Успішна жінка. Марина Круть розповіла про шлях від “гаражів” до Євробачення

Тут і далі фото зі сторінки Instagram Марини Круть

Вони талановиті, працьовиті, хазяйновиті та привабливі. Чимало хмельничанок можуть похизуватися своїми досягненнями. Чи то вдалий бізнес, посада керівника, реалізація таланту або виховання дітей - зробити жінку успішною може будь-що.

Марина Круть розповіла чому може поголитися налисо, про свій заробіток і першу рекламу концертів 

Першою героїнею нашого проєкту є відома бандуристка з Хмельницького Марина Круть. 25-річна артистка стала захоплюватися музикою з дитинства. Перші концерти й популярність прийшли до Марини саме в Хмельницькому. Тут вона зійшлася з багатьма місцевими музикантами й віддалася “тусовками”, які стали її музичним досвідом. Все це під час інтерв’ю, бандуристка розповідає з посмішкою. 

У свої 25 вона голосно заявила про себе, на Євробаченні-2020, З піснею “99” Марина пройшла до фіналу Нацвідбору й посіла 3 сходинку. 

Сьогодні Марина Круть мешкає у Києві. Вона товаришує з багатьма відомими українськими виконавцями, має власну команду, й займається новими проєктами. Попри новий рівень музичного життя, Марина каже, що зіркової хвороби не має. В ексклюзивному інтерв’ю для “ВСІМ” бандуристка розповіла про свої тусовки “на гаражах” та як раніше доводилося рекламувати свої концерти. А ще поділилася своїм заробітком і розповіла, чому може поголитися налисо. 

Чим займалася та про що мріяла у дитинстві?

— Я мріяла стати відомою співачкою. Але в той самий час я часто ловила рибу в селі. Батьки там орендували ставок. У 6 років я рибалила на професійному рівні. Загалом я і зараз думаю, що все життя - це ловіння риби. Просто риба тут інша. Я не мала жодних магнітофонів, ноутбуків чи інтернету. Я спостерігала за всіма, кого показували по телевізору. Це була Тіна Кароль, Ані Лорак. Міла Нітіч взагалі була для мене ідеалом. 

Чи пам’ятаєш, коли точно вирішила, що будеш грати на бандурі?

— Я із самого дитинства знала, ким буду. Я не старалася обрати іншу професію і не думала про це. Я собі почала грати, з того моменту до сьогодні нічого не змінилося. Перший мій інструмент - саме бандура. Я пам’ятаю той вечір, коли вирішила, що буду цим займатися й піду навчатися. Це була середина- кінець вересня. Мені було 8 років. Мама тоді прийшла з роботи втомлена і всіляко не хотіла іти  зі мною до музичної школи. А я все одно стояла на своєму, всупереч обставинам. Згодом музична школа стала для мене домом. Там був мій простір, клас, інструмент. Мені подобалося там проводити багато часу.

З чого почалася твоя популярність в Хмельницькому?

— Все почалося з того, що я вступила в музичне училище. Це були підліткові роки. Так звана бунтарська молодість. Є така серед музикантів історія, називається “гаражі”. Це такі репетиційні бази, які знаходяться в гаражних масивах, де грають музиканти. Я одного разу потрапила в такі гаражі й мене понесло. Почала грати в різних групах, мене заносило по різних тусовках. Так я і почала грати всюди. Були різні концерти, для яких ми самостійно все організовували. Афіші самі вночі клеїли. 

Чи пам’ятаєш свої перші концерти в Хмельницькому?

— Я пам’ятаю один із перших концертів. Тоді я сама його організовувала. ми надрукували афіші, приблизно 30-50 штук. Ми вирішили їх розклеїти по стовпах. Вночі разом з іншими музикантами виїхали й почали це робити. Тоді ми не знали, що самостійно таким не можна займатися. А на замовлення в нас не було грошей. Вже вранці всі афіші були здерті. Це було дуже сумно. Квитки на мій концерт також самостійно друкували в поліграфії. Там було написано: “Детальніше дізнавайтеся за цим номером”. І мій контакт вказаний. Мені дзвонили й питали, чи можу принести квитки. Тож я сама їх роздавала. Коли це робила - куталася в шарф, щоб люди не бачили що це я та сама Марина Круть. До речі, така реклама тоді дуже працювала. Завжди були повні зали.  

З ким з хмельницьких музикантів ти “тусила” свого часу?

— Я тусила з Сергієм Строяном та з усіма учасниками  Чумацького шляху, Максимом Мальцевим, Ігорем Грабовським, Євгеном Олексюком, Юрою Данильчуком, Антоном Вараницею також з багатьма іншими фотографами та митцями. З деякими я дружу з музичного училища. У той період також я познайомилась з Сєньою з “Мотор’ролли”, Андрієм зі «Станзи», Артемом Критиком «штучне дихання» Та взагалі з багатьма нашими музикантами. Місто ж в нас маленьке. 

Ти була учасницею “X-Фактор” і “Голос країни”. Що дали ці проєкти?

— Я вважаю, що в нас в Україні не багато майданчиків для реалізації. Тож потрібно  спробувати кожен з них. Для музиканта є два шляхи: довгий і короткий. Довгий - це коли не маєш грошей. Коли йдеш саме таким, потрібно пройти крізь все, бо такі проєкти - це можливості. Я просто ними скористалася от і все. Результат, звісно був. Це нові знайомства.

Євробачення-2020. Ти потрапила до фіналу Нацвідбору. Як готувалася та що відчувала в ті моменти?

