Еліна переїхала з Маріуполя в Хмельницький: що розповідає про пережите

Олександра РИСКАЛЬЧУК

Розповідь Еліни здається уривком із фільму жахів.
Її рідне місто просто на очах перетворилося на розвалини.
Що довелося пережити Еліні в Маріуполі, як вдалося звідти вибратися та яким є її життя зараз?
Про все це дівчина розповіла журналістці vsim.ua.

Маріуполь від початку повномасштабного наступу рашистів потерпав від обстрілів та бомбардувань. Його стали називати “найгарячішою” точкою в Україні за перший місяць війни. Російські військові регулярно обстрілюють навіть житлові квартали. Багатьом мешканцям вдалося вибратися з міста на березі Азовського моря. Проте є ті, хто продовжує там залишатися.

Одними з таких є бабуся та дідусь дівчини, на ім’я Еліна. Наразі вона мешкає у Хмельницькому. З рідного Маріуполя вона вибралася декілька тижнів тому. Розповідає, що жителі міста наразі опинилися у ситуації гуманітарної катастрофи. Еліна каже - люди залишилися без світла, води, зв’язку та газу. Вони готують їжу на дровах. Якщо, звісно, мають що готувати й де взяти деревину.

Про події протягом останніх двох місяців у житті Еліни з Маріуполя читайте в цьому матеріалі.

Відео дня

“Дивом залишилися живими”

Еліні - 22 роки. Вона спокійна та усміхнена. Саме такою вона була під час нашої розмови. Сьогодні вона у Хмельницькому. Має де жити і працювати. Про теперішнє життя дівчини дізнаєтеся трохи згодом в цьому матеріалі. Спершу про те, яким воно було під час війни.

Ще 24 лютого усі її близькі й гадки не мали, що війна триватиме далеко не кілька днів. За словами Еліни, звуки вибухів вони чули й раніше, ще із 2014 року. Саме тому під час повномасштабного наступу росіян нікуди не тікали й навіть не боялися.

Нет описания.

- Ми пам’ятаємо вибухи ще з 2014 року і для нас це не було відразу дуже страшним явищем. Тобто, не спрацював цей механізм в голові, бо ми вже чули ці звуки раніше. Однак ми з моїм хлопцем швидко зібралися і поїхали в приватний будинок до його батьків. Там у них є підвал. Хотіли пересидіти у них всього кілька днів. Проте вийшло по-іншому. Сталося так, що під час війни нас було там 11 осіб. До нас приїхали сім’ї з інших районів міста. Тих, де почалися обстріли, - каже Еліна.

Дівчина пригадує: 2 березня в місті відключили світло. Згодом зникло водопостачання, зв’язок і газ. “Газ - був останнім ресурсом, який у нас був”, - каже вона. Тоді люди почали шукати дрова, аби була можливість приготувати їжу. Еліна говорить - розбирали все навкруги, що було дерев’яним. Наприклад, паркани.

Однієї ночі біля будинку, де ховалися 11 людей, разом з Еліною, впала бомба. Від вибуху постраждали автомобілі. Вцілів лише один, який ледь не в останню хвилину врятували маріупольці.

- Ми всі залишилися живими, попри те, що в ту ніч в підвалі спали не всі 11 людей, а лише шестеро. Решта були в самому домі. Під час бомбардування на них попадали вікна. Вони дивом залишилися живими і навіть ніхто не поранився. Дуже швидко все навколо нас погоріло. Ми спочатку вважали, що знаходимося в такому районі, куди навряд чи війна дійде. Однак це швидко змінилося, - говорить Еліна.

“Тато вийшов і побачив танк із літерою Z”

Що стосується їжі - то всі рятувалися своїми запасами. Еліна розповідає - у кого їх не було, мусили йти до магазинів і забирати те, що там залишилося. Хоч на полицях багатьох магазинів вже нічого не було, оскільки в місті почалося масове мародерство.

Якось Еліні вдалося натрапити на магазин, де був його власник. Тоді дівчина придбала у нього їжу. Вона заплатила 200 гривень. Їй дали пакет, у якому були деякі продукти. “Тобто ти не обираєш, що хочеш купити. Що тобі дали - то й твоє”, - каже дівчина.

За словами Еліни, були також проблеми з бензином. Деякі просто зламували бензобаки й крали його літрами. Інші - користувалися ситуацією й заробляли на цьому. Адже чимало людей хотіли щонайшвидше залишити місто чи хоча б переїхати з одного мікрорайону в інший.

Тим часом росіяни продовжували обстріли Маріуполя. Заїжджали на танках у подвір’я. Розстрілювали автівки. Намагалися вломитися у будинки. Чи навіть жили в помешканнях маріупольців.

- Якось у будинок моїх батьків стали ломитися російські військові. Тоді мої рідні ховалися в підвалі. Коли ломляться росіяни, треба сидіти дуже тихо. А в моїх мами з татом є 3-річна дитина, уявіть. Того дня рашисти не змогли потрапити на територію будинку. Однак коли тато вийшов назовні, побачив недалеко від двору танк з літерою “Z”, - згадує Еліна.

В результаті, Еліні та її рідним вдалося виїхати з міста. Зробили це на сусідській машині. Всього у ній їхало п’ятеро осіб, маленька дитина, собака та кішка. Еліна каже: було дуже страшно. Тож вони вирішили їхати на якомога більшу відстань. Так, прибули аж до Івано-Франківська. Проте згодом повернулися у Хмельницький. Тепер маріупольці перебувають у безпеці.

Еліна допомогає українській економіці

Еліна ділиться враженнями від Хмельницького. Перше, про що каже - “Тут дуже тихо у порівнянні з Маріуполем”. Мовляв, сирена тут не здається такою страшною. До того ж настрій підіймають хмельничани. За словами Еліни, місцеві дуже привітні й завжди посміхаються.

Завдяки своїй роботі дівчина може забезпечити і себе, і батьків. Вона працює в IT-компанії EPAM. Еліна створює автоматизоване тестування. Займалася цим і до війни, ще в Маріуполі. Говорить: одна з переваг IT сфери - можливість працювати дистанційно.

Нет описания.

Загалом під час війни в Україні IT-індустрія продовжує розвиватися. Наразі найбільше українських IT-фахівців переїхали на захід країни. Частина спеціалістів обирає і центральний регіон. Про все це розповів керівник компанії EPAM у центральному регіоні Сергій Редько.

Минулого місяця IT-компанія відкрила свій офіс у Хмельницькому. Сергій Редько каже: у місті зросла кількість фахівців, які перебралися з інших регіонів. Скажімо, за 2 місяці з кількох десятків їх збільшилося до 400.

Наразі для забезпечення роботи IT-працівника достатньо ноутбука та інтернету. Безперебійність інтернету забезпечується в офісах за допомогою системи Starlink. Понад 90% вже повернулися до повноцінної проєктної роботи.

Під час війни IT-спільнота й такі працівники, як Еліна, допомагають українській економіці. Адже чимало фахівців сплачують податки наперед. Водночас компанія EPAM створює додаткові робочі місця й пропонує безкоштовну програму для початківців. На останню таку вже зареєструвалися рекордні 17 тисяч бажаючих. Керівник компанії додає, що це в 10 разів більше, ніж до війни.