4 найвідоміших родини Проскурова: хто вони і чим були багаті

Найвідоміші родини Проскурова

• Євреї та поляки. Купці і банкіри.

• Розповідаємо про найвідоміші родини Проскурова. 

• Дізнавайтеся про них більше в цьому матеріалі. 

Проскурів завжди був важливим центром торгівлі та культури Поділля. У його історії особливе місце займають старі купецькі родини, які формували економічне, соціальне та культурне життя міста. Серед них – ті, чия спадщина зберігається у місті й досі. 

У цьому матеріалі розповідаємо про одні із найстаріших та найвідоміших родин Проскурова. Детальніше – далі.

Родина Маранців

Маранці – єврейська купецька родина, яка оселилася у Проскурові у другій половині XVIII – на початку XIX століття. Вони займалися торгівлею, фінансами та іншими комерційними справами, що робило їх одними з найбагатших містян, – йдеться в книзі Сергія Єсюніна «Прогулянка Проскуровом» 

Відомі представники:

• Хаїм Маранець – провідний купець у другій половині XIX століття.
• Бернард Маранець – займався банківськими операціями та нерухомістю.
• Соломон Маранц –  вів торгівлю переважно цукром і гасом, здавав в оренду численну свою нерухомість, володів паровим млином і цукровим заводом.
• Барта (Берта) Соломонівна Маранц – видатна піаністка й педагог, заслужений діяч мистецтв РСФСР, професорка.

Родина володіла торговими магазинами та майстернями, займалася оптовою торгівлею. Частина Маранців інвестувала в нерухомість міста, будуючи власні будинки, які збереглися й сьогодні. Це, зокрема, будівля обласного театру ляльок, у якому мешкав Соломон Маранц. Вона побудована у 1880-х роках. Кілька разів будівлю перебудовували і врешті - вона набула свого досконалого вигляду. Відомо, що на початку 20 століття власник будівлі віддав її частину для потреб Проскурівського земського зібрання.

Також Соломон Маранц заснував перші в місті акціонерні товариства: «Проскурівський пісочно-рафінадний завод С.Г. Маранца», «Проскурівське товариство млинарських виробництв» та інші. 

- У 1891 році на південній околиці став до ладу цукровий завод, який належав купцю С.Маранцу. Це підприємство стало найбільшим у Проскурові – на ньому працювало 470 осіб. У 1892 році в місті було споруджено перший паровий млин, власником якого був також С.Маранц, – зазначає Сергій Єсюнін. 

Діяльність родини Маранців формувала економічне середовище Проскурова — від торгівлі до кредитування. Вони активно брали участь у житті єврейської громади, фінансували благодійні та освітні проєкти. Також, як одні з найактивніших купців міста, вони мали вплив у міській думі та економічних комітетах.

Родина Деревоєдів

Ця родина також належить до однієї із найстаріших мешканців Проскурова, які залишили слід у його історії. 

Одним із найвідоміших із них є Людвиг Деревоєд. Він був фармацевтом і власником аптечного бізнесу, дворянином та римо-католиком за віросповіданням. 

Він був родом із Мінської губернії. На Поділля Людвиг приїхав разом зі своїм братом Карлом. Тут вони відкрили аптеку в Сатанові. Разом з тим, Людвиг Деревоєд мав ділові стосунки із власником аптеки у Проскурові.

- Володіючи аптекою у Сатанові, Людвиг Деревоєд мав ділові стосунки зі своїм старшим колегою із Проскурова, на прізвище Яневич. Стосунки у них переростають в дружні, і через якийсь час Деревоєд бере заміж дочку свого старшого колеги, Юлію Яневич. Це й була його перша дружина. Поступово він веде бізнес спільно із тестем, і той віддає аптеку зятеві, – розповідав раніше краєзнавець Ігор Западенко.

Таким чином у Проскурові з’являється власник аптечного бізнесу Людвиг Деревоєд. Відтоді аптеку й почали називати «аптекою Деревоєда».

Через якийсь час померла його дружина Юлія, тоді він одружився вдруге, з жінкою на ім’я Михайліна. Згодом вона успадкувала справу чоловіка.

- Людвиг Деревоєд був потужним підприємцем. Його тричі обирали гласним Проскурівської міської думи. До того ж, він володів низкою аптек: у Проскурові та Сатанові. Людвиг Деревоєд мав п’ятеро дітей. А помер він у 1906 році. Похований у Проскурові, на старому кладовищі, однак, на жаль, могила втрачена. Після його смерті бізнес успадковує його дружина Михайліна, яка згодом передає справу сину Стефану. У 1917 році він був обраний, як і батько, гласним Проскурівської міської думи і по сумісництву був успішним підприємцем, – розповідав Ігор Западенко.

Чоловіки сімейства Деревоєдів входили до місцевої «політичної еліти». Та як зазначав Ігор Западенко, цікавішою у сімейній гілці цієї родини є саме жіноча частина.

- Найперше - це друга дружина Людвига, Михайліна. Усі знають, що Поділля 1793 року входило до складу Речі Посполитої,  але у подальшому, коли європейські держави та Російська імперія ділили території, то виникало чимало повстань. А брат Михайліни - це був учасник повстання 1863 року, за що він й був засланий до Сибіру. Він похований також на старому кладовищі, могилу якого втрачено, – додавав краєзнавець.

