Як живе село з населенням 39 осіб. Репортаж з Березового (ФОТО, ВІДЕО)

Як живе село з населенням 39 осіб. Репортаж з Березового (ФОТО, ВІДЕО)
  • Чи могли б ви уявити, що за 13 кілометрів від Хмельницького можна побачити справжню українську глибинку?

  • У Хмельницькій міській територіальній громаді є село, у якому зареєстровано 39 мешканців.

  • Як живуть люди без газу, Інтернету та магазинів - читайте у матеріалі.

Березове - село Хмельницької міської територіальної громади. Розташоване за 20 хвилин їзди автомобілем з обласного центру. От тільки дороги до нього немає. Як немає дитячого садочка, школи та навіть магазину. Як живуть його мешканці, чим заробляють на життя, де купують продукти й чи хочуть переїхати ближче до цивілізації? Журналісти vsim.ua навідалися у гості.

Мандрівку розпочинаємо із зупинки електрички на Кам'янецькій. Потяг до Жмеринки - єдиний транспорт, що їде до Березового. Щоб туди дістатися, необхідно взяти квитки до зупинки Верхня Дільниця у залізничній касі під мостом. П'ятнадцять гривень за квиток, тридцять хвилин у вагоні й опиняємося серед мальовничого лісу. Тут про цивілізацію нагадують лише колії та залізнична зупинка.

Щоб дістатися до села, проходимо під тінистими деревами. Одразу помітно, що гуркіт автомобільних коліс тут чути рідко, - лісову стежину топчуть переважно дачники.

Він каже, що від Березового до міста залізницею 14 кілометрів, автошляхами - 13. Та, попри близькість до обласного центру, життя тут немов зупинилося.

Влітку у цих околицях можна побачити багато народу, особливо на вихідних. Неподалік Березового розкинувся дачний масив на понад 600 господарств. На зупинці вирує натовп - люди з дизелю прямують до своїх присадибних ділянок та невеликих будиночків. Йдемо за ними.

За лісом на роздоріжжі зустрічаємо ошатну бабусю з кучерявим волоссям. Марія Степанівна у селі не живе, - приїздить на дачу з міста кожного дня.

До села й на дачі ведуть два різних шляхи. Марія Степанівна з подругами йде вниз, ми ж звертаємо наліво й битим шляхом прямуємо до Березового.

Церкву почали будувати, коли у селі залишилося 26 осіб

Перше, що зустрічаємо на вході у село - нову церкву. Петро Леонідович, якого зустрічаємо всередині, є одним з найактивніших її прихожан. Розповідає, що храм належить ПЦУ, але священника постійного немає. Він приїжджає з Деражні на Служби в неділю та у свята. Новозбудовану церкву планують освятити. Раніше ж храму в селі не було зовсім.

  • У 2017 році цієї церкви ще не було, - каже Петро. - Будували її щось два чи три роки. Рік тому її здали в експлуатацію. Колись це село було велике.

Ні газу, ні водогону, ні Інтернету

“Старе село” - так називають Березове жителі дачного масиву. У ньому одна вулиця, на якій навіть 100 хат не набереться. Та й більшість з них господарі вже давно залишили - виїхали чи померли. З густих чагарників лише деінде визирають охайні домівки зі скошеною травою на узбіччі. Ростислав - перший житель, якого зустрічаємо. Його подвір'я - перше обійстя після церкви.

  • Живемо тут давно. Я в зятях тут вже понад 45 років. Батьки наші тут жили. Зараз в селі щось 30 будинків, де проживають люди. Живуть городом і на пенсію. Та то хіба пенсія? То соціальна допомога. Працюємо для себе, для дітей, для родини, - розповідає Ростислав.

За його власними підрахунками ще років 30 тому у селі жило близько 80 мешканців. Але більшість виїхали в місто, де працювали та отримали квартири.

  • Проблема тут одна глобальна - немає дороги. А сама основна проблема - це немає газу. Люди дровами палять. Богданівці (сусіднє село - прим. автора) мають газ. А тут запланували провести, але треба, щоб понад 50 відсотків людей дали згоду. А по тій пенсії люди не спроможні заплатити перший внесок, - каже Ростислав.

Розповідає, що найважче - з дровами. Взимку потрібно палити в грубі. Дрова ж треба заготовити - нарубати, поносити, потім усю ніч палити. Та йому з дружиною син допомагає.

Магазину у Березовому теж немає. Щоб купити необхідні продукти, мешканцям доводиться їхати у місто чи у сусідні села - переважно до Богдановець. Туди машиною 7 кілометрів.

Прощаємося з паном Ростиславом та йдемо далі. Хата за хатою, подвір'я за подвір'ям - не видно нікого. На дорогу поволі насуваються кущі, обплітаючи гілками старі ворота. Лише гавкіт собак засвідчує, - у деяких господарств ще є власники.

Що у цьому місці робить молодь?

