не мають підвалів, тож зберігають тут консервовані огірочки та речі, які ще можуть знадобитися. Словом – у кожного своє.

Хоч хмельницький «білий дім» не такий помпезний, як американський, але має свою красу: арки при вході та аркоподібні вікна, які оздоблені ліпкою з зірок і колон; дерев’яні віконні рами поділені на шість відділів; виліплена карнизова частина будинку. Але ще з вулиці видно, що дім далеко не в найкращому стані. Фарба практично вся облущилась, по стінах – дуже багато тріщин, а в деяких місцях відвалились великі шматки карнизу будівлі.

«1 подъезд, кв. 1 – 6»

Біля арки на вулиці встелена гумова доріжка. Вхідні двері на пружині, вони дерев’яні зі скляними вставками, свіжопофарбовані в коричневий колір. У дверях – кодовий замок, але ним не користуються – відчинено завжди. Зверху на вході в очі «кидається» надпис: «1 подъезд, кв. 1 – 6». Здається, табличку з цими словами повісили ще у 1953-ому році, як тільки побудували дім.

Всередині у під’їздах дуже чисто і охайно – ні смітинки. Біля вхідних дверей кожної квартири – килимок. Стіни загальних коридорів – блакитні, а підлога встелена старою квадратною плиткою у трьох відтінках коричневого кольору. Взагалі помітно, що ремонт був не так давно – жителі говорять, що близько двох років тому. Але під вікном біля сходинок вже встигла з’явитись велика тріщина.

Комірки для пошти висять в один ряд на першому поверсі. Цікаво, що вони не у звичайному порядку квартир, а перемішані: 2, 1, 4, 5, 6, 3. На деяких із скриньок пише: «Для писем и газет».

Обмінялися житлом із директором радіозаводу

Раніше у квартирі №3 на першому поверсі жив зі своєю сім’єю директор радіозаводу. Але з 1986-го року помешкання стало рідною домівкою для Ніни Єгорівни. Зараз жінка на пенсії, але ще в молодості разом із чоловіком і молодшою дочкою приїхала сюди з Півночі Росії. Старша дочка на той момент була вже на навчанні в Архангельську, вона так і залишилась там.

– Ця квартира нам дісталась через обмін. Попереднім хазяїнам, дружині директора радіозаводу, дуже не подобався перший поверх. Тому вони вирішили обміняти квартиру. Нам на той час вже дали житло в Дніпропетровську, але мій чоловік родом звідси, тому й ми хотіли в Хмельницький. Вирішили подати заяву на обмін. Так ми знайшли наш дім. Спочатку квартира була зовсім пуста. Ми її самі «обжили».

Замість килима – картина доньки

Ніна Єгорівна проводить екскурсію по своїй трикімнатній квартирі. Каже, що подобається просторовість, але важко оплачувати комунальні послуги. Єдине, що трохи виручає – субсидія. Також у квартирі стара сантехніка. Щоб поміняти погані труби, треба «зривати» підлогу. А її жінці шкода, тому й мусить терпіти.

У вітальній пані Ніни стінка на всю дожину кімнати. У кутку – стіл із стільцями, а збоку від нього – диван, застелений покривалом у квітках. Біля нього – низький столик, на якому лежать нарди. Ніна Єгорівна каже, що вони практично не забирають їх ніколи – з чоловіком грають щодня. Яскрава «пляма» інтер’єру – світильник на високій ніжці. Його верхня частина обтягнута тканиною насиченого жовтого кольору. На підлозі у вітальній кімнаті – килим. Раніше він був на стіні, тепер там велика картина з квітами – вона особлива.

– Я так давно хотіла зняти цей килим зі стіни, але чоловік був постійно проти. А наша дочка, хоч і не вчилась ніде малювати, але гарно вміє це робити. От якось вона і намалювала цю картину і подарувала її спеціально батькові. Звичайно, цю красу треба було десь повісити. Тільки так чоловік погодився зняти килим. Відтоді стіну прикрашає малюнок, – говорить Ніна Єгорівна.

Будинок розвалюється

Те, що будинок може скоро «тріщить по швах», турбує всіх мешканців «білого дому». Вони неодноразово зверталися до міської влади з письмовим проханням термінового ремонту даху. ЖЕК №2 його «латав», але він все одно протікає. По будівлі, як із двору, так і всередині, «йдуть» тріщини. Це видно і в загальних коридорах дому, і в квартирах людей.

Фасад будинку треба пофарбувати і «залатати» в тих місцях, де цілими шматками відвалилась цегла. Мешканці кажуть, вже не один рік йде діло з такими проханнями, але відповідь одна – включено в перспективний план. А де виконання того плану, ніхто не бачить і не знає.

Двір об’єднував жителів

Біля «білого дому» – тихе дворове життя. Випрану мокру білизну мешканці без страху вішають сушити на вулиці – ніхто нічого не бере. Кажуть, для них це – звичайна справа.

В дворі багато котів – більше десяти! І всі вони – свої. Жителі їх годують і люблять. Такі котячі династії тут уже більше п’яти років.

На асфальтовій дорозі вздовж будинку лежать шини, пофарбовані жовтим кольором, а всередині них – квіти. Вони з’явились там не просто так. Раніше під під’їздами працівники ближчих організацій припарковували автівки, на яких добирались на роботу. Мешканці дому вирішили бойкотувати цьому, і облаштували перед будинком «шинну» клумбу. Тепер у дворі стало ще красивіше, а машини вже не турбують тутешніх мешканців.

– В нас такий хороший дворик! Згадую 1980-ті роки: він нас об’єднував. Всі мешканці будинку завжди виходили на літературні вечори, які нам влаштовували діти прямо під домом. Також біля будинку є бесідка. То була чоловіча територія. Мужики постійно збиралися там на гру в карти, навіть світло в ту бесідку провели. Зараз, на жаль, вже такого немає. Старше покоління по-тихеньку «відходить», і разом із ним минає й це. В молодих тепер вже не ті цінності. Багато чому ми, старші, вчимося від них, але все ж шкода, що «наші» йдуть. Було більше простоти в спілкуванні, довіра, допомагали всім, кому і чим могли. Тепер люди закриваються, – каже жителька «білого дому» Ніна Єгорівна.