Ігор Западенко особливу уваги приділяв долі наймолодшої доньки Людвига Деревоєда, Гелені. Оскільки батько був фармацевтом, то й дочка подалась до медицини. Вона навчалась в жіночому медичному інституті й була однією з перших жінок, які працювали на той час у медицині.

- Навчаючись у Санкт-Петербурзі, Гелена вступає до підпільної молодіжної організацїі польської прогресивно-незалежницької молоді. До неї входили студенти і гімназисти. Саме там Гелена Деревоєд знайомиться із своїм ровесником Тадеушом Голувко. Він був представником польського незалежницього руху. Цей студент на той час встиг взяти участь в підпільних організаціях, за що й був висланий. Якийсь час продовжував навчання у Кракові, але потім мав дозвіл повернутись і продовжити вчитись у Санкт-Петербурзі. До речі, Тадеуш Голувко був сином повстанця 1863 року, – говорив він.

У 1914 році Тадеуш Голувко і Гелена Деревоєд приїхали до Проскурова. Тут, у костелі Святої Анни вони взяли шлюб. Тадеуш Голувко працював як журналіст і публіцист, а також був працівником Міністерства внутрішніх справ. 

Згодом подружжя Голувко-Деревоєд розпалось. Тадеуш одружився вдруге, та більш зосереджений він був на політичній роботі. А Гелена займалась вихованням доньки та сина, а також вона стала знаним у Польщі педіатром.

Родина Шильманів

Шильмани були підприємницькою родиною Проскурова, відомою своїми культурними та економічними проєктами.

Відомі представники:

•  Борух‑Сруль Шильман – згадується як співвласник театру та бізнесу родини.
•  Михайло Шильман володів солодовим заводом, побудував театр і здавав його у користування гастролюючим трупам.

Родина Шильманів поєднувала промислову діяльність із культурним вкладом у місто, залишаючи після себе архітектурні та культурні пам’ятки.

Так, молодий купець Михайло Шильман почав свій бізнес з того, що ввійшов у частку володіння паровим млином Маранца, поступово прибравши його собі, – йдеться у спільноті Віртуальний музей міста Хмельницького у Фейсбук. На капітали, що з'явилися, Шильман побудував солодовий завод та фабрику столярних виробів. Останнє підприємство стало дуже прибутковим для Шильмана – на ньому він за короткий час сконцентрував майже всі замовлення на столярку і дерев'яні вироб.

- У червні 1914 року був навіть епізод, коли група збанкрутілих у такий спосіб столярів намагалася підпалити фабрику “проклятого капіталіста”. Але пожежа знищила лише склади і господарську прибудову — вчасно спрацювали проскурівські пожежні. Крім заводів, Шильман володів однією з кращих у місті друкарень “Порядок”, у якій друкувалося багато місцевих газет, – додають в спільноті.

Борух-Сруль Шильман відкрив у Проскурові перший театр. Було це у 1892 році. Він був розташований на Проскурівській, де наразі розміщений будинок культури. 

Як повідомляють в управлінні культури і туризму Хмельницької міської ради, театр не мав власної трупи та надавав приміщення заїжджим акторам. З часом стало зрозуміло, що таке приміщення не відповідає театральним вимогам і перешкоджає приїзду в Проскурів на гастролі «зоряних» труп. 

- Заручившись підтримкою міської влади, у 1907 р. С. Шильман зводить по вул. Олександрівській (Проскурівській) нову будівлю театру, який від того часу все частіше стали називати міським. Поруч із ним, у дворі, відкривається невеличкий готель для приїжджих акторів та затишний «театральний ресторанчик». Театральне життя в Проскурові пожвавлюється, – йдеться на сайті управління.

Родина Журавльових

Журавльови були відомі у Проскурові як купці та підприємці. Зокрема, Василь Журавльов відкрив у 1880 році перший гастрономічний магазин європейського типу у місті.

Віра Журавльова – дочка Василя, власниця магазину та будинку на Проскурівській, 7, де розташовувався гастроном.

Купецькими справами родина Журавльових почала займатись ще у першій половині ХІХ століття. Їхнє ремесло набуло величезних масштабів, адже свої гастрономи родина мала у багатьох містечках Подільської та Волинської губерній, та навіть у Києві.

Відкрити магазин у Проскурові вирішив Василь Журавльов. Сталося це наприкінці 1879 року.

Загалом магазинів Журавльових було у місті кілька. Один із них - на місці сучасного майданчика поблизу кінотеатру Шевченка. Інший – неподалік художнього музею.

Пізніше власницею бізнесу стала донька Журавльова, Віра. З того часу всі торгові заклади отримали назву: «Магазини Журавльової» . А в 1903-1905 роках вона збудувала той самий будинок з червоної цегли, що нині є на Проскурівській. 

На верхньому поверсі була облаштована її власна квартира, а нижній було відведено під торгові площі нового гастроному, над входом якого з’явилась вже добре знайома проскурівчанам вивіска – Магазин Журавльової, – йдеться в книзі «Прогулянка Проскуровом». 

Магазини Журавльової вважалися найкращими у місті. В асортименті був широкий вибір вітчизняних, імпортних, бакалійних і гастрономічних товарів. 

Читайте також: Як у Хмельницькому з’явився пляж і яким він був у минулому

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.