Життя в нацистській окупації: якими були Проскурів та околиці 80 років тому

Життя в нацистській окупації: якими були Проскурів та околиці 80 років тому
Зліва направо: Фото 1 - окупований Проскурів та фото 2 - в'язні концтабору Шталаг-355 з. Фото 3 - визволення Проскурова з офіційного сайту Музею історії міста Хмельницького.
  • Примусова праця, грабежі, масові розстріли спіткали мешканців Проскурова та його околиць вже на початку війни.

Нацисти захопили Проскурів 8 липня 1941 року, через 2 тижні після початку війни. Ще через десять днів під їхньою владою опинилася уся територія сучасної Хмельниччини (тоді - Кам'янець-Подільська область). Окупанти поділили її на 9 округів, очолюваних комісарами. Більшість мешканців міст і сіл фактично опинилися в рабстві.

Трудова повинність

Для місцевого населення нацисти запровадили примусову працю. Людей заганяли на поля, будівництва, змушували копати окопи [2].

Окупація Проскурова. Фото Музею історії міста Хмельницького

Історики Юрій Олійник та Олександр Завальнюк у книзі “Нацистський окупаційний режим в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» (1941-1944 рр.) пишуть, що в селах колгоспи перетворили на громадські господарства. Проте фактично у них змінилася тільки назва. Робочий день селян розпочинався о 5 годині ранку, а завершувався о 10 годині вечора. Перерва на сніданок тривала півгодини, обідня перерва - годину.

Відео дня

Як і за радянської влади, селяни отримували платню за трудодні. Їм видавали гроші та збіжжя - 2 карбованці та 3 кілограми зерна за відпрацьований день. Вироблену продукцію здавали окупаційній владі для забезпечення армії та тилу [3].

Відбирали все

Комісари заборонили людям продавати на ринках худобу, свиней, коней, овець, домашню птицю, м'ясо та збіжжя. В Проскурівському окрузі табу поширювалось і на молоко, яйця, фрукти, городину, картоплю та олію. Ті види продукції, що не потрапили до «чорних списків», теж не можна було продати через масове закриття базарів.

За самовільну торгівлю накладали величезні штрафи, а ярмаркувати дозволяли лише в чітко визначені владою дні. Вироблені у власних господарствах продукти селяни змушені були здавати окупантам за безцінь.

Вилученими харчами нацисти забезпечували передусім свою армію, військо в Німеччині та населення Рейху. Те, що залишалося, ділили між працівниками цивільних установ та місцевою поліцією. Решта населення потерпала від голоду [4].

Їжу видавали за картками 

Міське населення, яке працювало на владу, частково рятувалося завдяки продовольчим карткам. Їх забезпечували продуктами залежно від категорії. До прикладу, робітники отримували 100 грамів м’яса, 1,5 кілограма хліба та 2 кілограми картоплі на тиждень.

Щоб не допустити маніпуляцій з картками (дописування зайвих їдців, відсутніх, померлих), чиновники ввели штрафи та призначили реєстрацію й видачу карток на окремі дати. У Проскурові це робили з 23 числа до кінця місяця [5].

Окупований Проскурів. Фото зі сторінки Туристично-інформаційного центру у Facebook

На кілограм сала потрібно було дві зарплати

Через вилучення продуктів та закриття базарів, люди змушені були торгувати нелегально. Ціни сягнули захмарних значень. Так, пуд борошна (близько 16 кілограмів) коштував 800 карбованців, а кілограм сала на “чорному ринку” просили аж 1 тисячу карбованців при тому, що кваліфікованому робітникові за місяць роботи платили всього 500-600 карбованців [6].

Із 1942 року розпочалася депортація на примусові роботи до Німеччини. Окупанти розпочали справжнє полювання на людей: хапали їх під час сільських свят, на вулицях та навіть під час роботи в полі; перевіряли горища, льохи та підвали [2].

Жахи проскурівського гетто

У грудні 1941 року в центрі Проскурова (район сучасного продуктового ринку) нацисти створили єврейське гетто, яке відгородили від решти міської території колючим дротом. Сюди переселили євреїв з інших частин міста та навколишніх сіл. У жахливих умовах в гетто жили 3 тисячі людей. Вони спали на землі, часто не мали їжі, тому й помирали.

 Євреїв-робітників, які працювали на будівництві шосейної дороги “Проскурів-Вінниця” утримували в гетто в Лезневому. Воно розташовувалось у колишніх колгоспних стайнях на східній околиці села. За 500-600 метрів від нього з 1942 року нацисти проводили масові розстріли євреїв.

Нині на місці загибелі майже 9 тисяч людей встановлений пам'ятний знак [1].

Годували недовареною баландою: спогади про Шталаг-355

У передмісті Проскурова нацисти відкрили концентраційний табір для військовополонених - Шталаг-355. Він розміщувався у військових казармах в Раковому. Це був справжній табір смерті - люди гинули від голоду, катувань та хвороб.