— Я не пам’ятаю, що відчувала. Це був спалах, це було світло. Це наймасштабніший проєкт,  що був в мене в житті. Готувалася я до Євробачення довго і клопітливо. Без грошей і зв’язків. Мені допомагали всі ті, хто мене знає. Зі мною тоді працювала команда з 10 осіб. Мені настільки в житті щастить з людьми. Під час підготовки я нікому не платила. Бек вокал, костюми - все шилося, все робилося без великих бюджетів. Це надзвичайно приємно, коли так гуртуються люди. Коли ти наче сам стоїш на сцені, а насправді за тобою ціла армія. Спеціально під цей проєкт писалася пісня. Ми знали, що нам потрібно. Це ми й отримали. 

Що змінилося у твоєму житті після Нацвідбору на Євробаченні?

— Нацвідбір - це був скачок вгору. Після цього було сильне падіння. Та не через те, що я нічого не робила. Причина - пандемія, яка зробила свою справу. Були величезні плани, але 2020 рік не дав того зробити. Я тільки зараз почала розуміти, що стала більш популярною. Пропозиції по співпраці, звісно, є. Зараз я веду роботу над кількома проєктами. Цього року їх буде багато. Навесні ми щось покажемо. Поки нічого розказати не можу. Також зараз я пишу альбом, який вийде восени. 

Чи немає у тебе “зіркової” хвороби після Євробачення?

— Я стала більш впевненою у собі  - це точно. Але це не має відношення до зіркової хвороби. Зазвичай така історія трапляється з тими, кому щось швидко дістається. Я до всього докладаю багато зусиль і часу. Тож коли є якийсь результат - то зіркової хвороби немає.

Як довго і з ким ти живеш у столиці?

— Я живу в Києві вже 3,5 роки. Я не люблю сама жити, мені треба люди і якась тусовка. Через це я живу зі своїми подругами.  

Розкажи про свою команду. Хто ці люди та скільки їх є?

— У мене є прекрасні люди - це саунд продюсер, SМMщиця, піарниця і концертний директор. Ми працюємо на постійній основі. Ніякого дядька з грошима в нас немає. Ми скромно своїми силами стараємося все робити. Нещодавно в мене був sold out в Києві зі струнним квартетом. Скоро відбудеться весняний тур, у травні. 

Раніше в ЗМІ була інформація про твою дружбу з Монатіком. З ким іще з відомих зірок ти товаришуєш?

— Мене цікавить не медійний  розмір зірки, а особистісна глибина. Я ніколи не ставила акцент на шоу-бізнесі. Мені цікаві творці, цікаві люди, художники. Минулого року я познайомилася і поспілкувалася з багатьма артистами та  музикантами. З Дімою (Монатік) ми хотіли б пересікатися частіше. Поки нас не зводять спільні проєкти. Але все ще буде. Я дружу з alyona alyona, з Adamом, Vova zi Lvova, Максом Пташником, та багатьма іншими. 

Скільки заробляєш у свої 25, якщо не секрет?

— Як дівчина у 25 років, я заробляю непогано. Але всіх цих грошей я не бачу і не живу з ними. Адже в мене є команда, з якою я ділюся. Все, що заробляю, йде назад в проєкт. Зарплату для себе я виділяю малу. Я собі залишаю на їжу, одяг, на оплату за квартиру. Мене тішить, що робота з кожним роком дозволяє більше допомагати батькам. Хоча моя мама досі працює, і каже: “Доцю, я тобі вишлю 300 гривень”.  

Чим займаєшся, коли приїжджаєш у Хмельницький?

— У Хмельницький я приїжджаю переважно до батьків. З виступами майже ніколи. Також бачуся зі своїми друзями. Я складаю графік, коли приїжджаю додому. Спілкуюся зі своїм викладачем з музичного коледжу. Ми разом п’ємо каву і теревенимо про усе на світі, коли я буваю в місті . 

Чи маєш улюблене місце в Хмельницькому?

— Моє найулюбленіше місце в Хмельницькому - це посадка неподалік філармонії. Вона знаходиться біля залізної дороги. Я люблю там прогулюватися.  

Творчі люди часто стикаються з емоційним вигоранням. Як із цим борешся?

— Так, буває часто. Я відразу кудись їду. Наприклад, в Одесу, годувати чайок. День, два - і мене відпускає. Взагалі я маю певні правила. По-перше, субота й неділя - це вихідні у мене. Я стараюся не працювати. Іноді можу навіть телефон відімкнути. По-друге, я не беру слухавку після 20. Телефонна гігієна має бути обов’язково, інакше вигоріти можна дуже швидко.

Чим надихаєшся для написання пісень?

— Зараз я надихаюся своїми станами. Я з себе копаю. Для мене все є натхнення. Те, що зі мною відбувається, моє оточення, що я їм і чим дихаю - на творчість впливають абсолютно всі фактори. 

Ти дуже часто змінюєш зачіски. З чим це пов’язано?

— Мені подобається щось нове, експериментувати з зовнішністю. Загалом такий період, 25 років - мені здається потрібно побути всякою: і блондинкою, і з коротким волоссям, і брюнеткою чи налисо. 

Налисо вже теж було?

— Налисо ще не було. Але, може, колись буде.

Твій рецепт успіху - це…

— Те, що я роблю, мені подобається. Я не можу виміряти це успіхом. Я йшла до цього не для того, щоб називатися успішною. А для того, щоб йти й ніколи не зупинятися. Певно, в цьому весь секрет.