Його пам'ятник 44 роки стояв у центрі Хмельницького: розповідаємо про друга Леніна, якого розстріляв Сталін
- В цей день, 26 лютого 2014 року, в Хмельницькому трактором повалили пам’ятник Володимиру Затонському – на цьому місці тепер стоїть монумент Небесній Сотні. Символічний фінал для уродженця Дунаєвеччини, який пройшов шлях від талановитого науковця до «червоного комісара» та особистого секретаря Леніна.
Розпочнемо із того, як 12 років тому в Хмельницькому за допомогою трактора повалили пам'ятник В. Затонському на розі вулиць Соборна і Героїв Майдану (оді Театральна).
Організатор Голодомору, ідеолог русифікації та людина, що тріумфально звітувала про знищення понад 1600 українських вчених: розповідаємо історію подолянина, який присвятив життя руйнуванню України, а зрештою був розстріляний власною ж системою.
Уродженець Дунаєвеччини
Володимир Затонський народився у 1888 році в селі Лисець, що нині належить до Дунаєвецької територіальної громади, в сім’ї волосного писаря. Пізніше родина переїхала до Кам’янця-Подільського, де він навчався в місцевій гімназії. Історична довідка говорить про те, що з навчального закладу його вигнали, як «організатора безпорядків».
Проявив він себе, і як студент Київського університету – брав участь в революції 1907 та 1911 років, за що був виключений з вишу. Клопотання впливових науковців університету, які помітили хист Затонського до науки, допомогло йому повернутись до навчання. Пізніше Володимир Затонський влаштувався викладачем фізики в Київський політехнічний інститут. Завідував хімічною лабораторією, будував завод добрив, займався проблемами добування азоту з повітря.
Будівничий Радянської України
«Серед українців розламу немає…»
У 1917 році вступає до Комуністичної партії. З грудня цього року очолює Народне Секретарство Освіти Української народної республіки. Тоді ж стає активним учасником більшовицького захоплення України. Перш за все, у жовтні 1917 року він був одним із керівників збройної боротьби більшовиків за владу в Києві. Тоді вони програли Українській центральній раді.
Слід зазначити важливий факт – Затонський розумів, що більшовикам складно буде здолати українців, поки вони перебувають в єдності. Про це свідчить його цитата наприкінці 1917 року: «Поки ще серед українців розламу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, а більшовиків тільки невеличка жменька». Попри це, Володимир Затонський, як уродженець Поділля, знаходить спосіб агітувати за більшовиків в Україні: «Коли маса чула українську мову, вона помітно втихомирювалася і зацікавлювалася».
Соратник Леніна
«Забули вони і честь, і совість, відцурались своїх же братів та й лижуть халяви московським комуністам. Вони, які ті гниди, що нужа всяка розводе», — Симон Петлюра.
1 січня 1918 року в Петрограді Володимир Затонський вперше зустрічається із Леніним і погоджується стати представником Радянського уряду України в Раді народних комісарів. Нагадаємо, що народним комісаром з питань освіти Затонський був при УНР і цей крок – фактичний перехід на бік московитів. Тоді ж він і стає особистим секретарем та соратником Володимира Леніна, про що пізніше напише у спогадах:
«Значну частину дня я висиджував в Іллічевім кабінеті, виконуючи фактично обов'язки його секретаря. Він доручив мені розібрати деякі справи, ознайомитися з деякими питаннями, щоб потім стисло все йому розповісти. Тут же, в кабінеті, де я сидів, він приймав різних відвідувачів».
Володимир Затонський керує більшовицьким підпіллям в Україні, та, що цікаво – стає в опозицію до Йосифа Сталіна. Затонський виступає за ідею утворення помісної української партійної комуністичної організації, в той час коли Сталін заявляє, що Україні «задосить гратися в Уряд та Республіку».
Із інтелігента в «червоного комісара»
Період життя Володимира Затонського з 1918 по 1921 рік – це перетворення його з представника більшовицької інтелігенції на основоположника «каральних» органів влади. Перебуваючи на фронтах, як Революційної військової ради, Володимир Затонський віддає накази без суду та слідства вбивати українських селян. У 1920 році, під час наступу більшовиків на захід України, Затонський стає головою «Галицького революційного комітету» – маріонеткової та маскувальної структури більшовизму.
Подолянам слід знати Володимира Затонського, як діяча, що найбільше виступав за закриття Кам’янець-Подільського державного українського університету. В своїй телеграмі освітнім закладам України в 1920 році Затонський пише таке:
«Кам’янецькі комуністи перебувають у полоні у петлюрівської інтелігенції. Реальних сил для підтримки на висоті університету Кам’янці немає. Контингент слухачів нікчемний. Безробітні дівчата та поповичі. У самому університеті продовжують засідати старці, що вижили з розуму, і наукові світила на кшталт гетьманівського, потім петлюрівського казначея Лебедя-Юрчика, який читає там фінансове право. . . Їх усіх слід розігнати».
