Хірург до 30: інтерв’ю із Богданою Лі, яка оперує дітей у Хмельницькому

Олександра РИСКАЛЬЧУК

Продовжуємо проєкт «Лікар до 30».
Цього разу знайомимося із хірургом Хмельницької міської дитячої лікарні – 28-річною Богданою Лі.
Більше про молоду лікарку дізнавайтеся в інтерв’ю.

Богдані Лі – 28. Вона працює хірургом у Хмельницькій міській дитячій лікарні. За її плечима – 6 років здобуття освіти, 3 роки інтернатури та 3 роки самостійної практики. А ще – досвід навчання у закордонних клініках Туреччини і Тайваню.

Молода лікарка оперує дітей у невідкладних станах. Рятує їх після аварій. Працює з випадками, коли малі ковтають монети чи магніти. Видаляє апендицити, оперує грижі та інше, із чим часто стикаються маленькі пацієнти.

Бути дитячим хірургом – не просто, – зізнається лікарка. Однак бажання врятувати завжди має перевагу над труднощами. Більше про свій лікарський шлях та роботу Богдана Лі розповіла в інтерв’ю.

Відео дня

Про інших молодих лікарів Хмельницького дізнавайтеся за посиланням, в рамках проєкту «Лікар до 30».

Багато хто з ваших колег пішли в медицину, бо хтось у сім’ї працює лікарем. У вас теж так?

Ні. У мене ніхто з рідних не працює в медицині. Насправді і я до 10 класу думала, що стану юристом. Проте згодом передумала. «Загорілася» тим, що можу рятувати життя. Захотіла стати дитячим онкохірургом.
Вже пізніше мама розповіла одну цікаву історію з мого дитинства. Виявилося, що я лялькам малювала фломастером розрізи і казала, що це мої прооперовані пацієнти (посміхається).

Де ви здобували вищу освіту?

Я навчалася у Вінницькому національному медичному університеті імені Миколи Пирогова, на Лікувальній справі. Це 6 років навчання і ще 3 роки інтернатури.
Пам’ятаю, як ще на першому курсі мене дуже захопила анатомія. Адже у школі нам і близько не розповідали стільки деталей щодо будови і функціонування організму, органів і систем. Тому було дуже цікаво про все це дізнаватися.

Коли ви стали здобувати перший лікарський досвід на практиці?

До 4 курсу ми вивчали здебільшого теорію. А вже згодом почалася практика. Після 4 курсу я виявила ініціативу до чергувань у Вінницькій обласній дитячій лікарні. Спершу трішки працювала в ургентній хірургії. А пізніше пішла ще в дитячу онкогематологію. Там було важко, чесно кажучи. Бо все це стосувалося дітей із онкологічними захворюваннями.

Чи не виникло у вас тоді думки відмовитися від роботи в дитячій хірургії?

Дитяча онкогематологія – це важке відділення. Тоді я часто асистувала лікарям на операціях. Мене вражало, як ці дітки борються за життя. І як лікарі та батьки виборюють кожен день для цих дітей. А як траплялися летальні випадки – то без сліз цього не розкажеш. Проте я ніколи не відступала від рішення бути дитячим хірургом. Бо в мені завжди перемагало бажання допомагати. Рятувати.

Що вас ще здивувало на практиці, якщо порівнювати із теоретичними знаннями?

Була величезна різниця між тим, чого нас вчили в університеті і побаченим на практиці. Наприклад, я вперше побачила лапароскопію (спеціальний метод діагностики та хірургічного лікування, – прим. автора). Я тоді просто сказала «Вау!» Пізніше в лікарні на базі онкогематології відкрили відділення ендоскопічної хірургії, де проводили сучасні малоінвазивні операції. Після побаченого, у мене ще більше зростало бажання присвятити життя цій лікарській спеціальності.

Розкажіть про часи своєї інтернатури.

Мені вдалося знайти для себе місце в Чемерівцях на Хмельниччині. У місцевому медзакладі мене взяли на інтернатуру в загальну хірургію. Вже звідти мене перенаправили в Хмельницьку обласну лікарню. Оскільки я вже мала деякий досвід роботи в лікарні, мене дуже швидко стали брати асистувати на операціях. Тому я побачила дуже багато, будучи інтерном. Адже в обласну лікарню везуть чимало пацієнтів, з різноманітними діагнозами. Зокрема, це апендицити, панкреатити, кровотечі, виразки, защемлені грижі, непрохідність кишечника і багато іншого.

