Як хмельничани багатіли на «тучі»: спогади продавців про буремні 90-ті

• Пік торгівлі на речовому ринку припав на 1995-1996 роки. 

• У 90-х продавці зіштовхнулися із бандитизмом та злодіями. 

• Однак торгівля процвітала, а бізнесмени не знали, куди зароблені гроші подіти.

• Про все це — у нашому матеріалі.

ВСІМ продовжує розповідати історію хмельницького речового ринку. У попередньому матеріалі повідали, як зародилася «товкучка» ще у 1980-х. Прочитати можна за посиланням. 

У даному матеріалі ми розповімо, яким був речовий ринок у період свого розквіту. Для цього журналістка ВСІМ взяла інтерв’ю у двох хмельничан, які працювали на «тучі» на пікові його популярності. 

Бійки за місця та «мішки грошей»

Хмельничанка Ганна понад 20 років торгувала на речовому ринку — із 1989-го. Коли все тільки починалося, у Хмельницький приїжджали поляки й привозили свій товар. Ганна каже: вставала рано вранці, щоб зайняти місце. Бувало й таке, що люди ледь не билися за місця. Жінка скуповувала у поляків світера й продавала. А згодом, коли місце за прилавком вже закріпилося за нею, змонтувала контейнер й взялася торгувати польським взуттям. До роботи залучила зятя, допомагала донька. 

— І контейнери були поставлені, і люди стали їхати за кордон за товаром, багатіли — особливо, хто шкіряними виробами торгував. Я отако привезла чоботи, в суботу-неділю продала — наступного тижня знову їду за тими чобітьми. В нас ще було вдале місце розташування — майже на самому вході в базар ряди торгові стояли. 

Ганна розповіла: «золотий час» торгівлі на речовому ринку був у період 1995-1996 років. Щодня продавали по 20-30 пар взуття. Щотижня — поїздки до Польщі за товаром. Справи йшли настільки добре, що не знали куди гроші подіти, тому перш за все купували нерухомість. 

— Розумні люди купували долари ще по 5 гривень, килими різні. І той, хто був на речовому ринку — не відчували себе бідними. 

Жінка додає: не всім вдавалося стільки заробляти, адже треба було мати хист до цього. На її думку, все залежало й від місця розташування, а також — коли прийшли на ринок. 

— Але ті, хто прийшов одразу — процвітали. А ті, хто прийшов пізніше — не так. Бо поки знайде чим торгувати, поки попаде на свій товар… От купить товар за 20 доларів, а долар виріс в ціні й людина продає вже за 10 доларів. Ну і хто ще як вмів торгувати, — каже Ганна. 

Із 1992 по 2013-й на ринку торгував і хмельничанин Олександр (ім’я змінено на прохання людини, – прим.автора). Починав так, як і Ганна: із торгівлі за прилавками, допоки не з’явилося своє постійне місце. Чоловік розповів: найпіковіші періоди були перед школою та в осінньо-зимовий період. Тоді навіть картоплю не встигали викопати, адже треба було торгувати. 

— Найгірші місяці були в січні та лютому — були сильні морози й люди не їхали. Самий пік — перед школою, в серпні. Розбирали все, особливо в останній тиждень. Одягали дітей в школу й заодно собі все купляли. І при перших морозах — десь до 25 грудня, коли всі переодягалися/перевзувалися з осені на зиму. Навесні все відбувалося поступово, тому такого ажіотажу не було, — зазначив Олександр. 

Працювати було не легко, адже лихі 90-ті супроводжувалися і рекетом. Групи чоловіків підходили до продавців й вимагали «данину» за спокій: по 100 доларів щомісяця, іноді й частіше. В разі відмови — погрожували пошкодити майно та навіть фізичною розправою. Через велику кількість людей та постійну тісняву, активно працювали й злодії. 

— Був випадок: я стояв в кінці прилавків, ще до контейнерів, на землі розклав все. І я поклав декілька речей: ще одна блузка була в руках, інша — в сумці і її позаду хтось витягнув. 

— Там були всі: хтось товари крав, хтось кишені чистив, скільки в людей гаманців повитягували. Людей було дуже багато, один одного штовхали. Зайшов на початку ряду — нічого не купив, нічого не побачив, аби тільки з того ряду вилізти. Така маса людей була. Потім «п’ятьори» з’явилися, міліція стала стояти й тоді рекетири щезли, — розповів Олександр.  

Спершу конкуренція сильно не відчувалася, адже кожен мав свій вид товару. Та з часом все змінилося: продавці почали списувати (копіювати, – прим.автора) один в одного товар, навіть моделі одні й ті ж брали. Бувало сварилися, але викручувалися, адже кожен хотів заробити. В гонитві за грошима конфлікти виникали навіть між членами родин. 

— Конкуренція була страшна. Один торгував шкіряними куртками й пальтами з Туреччини, потім бачить, що я продаю взуття — і собі взяв. Ще приклад: свого часу я купувала в Одесі сукні на продаж. Одна жінка з ринку побачила, що цей товар йде — і поїхала в Прибалтику за такими ж. Але в Одесу то з тої ж Прибалтики везли, відповідно вона продавала дешевше, ніж в мене. Тобто перебивала мені ціну. Всі списували один в одного, — поділилася Ганна. 

Олександр пояснює таку популярність ринку тим, що там було дешевше. Магазинів з таким же товарам по місту вистачало, однак через оренду ціни у них були вищі. 

— Магазини тоді вже були, але на ринку було дешевше, тому всі сюди і їхали. Хоча «базарники» співпрацювали із продавцями, які торгували в магазинах — вони брали на ринку товар під реалізацію. Тобто ми давали їм дешевше, ніж на продаж в роздріб людині, вони ставили ціни вищі, ніж на ринку, а нам просто «відсотки» ще капали.

Як розповів Олександр, на ринку були свої злети й падіння: найкращі часи припали на  середину 90-х, потім пішов спад. До помаранчевої революції все стабілізувалося, однак інфляція у 2008 році все змінила. 

Про причини занепаду речового ринку розповімо у наступному матеріалі. Слідкуйте за оновленнями на сайті ВСІМ. 

Читайте також:

«Займали місце з ночі»: забута історія хмельницького речового ринку

Колись тут були макові поля: історія Південно-Західного мікрорайону

Додайте Всім.юа до вибраних джерел у Google