“Пишаюся, що я алкоголік”: хмельничанка розповіла про боротьбу із залежністю
-
Як це залишатися тверезою, коли у тебе “немає стопу”.
-
Черговий раз обіцяти, що це було востаннє, а зранку знову прокидатися з похміллям.
-
Про анонімних алкоголіків та власний досвід боротьби із залежністю хмельничанка розповіла журналістці ВСІМ.
Вони вечеряли після робочого дня. Аромат трав і смажене м'ясо чудово доповнювало червоне напівсухе. Він випив два келихи, а вона пляшку. Він пішов спати, а вона випила ще одну. Зранку їй стало погано. Тоді вона випила ще.
Моя співрозмовниця - молода приваблива жінка. Така ж, як сотні жінок у нашому місті. Вона хороша дружина й турботлива мама, донька, подруга та сестра. Її можна зустріти у перукарні чи попросити притримати двері у під'їзді. Можна милуватися тим, як вона поливає квіти чи сміється з вдалого жарту. Та навряд чи комусь спало б на думку, що за цією посмішкою ховається тривала боротьба… з алкоголізмом.
У мене немає “стопу”
З Наталею* ми зустрілися одного серпневого дня у дворі хмельницької багатоповерхівки. Там вона розповіла про своє досягнення - два роки тверезості. А ще про діагноз, який у суспільстві викликає лише осуд та зневагу. Про десятки спроб, сотні невдалих обіцянок самій собі й падіння, які вона топила у черговій пляшці.
-
Мій батько був алкоголіком. Коли він приходив додому, то бив маму. Вона ж постійно йому пробачала, хотіла врятувати, - сказала Наталя.
Сімейні проблеми, сварки та побої не дозволяли їй почуватися безпечно. Відсутність підтримки, невпевненість у собі та комплекси через зайву вагу штовхали до чарки.
-
Мені треба було випити, щоб почуватися впевненою. Я не уявляла собі, як можу піти на дискотеку без алкоголю. Тому шукала людей, які зі мною випивали. Ми не захоплювалися занадто, але для нас це було класно, - розповіла Наталя.
Коли зараз це згадує, розуміє, що не могла зупинитися. Їй було добре, коли вона пила й це “добре” хотілося закріпити. Тоді додавала ще й напивалася.
-
Вигадувала собі, що можу це контролювати. Навіть докладала зусиль. Але це повторювалося знову й знову. Немає в мене “стопу”. Я не розумію, як людина може сказати, що їй вже досить, - сказала жінка.
Думала, що ніхто не здогадується
Раніше товариська й відкрита, Наталя перестала спілкуватися з друзями. Не хотіла, щоб вони дізналися про її залежність. Думала, що вони про це не знають. Вільний від роботи час жінка проводила в обіймах “зеленого змія”.
-
Я купувала собі пляшку коньяку після роботи й приходила з нею додому. Випивала небагато, щоб зранку бути нормальною. Одразу настрій покращувався. Це вже було не нормальне життя.
Алкоголь допомагав їй, ні, не вирішити проблеми, а забути про них на якийсь час.
-
Коли ми з чоловіком вечеряли, він випивав два келихи, а я пляшку. Він йшов спати, а я випивала ще одну. Мене щось не влаштовувало і я пила. Тоді забувала про все.
Коли на ранок головний біль не давав встати з ліжка, жінка почала заливати спиртним і погане самопочуття.
-
Так у мене почався запій тривалістю у півроку. Зранку випивала, щоб мені було краще, а до вечора напивалася на роботі. Потім приходила додому й пила ще.
Через зловживання Наталя розірвала стосунки, згодом втратила роботу. Тоді усвідомила, що може залишитися без копійки в кишені й вирішила почати все з чистого аркуша. Ні, не кинути алкоголь. Повернутися додому.
Доньку та сестру, яка все втратила, прийняли рідні. Та їхня жалість і співчуття замість допомогти зробили тільки гірше. Наталя впевнена, що вдома всі дружно плекали її алкоголізм. Це призвело до чергової гулянки.
-
Я пішла на хрестини до знайомої. Ми святкували три дні і я знову напилася до свинячого писку. Виправдовувала себе тим, що всі пили. Але чомусь після гулянки всі вийшли на роботу, а я ні.
Від своїх проблем завжди тікала
Щоб хоч якось заспокоїтися, жінка знову залишила все. Чергове місто, чергова робота, де спиртне під суворою забороною, зарплата й знову запій. Цього разу підтримка рідних її врятувала.
-
Я більше не хотіла пити, хотіла закодуватися. Сама дзвонила у Скаржинці, батьки пропонували їхати до бабок. Але я в це не повірила.
Усвідомлюючи, що сама проблему не здолає, Наталя наважилася на зустріч у групі анонімних алкоголіків. Там вперше за роки дізналася, що таке тривала тверезість. Коли прийшла вперше, то мовчала, бо соромилася про себе розповідати. Але згодом зрозуміла, що не одна така.