Як ви почали роботу в Хмельницькій міській дитячій лікарні?

Я мала відпрацювати три роки у лікарні, де мені було надано місце для проходження інтернатури. Тобто – в Чемеровецькій центральній районній лікарні. Проте після інтернатури я дізналася, що у цьому медзакладі вже укомплектований штат. Натомість хірург був потрібен у Хмельницькій міській дитячій лікарні. Тож, із 2022 року я стала тут працювати.
Також понад рік я мала пів ставки в Хмельницькій центральній районній лікарні. Та поєднувати роботи в двох медзакладах було важко. Тож з часом я мусила обрати для себе щось одне. Що, власне, я й зробила.

Ви працюєте черговим лікарем та ведете пацієнтів в стаціонарі. Розкажіть, з якими діагнозами найчастіше стикаєтеся.

Коли я заступаю на чергування, то приймаю пацієнтів з невідкладними станами, які потребують термінового хірургічного втручання. Наприклад, привозять дітей після ДТП, падінь з висоти, велосипеда або самоката. Також – із різноманітними травмами. Часто – із апендицитами, кишковою непрохідністю та защемленими грижами, хлопчики - з перекрутом яєчка.
Наймолодших пацієнтів нерідко привозять зі сторонніми тілами в травному тракті та дихальних шляхах. Це можуть бути копійки, магніти, іграшки. Буквально вчора була така ситуація. Привезли дівчину, якій 1,7 року. Вона проковтнула деталь від мозаїки, яка частково перекрила їй дихальні шляхи. У дитини періодично фіксувалася зупинка дихання. Ми з анестезіологами врятували малечу.
Що стосується пацієнтів в стаціонарі, то тут багато дітей із доброякісними новоутвореннями, пупковими чи паховими грижами, вродженими патологіями. Ці дітки проходять планове дообстеження та оперативне лікування. Також я частково працюю з пацієнтами, які мають проктологічні проблеми. Це вроджені вади кишки, геморої, тріщини, пілонідальні кісти й таке інше.

Як ви налагоджуєте контакт з дитиною, якщо вона боїться оглядів та інших маніпуляцій?

Дійсно, є діти, які дуже бояться лікарів. З цієї причини я не ходжу в білому халаті. Насправді я знаю всі дитячі мультфільми. І завжди стараюся налаштувати комунікацію з малечею. Так би мовити, шукаю точку дотику. Коли вона є – це надзвичайно цінно. Від дітей завжди відчувається віддача позитивних і щирих емоцій.

Яким, на вашу думку, має бути сучасний лікар?

Сучасний лікар для мене – це про розвиток. Зараз багато молодих медиків їздять по світу, переймають досвід від іноземних фахівців. Бачать, як все працює в інших клініках. Молоді лікарі багато вчаться. І це, безумовно, плюс. Я, наприклад, і місяця своєї роботи не згадаю, коли я не їздила на якесь навчання. Вінниця, Київ, Львів. Також я була на навчанні за кордоном.

Розкажіть, про свій досвід навчальних поїздок за кордон.

Ще під час інтернатури я двічі їздила на навчання в Стамбул. Це було за програмою обміну між Україною і Туреччиною. Перша поїздка була спрямована на дитячу хірургію. Друга – на загальну (дорослу). Я побачила там багато цікавих оперативних втручань і була просто вражена наскільки в них сильне технічне оснащення. І роботи, і лапароскопи, найновіше та найдорожче обладнання. Ну дійсно все, про що тільки може мріяти лікар.
Цієї осені я повернулася із поїздки в Тайвань. Їздила за програмою міжнародного стажування. Було всього 6 місць на Україну. Учасників відбирали на конкурсній основі. Так я й долучилася до цієї поїздки. Те, що я там побачила – було дуже потужно. Їхня медицина на дуже високому рівні. Наприклад, вони ввели в роботу штучний інтелект. Все автоматизували. Дуже круто, дійсно.

Що для вас найважче у роботі?

Звісно, найважче – це коли все закінчується трагічно. Коли хвороба виявляється сильнішою.
Всі пацієнти для мене є особливими. Це як кожна маленька історія, яку ти проживаєш із ними від прийому у відділенні невідкладних станів і до виписки. Це медицина. Тут не завжди все має позитивний фінал. Проте я щаслива, що маю можливість допомогти зберегти життя.