Біля одного з будинків зустрічаємо жінку з білявим волоссям, років тридцяти на вигляд. Невже серед мешканців цієї запустілої вулички є молодь? Але пані Інна (так звуть співрозмовницю) поспішила нас розчарувати - вона тут не живе, а приїжджає на дачу. Каже, колись тут жили бабуся з дідусем, вона сама тут народилася й виросла. Зараз живе у місті, але рідне село любить. Повертається сюди, щоб посадити та обробити город, відпочити від міської метушні. 

  • В селі є свої плюси й свої мінуси. Тут тихо, природа гарна, є город. Але сміття тут не вивозять. Немає як такої дороги. Автобуси не ходять. Електричка зранку в Хмельницький о 10 ранку йде, а назад нею можна приїхати аж пів на шосту. Без Інтернету поганенько. Але є телебачення. Добираємося електричкою. А як нічого того року нічого не ходило - на таксі їздили, за 400 гривень, - розповідає Інна.

У селі вона зі старшою донькою, молодша залишилася у місті з бабусею.

  • У нас тут була тьотя Ліда покійна. Вона була орендарем. Насипала дорогу щебнем, церкву будувала. Минулого року організувала, щоб сюди приїжджав магазин. Приватний підприємець привозив хліб, молоко - усе, що треба. Вона все організовувала, - каже Інна.

Тьотя Ліда померла у квітні цього року. Тепер її справу продовжують дочки.

Нема нікого, хоч свищи

Корінних жителів залишилося мало. Серед них - бабуся Антоніна Арсенівна, якій 83 роки. Односельчани звуть її Дика Антошка, та це не через норов - бабця має таке прізвище. Живе сама, тримає курей і собаку. Чоловік, каже, помер 20 років тому. Про минуле села згадує зі смутком.

Каже, що вже й не пам'ятає, коли в селі народжувалися діти. Згадує важкі часи колгоспного гніту й не може стримати сліз. За радянських часів село ще трималося - працювали біля худоби й на полях. Та потім люди у пошуках роботи пороз'їжджалися хто куди.

Коли колгосп закрили, роботи не стало зовсім. Мешканці у пошуках заробітків покидали село один за одним. Хто ж не знайшов роботу деінде - виживав як міг.  Возили квасолю, горіхи та ягоди у місто, продавали те, що самі вирощували.

Антоніна Арсенівна хоч живе сама - до міста не хоче. Час від часу її відвідують дочки, онуки та правнуки.

Школу в Березовому закрили ще 1960-х

Віктор Петрович у селі тримає пасіку - продає мед, навіть має постійних клієнтів. Теж виріс у селі, працював у місті, а зараз доглядає бджіл у власному саду.

У 1989 році він вже був розвалений й один господар його купив під дачу. З клубу зробили будинок, який зараз перебуває у приватній власності. Попри очевидний занепад, на майбутнє села у Віктора Петровича оптимістичний погляд.

Дачі з'явилися біля Березового понад 30 років тому. У 1989 році горбисті землі за селом роздавали міській інтелігенції під садові ділянки. Тут будували будиночки й садили дерева військові та освітяни. Назвали садове товариство “Відпочинок”. За статусом воно не було населеним пунктом, а юридичною особою, бо створене не для постійного проживання, а для ведення садового господарства. 

Петро Гнатович бачив, як вимирають покоління

Петро Гнатович - шкільний вчитель. Теж отримав тут ділянку. Вона знаходиться якраз на межі між єдиною вуличкою старого Березового та садовим товариством.

  • Дуже багато мешканців було. В такому хуторочку в кожній хаті по 9-10 дітей. А потім це все розбіглося, роз’їхалося. Пам'ятаю, як гнали корів - тут повне село їх було. На кожному подвір'ї - корова, телиця, бичок. Зараз нічого немає, тільки дві кози на все село.

Коли приїхали містяни, мешканці Березового поставилися до них з осторогою.

  • Пам’ятаю, одна бабуся казала: “Понаїжджали тут всякі”. А дідусь навпроти мене жив - Степан Васильович Бойко звався. Він подивився: “Та ви нічого не вмієте”. А якось став, дивиться - в мене полуниця, в мене квасолька, огірочок. Закурив, пустив багато диму й каже: “Ви тут справжні хазяї”, - розповідає Петро Гнатович.

Село контрастів

З єдиною вуличкою старого Березового контрастує величезний дачний масив з ошатними будиночками та доглянутими садами. Влітку звідти долинає дитячий сміх, а на присадибних ділянках працюють дорослі. Тут люди відпочивають, щоб відволіктися від міської метушні та робочих буднів.

Завітали у гості до родини, яка у цій далекій від цивілізації місцевості створила свій райський куточок.

Микола та Алла - корінні хмельничани, діти асфальту. Дача дісталася їм у спадок від батьків 10 років тому. Вони зуміли облаштувати тут все за власним смаком.