-
Я слухала історії й чула ці строки - п'ять років, десять років тверезості. Тоді думала, як ці люди живуть?
Зустрічі анонімних алкоголіків відбуваються регулярно. Новачкам радять приходити якнайчастіше. Учасники розпочинають з правил групи, бо часто потрібно когось ознайомити з ними. Потім спілкуються за темою зборів. Вона відрізняється на кожній зустрічі. На тему кожен за бажанням може висловитися, поділитися тим, що болить чи приносить радість
Наприкінці зібрання учасники разом моляться про душевний спокій. За словами Наталі, це інколи відлякує людей, бо вони думають, що в групі поклоняються Богу. Та насправді це не так. Єдина духовна пропозиція - визнати, що є сила, яка могутніша від них самих. Та й до цього ніхто не змушує.
Після зборів алкоголіки залишаються, щоб поспілкуватися один з одним. Не хочуть повертатися у ті середовища, де пили. А тут стають друзями. Моя співрозмовниця вийшла заміж за чоловіка, який також ходив на зібрання.
Фінансують групу самі учасники. При цьому кожен жертвує за власним бажанням стільки, скільки може.
-
Нам не гроші потрібні. Нам потрібно бути тверезими, - сказала Наталя.
Алкоголізм - це хворобливий егоїзм, коли постійно себе жалієш
Жінка зізналася, що боїться зірватися. Триматися їй допомагає зміна оточення. Тепер вона зрідка буває в компаніях, де надмірна випивка - це норма. А ще пам'ятає, з якого дна піднялася й повертатися туди не хоче.
-
Визнати свою залежність - це перший крок до одужання. Змусити до цього неможливо. Навіть якщо хтось приведе залежного на групу, він надовго не затримається. Бо тут важливо самому усвідомити свою проблему. Всього кроків є дванадцять, - розповіла Наталя.
Другий крок - визнання того, що могутня сила може допомогти залежному повернути здоровий розум. Хтось називає її Богом, хтось природою чи ще як завгодно. Важливим є розуміння власного безсилля.
Наталя впевнена, що програма дванадцяти кроків дозволяє духовно розвиватися. Завдяки цьому алкоголік не лише залишається тверезим, а й вчиться будувати здорові відносини з іншими людьми.
Кожен учасник спільноти дотримується правил - не пити першу чарку, жити сьогоднішнім днем та відвідувати зібрання групи. Жінка додала, що важливо також ділитися добром. Вона переконана, якщо робити добро, воно повернеться.
-
Ми навзаєм підтримуємо один одного. Якщо комусь посеред ночі погано й він хоче випити, йому достатньо написати повідомлення. Ми одразу збираємося і йдемо на каву. Спілкуємося, підтримуємо його і все, бажання випити зникає.
У суспільстві норма - це пити
За словами Наталі, проблему алкоголізму у суспільстві чомусь не помічають. А про неї треба “кричати” всіма можливими способами. Бо це смертельна хвороба.
За даними Державної служби статистики, в Україні минулого року від хвороб, спричинених алкоголем померла 8791 людина. Серед них - 548 жителів Хмельниччини.
Це більше ніж від ДТП, утоплень, пожеж та отруєнь разом узятих. До того ж ця статистика не враховує нещасних випадків, що сталися з людьми у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому МОЗ наголошує, що безпечної для здоров’я дози алкоголю не існує. Навіть якщо людина намагається пити “помірковано”, алкоголь діє на кожну клітину її тіла й шкодить їй. Що більше спиртних напоїв людина вживає, то вищим стає ризик раку, деменції, серцево-судинних хвороб, гіпертензії та абдомінального ожиріння.
Вдячна, що її дно було не таке глибоке
Наталині два роки без алкоголю - це чотири зустрічі щотижня. Це один день тверезості. А завтра ще один. Це підтримка таких самих алкоголіків. Жінка й надалі відвідує групу за кожної можливості.
-
Є люди, які по 35 років не п'ють і досі приходять на зібрання. Вони знають, що між тим, у кого є величезний строк тверезості та тим, хто прийшов вперше - одна чарка.
Наталя зізналася, що зараз вже не бачить сенсу пити. Вона щаслива дружина й мама, і її життя наповнене яскравими фарбами.
-
Я навіть пишаюся тим, що я алкоголік. Бо визнала свою хворобу й борюся з нею. Завдяки групі я зрозуміла, що можна не тільки бути тверезою, а й жити тверезо в радості.
Товариство анонімних алкоголіків діє у Хмельницькому близько трьох років. Його учасники збираються в орендованій кімнаті чотири рази на тиждень. Детальну інформацію можна дізнатися на сайті чи за номером телефону 096 592 49 79.
*З метою збереження анонімності ім'я героїні змінене.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.