«Наш татко повернувся»: звільнений з полону Олександр Свинарчук вперше побачив сина

-
Був у полоні з квітня 2022 і ще не бачив свого сина.
-
Під час останнього обміну полоненими додому повернувся Олександр Свинарчук з Хмельницького району.
-
Дізналися, якою була його зустріч з рідними та в якому стані зараз чоловік.
Будучи командиром бригади морської піхоти він тримав оборону Маріуполя. Аж поки у квітні 2022-го не потрапив в полон. Згодом росіяни засудили морпіха до довічного позбавлення волі. Знущалися. Били струмом. І змусили чекати на переведення із СІЗО до колонії, аби відбувати там решту частину життя.
Все це – частина історії Олександра Свинарчука, який родом з села Майдан-Морозівський, що в Хмельницькому районі. З дружиною вони разом з 2020 року. Одружилися перед повномасштабним наступом. Олена носила під серцем дитину, стать якої дізналися з чоловіком по відеозв'язку, напередодні вторгнення.
Сьогодні їхньому сину 2,3 роки. І вперше дитина зустрілася з батьком минулого тижня, після того, як обміняли полонених. Той день дружина Олександра, Олена, пережила із низкою емоцій – як щастя. так і хвилювання.
«Наш татко повернувся»
Жінка розповіла журналістці vsim.ua, що напередодні повернення коханого додому знайомий з його бригади повідомив їй: «Саня буде сьогодні в обміні». Олена каже – покотилися сльози. А в почуте вона не могла до кінця повірити.
- Після почутого я відразу поцілувала сина. Сказала йому: «Наш татко повернувся». Дізналася, куди треба їхати щоб зустріти чоловіка. Ми з сином швидко зібралися. З нами поїхала ще мама та сестра чоловіка і дядько. До місця призначення приїхали о 21 годині. Тоді ще обмін не відбувся. Я дуже хвилювалася, бо його все ж таки до довічного позбавлення волі засудили. Але вже згодом отримала дзвінок від координаційного штабу. Мені повідомили, що його обміняли. Я просто стрибала від щастя, – розповідає Олена.
Олена згадує, як під’їхали автобуси. Каже – навколо них було багато рідних, які чекали на своїх звільнених з полону чоловіків. Розповідає, як виглядала у натовпі Олександра. Коли його побачила – стала плакати. Обіймати чоловіка. Мовляв, була в шоці, що все це стало нарешті реальністю.
Олександр Свинарчук того вечора вперше побачив свого сина. Олена говорить: дуже довго на нього дивився. Малий впізнав батька, бо жінка показувала його фото. Багато розповідала дитині про нього. Так, хлопчик вперше промовив до нього: «Тато».
- У четвер ввечері йому сказали збирати речі. Чоловік подумав, що його переводять у колонію, аби відбувати вирок. А тоді йому сказали, що він їде на обмін. Він сам не вірив до останнього. Я ж почала більше вірити в це, коли під час останніх обмінів повернули додому теж засуджених хлопців. Тоді я й подумала, що, можливо, скоро візьмуться за тих, кому дали довічне, – каже Олена.
Має проблеми з колінами, серцем і зором
Наразі Олександра Свинарчук перебуває на реабілітації в сусідній області. Коли він зможе повернутися на рідну Хмельниччину – поки не відомо. Оскільки все залежить від стану його здоров’я після полону.
Дружина розповіла, що зараз йому важко ходити. Має проблеми з колінами, серцем і зором. Все – через катування, які довелося пройти.
- У нього є проблеми з колінами. Я думаю це через побої. Також він погано бачить. Казав, що все йому в очах мерехтить. Підозрює, що це через те, що він 2,5 року далі трьох метрів не дивився. Також чоловіку робили кардіограму. Виявили певні проблеми з серцем. Все це – через застосування до полонених електричного струму, – розповідає Олена.
Більше про історію Олександра Свинарчука дізнавайтеся за посиланням в окремому матеріалі.
Також нагадаємо, що 18 жовтня Україна повернула з російського полону 95 військовослужбовців. Вони служили нацгвардійцями, військовими моряками, бійцями ЗСУ, прикордонниками.
Серед звільнених полонених – четверо з Хмельниччини. Воїни – мешканці Хмельницького та Кам’янець-Подільського районів.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
Дякуємо, що прочитали. Підтримайте автора та редакцію Всім.юа гривнею

Дякуємо за вашу підтримку!
Війна змінила багато всього, але не нашу мету — розповідати правду, яка важлива сьогодні, як ніколи.
Ваша допомога — це не просто фінансова підтримка. Це ваша довіра, яка дає нам сили. Завдяки вам ми створюємо якісні статті, запускаємо нові проєкти та досліджуємо важливі теми.
Ми залишаємося незалежними, щоб служити тільки вам — нашим читачам. Адже журналістика, яка працює для читачів, — це єдиний шлях до правди.
Кожен ваш донат — це крок до розвитку нашої редакції та збереження свободи слова. Дякуємо, що ви з нами! Разом ми робимо важливу справу для Хмельницького та України.
Наталія Грушковська
Тетяна Тарнавська
Галина
Читач63