Коли дивишся на будинок здалеку, здається, що це гірське помешкання десь в Альпах. Навіть не зрозуміло, що це не фахверк, а лише стилізація. Власниця дачі розповідає, що на такий дизайн її надихнула горбиста місцевість навколо, - як у середньовічних німецьких містечках, де будинки з дерев'яними перекладинами зводили на скелястих берегах річок.

Навколо - ландшафтний сад і розмаїття квітів, а з саду долинає музика. Та найбільше вражають два штучних озера, які пан Микола зробив власноруч. Дружина висадила у них водяні лілії - білі та рожеві.

На дачній ділянці вирощують картоплю. “Данина традиції”, - каже жінка. А окрім неї - чорний горіх, карпатські ялини та традесканції навколо озера. Серед переваг цієї місцевості називають тишу й свіже повітря. А ще - чудові краєвиди й природу, якою можна милуватися годинами.

  • Тут за три дні можна людину не побачити, - каже власник дачі.

Свій комфорт Микола та Алла створювали самостійно. Кажуть, що у перспективі б навіть переїхали сюди на постійне місце проживання, але немає хорошої дороги.

  • Ми й так намагаємося приїхати сюди кожного тижня. Добре, що у нас автомобіль такий, що можемо проїхати навіть в дощ. Але я не знаю, як інші люди добираються. Це дуже незручно. Електричкою теж не зручно. От якби дорога була хоча б щебенем підсипана - інша справа, - каже жінка.

Чи є майбутнє у Березового?

Микола Діденко колись працював головою Богдановецької сільської ради, тепер він - староста округу, до складу якого входить Березове. Каже, що у селі завжди проживало небагато людей. У кращі часи - 100-120 осіб. Та це було ще за радянської влади.

Люди пороз’їжджалися й село взагалі могло зникнути з карти вже за кілька років. Та староста з місцевими активістами знайшли спосіб, як цього не допустити - об'єднали вуличку старого села з дачним масивом. Ініціювали приєднання у 2017 році.

В останні роки все більше й більше хмельничан стали жити тут на постійній основі. Квартири у місті залишили дітям та онукам, а самі оселилися подалі від міської метушні у тихих заростях черешневих садів. Однак життя у садовому товаристві - це окремі клопоти. Необхідно платити членські внески за дороги та за освітлення. Усі кошти за електроенергію сплачували по єдиному рахунку, що організаційно було дуже незручно, бо доводилося збирати гроші з кожного мешканця окремо. А будинки навіть не мали адреси.

Та цього року і для Березового, і для садового товариства відбулися значні зміни. 

Екс-очільник садового товариства Євген Георгійович розповідає, що коли відбулося об'єднання з селом - дачний масив став населеним пунктом.

Хочеш виїхати - копай і виїжджай

Нещодавно село стало частиною Хмельницької міської територіальної громади. Воно перебуває у складі старостинського округу з центром у Богданівцях. Об’єднання дало поштовх розвитку - планують збудувати асфальтовану дорогу з Богдановець до Березового, у самому Березовому шляхи підсипати щебенем. Хмельницькміськсвітло вже взяло на баланс сільське освітлення.

Багато вже зроблено, та багато роботи ще попереду.

Завдяки приєднанню Березове, яке вже доживало віку, отримало надію на відродження. Та Микола Діденко каже, що воно вже відроджується. Бо землі тут гарні - навколо природа з чудовими краєвидами, свіже повітря, чиста вода у криницях. Є чудова можливість вирощувати екологічні продукти, та й до міста не так далеко.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (3)
  • Читач83

    О,у нас там дача.Идти от поезда далековато,а машиной не всегда проедишь.Если пойдет дождь,проехать не реально.Дорога ужасная.
  • Іван Косин

    По Україні в таких селах людей примусово переселяют,на тих місцях і невидно що там було село.якщо накарті немае вашого села.то так і буде.
  • Алексей Бойко

    Мого діда вже майже 25 років нема, але хтось його ще пам'ятає.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Хмельницького за сьогодні
09:30 4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Що це за свято та чого не слід робити цього дня play_circle_filled 18:53 Польща та Україна відновлюють енергоміст Ряшів-Хмельницький 17:57 Мешканець Хмельниччини подарував синові 10 земельних ділянок: суд договори визнав недійсними 16:53 Хмельничан запрошують на гостину до святого Миколая: деталі Від читача 15:38 Антимонопольники теж побачили ризики у спробі МОЗу переділити ринок ліків під антиросійськими гаслами 15:53 Тіло пролежало в хаті кілька днів: на Хмельниччині односельчанин забив до смерті односельчанина 14:53 Дякую за мужність та врятовані життя: Віолета Лабазюк зустрілася з незламними воїнами 13:47 У Хмельницькому на пішохідному переході збили неповнолітню 12:37 Тельцям – сюрпризи, Дівам - напруження: гороскоп на 5 – 11 грудня 11:36 Проскурівський трамвай. Яким він мав бути та чому не з’явився (КАРТА)
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Хмельницькому Ваші відгуки про послуги у Хмельницькому
keyboard_arrow_up