Цією заявою Володимир Затонський виявив зневагу до видатних українських вчених, що працювали на той період в університеті – Івана Огієнка, Юхима Сіцінського, Михайла Драй-Хмари, Софії Русової та інших світил української науки.
Русифікатор та організатор Голодомору
Із 1922 по 1924 роки Затонський знову стає наркомом освіти в радянській Україні. Його діяльність пов’язують із початком русифікації в українській освіті – він зводив нанівець відмінності між українською та російською школою, підганяючи все під стандарти радянської Росії. Паралельно Володимир Затонський стає таємним цензором всієї української літератури.
«Знищення 1649 українських науковців…»
Під його повторним керівництвом у 1933-1938 роках було фактично знищено «скрипниківку» (традиційний правопис). Замість неї видали деукраїнізований, радянський варіант. Назви його постанов звучали як військові накази: «перевірка роботи на мовному фронті», «питання термінології», «справа граматична». В одній зі своїх доповідей Затонський тріумфально звітував про знищення 1649 українських науковців (мовознавців та істориків), яких він таврував як «націоналістів».
У 1932 році його призначили відповідальним за виконання хлібозаготівель у Київській області, тож участь Затонського в організації Голодомору є очевидною. За дослідженнями Національного музею Голодомору-геноциду, від штучного голоду на Київщині в 1932-1933 роках могли загинути від 284 тисяч до півмільйона людей.
«Перейшов дорогу» Сталіну
1934 рік, Володимир Затонський прибуває до Москви – він бере участь у виборах керівних органів партії, як голова лічильної комісії. Як потім згадував його син Дмитро, Затонський повідомив Лазаря Кагановича про наявність великої кількості бюлетенів проти членства Сталіна в Центральному комітеті Компартії. «Перейшовши дорогу» майбутньому вождю, Володимир Затонський цим самим підписав собі смертний вирок. У 1937 році партійного діяча заарештовують та звинувачують в належності до «антирадянського українського націоналістичного центру», у 1938 році – розстрілюють.
Українські дослідники Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова назвали розстріл видатного на той період комуніста показовим вбивством «у тому безмежному круговороті смертей десятків і сотень тисяч людей, які влаштовував сталінський режим тільки для того, аби зміцнити абсолютну владу нового «вождя світового пролетаріату».
Університет імені того, хто хотів його закрити
У березні 1956 року, під час хрущовської «відлиги» Володимира Затонського посмертно реабілітували. У 1968 році Кам’янець-Подільському педагогічному інститутові присвоюють ім’я партійного діяча. Тому самому навчальному закладу, який Затонський при житті хотів закрити та принизив своїми висловлюваннями цілу плеяду українських науковців, що трудились там. Більше того, в навчальному закладі діяв музей Затонського, на одному з корпусів йому встановили меморіальну дошку.
У 1970 році в Хмельницькому біля Будинку профспілок йому встановили гранітне погруддя, яке знесуть через 44 роки цього дня. В його рідному селі Лисець на Дунаєвеччині наприкінці лютого 1991 року місцеву школу назвали іменем Володимира Затонського.
В Києві в 1984 році Затонському встановили дві меморіальні дошки – на фасаді головного корпусу Політехнічного інституту та на фасаді гуманітарного корпусу університету Шевченка. У 2018 році українська мовознавиця Ірина Фаріон разом із науковцями центру імені Дмитра Донцова закликала прибрати зі стіни меморіальну дошку «людині, яка топтала і руйнувала Україну та її душу. Водночас закликаємо керівників всіх університетів України бути принциповими й уважними в темі, яку політику пам’яті ведуть очолювані ними інституції. Не можна змішувати Добро зі Злом, українське з антиукраїнським, казати на чорне, що воно є білим, і навпаки».
«В рідному селі знесли в 2022 році…»
В Хмельницькому на пам’ятнику Затонському в 2011 році написали: «Організатор голоду в Україні» і «Люби Україну або помри». У вересні 2013 його облили фарбою. Знесли 26 лютого 2014 року: підігнали трактор, накинули мотузку на монумент та повалили його. Зараз на його місці стоїть пам’ятник Небесній Сотні.
А ось у його рідному селі Лисець чекали аж до російського вторгнення, щоб позбутися комуністичного символу. Погруддя Володимиру Затонському знесли 29 квітня 2022 року.
Авторка - Діана Колесник
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