Концтабір у Раковому. Фото Музею історії міста Хмельницького

За словами табірного лікаря Євгена Ківеліші, який давав свідчення на Нюрнберзькому процесі, у Шталазі людей годували буряками, капустою та картоплею. Часто вони були недовареними, тож люди масово страждали від тяжкого розладу шлунка. Полонених били, часто без жодної причини, й згодом вони помирали в муках від отриманих травм.

Зі свідчень Євгена Ківеліші:

“Дуже часто після обідів та вечерь в лазарет доставляли людей з найтяжчими пошкодженнями. … Я пам'ятаю випадок, коли двох військовополонених побили якимось твердим предметом по голові й з відкритих ран проломлених черепів випирала речовина мозку” [2]

“Усі гинули в карцері”

Основну частину в'язні утримували в конюшнях, які зовсім не були пристосованими для проживання людей взимку. Бранців змушували руйнувати будинки й вистилати територію табору цеглою, добутою зі зруйнованих приміщень. Після тяжких шлункових захворювань люди втрачали здатність рухатися й не те що працювати не могли, у них навіть не було сил вийти з конюшні, щоб отримати їжу.

Концтабір у Раковому. Фото Музею історії міста Хмельницького

Зі свідчень Євгена Ківеліші:

“Якщо у конюшнях було багато таких знесилених людей, їм влаштовували так званий карантин. Входи та виходи забивали наглухо і людей зовсім ізолювали навіть від табірного світу. Так їх тримали по 4-5 діб, після чого конюшню відкривали й звідти вивозили сотні трупів”.

За спроби втечі та крадіжки продуктів з кухні людей зачиняли в карцері.

Зі свідчень Євгена Ківеліші:

“Військовополонених роздягали догола, позбавляли їжі, води й тримали в карцері по 14 діб. Я не знаю жодного випадку, щоб хтось витримував це ув'язнення. Усі гинули в карцері” [2].

Після звільнення Проскурова від окупантів у братських могилах та табірних траншеях знайшли тіла близько 65 тисяч закатованих людей.

Занепад освіти

Нацисти змінили вік вступу дітей до школи та дату початку навчального року. Зміни комісари вносили на власний розсуд. Так, у Проскурівській окрузі учнів допускали до навчання з 8 років. Навчальний рік у них розпочинався 1 вересня. Натомість у Шепетівській окрузі в перший клас набирали дітей з 7 років, а навчання розпочинали 15 вересня. Ситуація в освіті була на межі катастрофи - в середньому в класах навчалися по 2-3 учні.

У жовтні 1942 року окупаційна влада на підконтрольній їй території України й заборонила навчатися усім, кому було понад 15 років. По суті це означало закриття усіх професійних шкіл та вищих навчальних закладів. Натомість запропонували створити 2-річні практичні курси при заводах [2].

Релігійне “відродження”

Під час окупації в області почали масово відкривати церкви, які радянська влада перетворила у склади, конюшні та клуби. Відновлювали службу монастирі. Одним із перших почав працювати Головчинецький жіночий монастир, закритий радянською владою ще на початку 20-х років ХХ століття.

Нацисти планували перетворити українську церкву в інструмент власної пропаганди. Німецька влада почала активно втручатися в церковні справи. Комісари округів на власний розсуд дозволяли або забороняли святкування релігійних свят. За самовільну релігійну відправу чи відвідування церкви у робочі дні накладалися грошові штрафи та арешти. Цивільна влада змушувала священників до сільськогосподарських робіт, а віряни боялися йти до храмів, щоб не потрапити до Німеччини [2].

Міська розруха та тотальна бідність

Війна та окупація спричинили руйнування міських вулиць. За спогадами очевидців, вцілілі будинки більше нагадували незакінчені будівельні майданчики, ніж придатні для життя квартири. За словами мешканки Проскурова, яка пережила окупацію «...найкращу вулицю міста гітлерівці перетворили у руїни…» [7].

Мешканці міст і сіл виглядали не краще, ніж їхні будівлі. Їхній одяг та взуття складалися з суцільних латок [8].

У селах колись охайні хати перетворилися у напівзруйновані халупи, а тини селяни порозбирали та спалили. Гітлерівські війська доруйновували будинки під час відступу. Так, німецьке командування у вересні 1943 року наказало повністю знищувати споруди та продуктові запаси: «...Усі, без винятку, будинки спалювати, печі в домівках підривати за допомогою ручних гранат, криниці приводити в непридатність» [9].

Залізничний вокзал у Проскурові у воєнні роки. Фото зі сторінки Туристично-інформаційного центру у Facebook

Проскурів звільнили від нацистських окупантів в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. На ранок 25 березня 1944 року загарбників вигнали з міста, а 4 квітня Кам'янець-Подільську область звільнили повністю.

Джерела:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі (10)
  • Читач28

    У версію самогубства не вірять не тільки рідні , а й всі хто знав Сергія. Він не міг цього зробити...😭😭

    Вічна пам'ять ! Щирі співчуття рідним!
  • Андрей Гришнюк

    А зараз поліцаї також бабусь ганяють щоб не торгували!

    І товар відібрати можуть....
  • Читач79

    Життя було прекрасне, бо Шухевич скинув пам'ятник Леніну.
  • Лариса Мисюра

    Дякую.Прочитала з цікавістю.

keyboard_arrow_up