Хмельничанин Микола Дячок вже третій рік досліджує власне генеологічне дерево. Він заочно познайомився приблизно з 3 тисячами родичів з минулого та дослідив 30 гілок родоводу. Микола дізнався які національності зустрічались в його роду та яким родом діяльності займались його предки. Дослідник-аматор поділився, як можна зробити це самостійно.

- Бажана мета - то зібрати родину. Дізнатися, як прізвище подорожувало по регіонам, які складнощі перенесло, які негаразди пройшли предки, щоб зберегти рід, - каже Микола. - Не знаєш минулого - майбутнє не матимеш. Так що ведення родоводу - це не тільки задоволення інтересу, але це може навчити, як діяти в майбутньому. Хоч і важко казати, але - вчимося на помилках предків.

На дослідження роду надихнула бабця

Досліджуючи власний родовід, чоловік прослідкував певну закономірність. Вона полягає в тому, що схильність до певних видів діяльності в людину закладається генетично. В його роду були писарі, вчителі, лікарі, дяки, тому і він обрав собі гуманітарну освіту. Змалку цікавився історією і в школі знав її “на відмінно”. Та оскільки займався спортом, пішов навчатися на фізкультурника.

Микола розповідає, що почав цікавитися своїм прародом ще з малих літ. Тут велику роль відіграла бабуся Миколи. Вона розповідала йому про родину, а малий Миколка з цікавістю слухав. Запитань завжди мав багато, але відповіді на них бабуся знаходила не завжди. Пройшли роки, та інтерес нікуди не подівся, а навпаки - зріс до таких масштабів, що підштовхнув Миколу на справу не одного року - дослідження генеологічного дерева.

- Бабця знала, хто якого числа і якого року родився, хрестився та помер. Та в цей час, коли навчався, не мав змоги і часу проводити дослідження дерева родоводу. Коли ж пішов працювати по спеціальності, тоді вже більше було і вихідних, щоб відвідати родину у селі, розпитати, записати. Але найбільше з того цікавило, звідки пішов мій родовід: чи з козацького або, можливо, з шляхетського роду?

Двері у минуле відкриють метричні книги

«Шлях у минуле» Микола розпочав з прабабусь і прадідусів. Каже, треба починати з тих, кого пам’ятають батьки. А далі - сидіти за комп’ютером і перечитувати архіви. Історія може завести  в іноземні архіви, які буває важко перекладати. Також деяка заминка в пошуку виникає тоді, коли в родоводі зустрічаються випадки розлучення. І при опитуванні родичів, вони не хочуть надавати інформацію. 

- Мій прадід воював. На одному сайті знайшов навіть де саме, де отримав нагороди і де одержав поранення. На цьому сайті можна знайти також, де загинули і в яких боях брали участь родичі. А після своїх прабабусь і прадідусів почав досліджувати ще давніший рід. Це були важкі часи переслідувань, голоду. В пошуках інформації я використовував не тільки дані реабілітованих та сайти Великої Вітчизняної Війни, але й самі метричні книги (книги, в яких піп у церкві чи ксьондз у костелі записували дані). В цих книгах записувалося хрещення і народженням, вінчання і смерть. Тоді вже можна дізнатися, коли народився родич, з ким був одружений та коли помер. Ці книги можна взяти у місцевому архіві. Попередньо взнавши, яка церква чи костел на той час існувала і яку відвідували предки.

Але більш вагому інформацію Микола дізнавався на кладовищі. На надгробних плитах є підписи, роки життя. І це, за словами чоловіка, найцінніша інформація. 

“Предок був при князеві писарем”

В процесі дослідження родоводу Микола Дячок дуже багато дізнався різних історичних нюансів не тільки свого роду, але й тієї місцевості, де жили його предки. Тепер він знає, звідки прийшов його рід та прізвище, а також чим займались предки.

- Дізнався, що мій рід, моє прізвище прийшло з іншої місцини, - з Летичева, де мій предок був при князеві писарем і відповідав за ведення книг, документів. В процесі цього взнав, хто був правителем в нас у цей час. При кому працювали мої предки, якими ремеслами займалися. І це дало поштовх стверджувати, що мої предки в більшості працювали при знаті і знали науку і писемність, а також навчали інших, - каже Микола.

“Товариш добив мого родича, бо хотів його жінку”

Досліджуючи історію власного роду, Микола зробив висновки, що в житті таки працює принцип бумерангу. Каже, зроблене зло повертається, як і добро. Щоб дізнатися більше про предків, він ходив селом і розпитував людей. Селяни завжди добре пам’ятають історії сусідів, односельчан, особливо коли мова йде про кохання чи кримінал.

- Під час Другої світової один з моїх родичів воював з товаришем з сусіднього села. Мій родич поранив плече, рана була несмертельна, та товариш добив його, адже хотів одружитися на його жінці. Та по закінченню війни вдова не прийняла вбивцю чоловіка, хоч і на той момент не знала, що він заподіяв. Згодом виясняється, що у того вбивці було два сини, які не досягши повноліття - загинули. Забрав життя у молодого хлопця, який мав продовжувати рід, то і за те поплатився своїми молодими синами, - розповів Микола Дячок.

«Яблуко від яблуні недалеко падає»

Дослідник-аматор розповідає, що інтерес і схильність до конкретної сфери діяльності передається нам по генах. Так було з ним. Переконаний, що дитина фізика-науковця не захоче присвятити своє життя, наприклад, торгівлі.

- Навіть після проходження військової служби та роботи в Державній службі охорони я перейшов працювати за дипломом, - вчителем. Від закладеного в генах не втечеш. Записано на роду бути гуманітарієм, так і будеш. І ніякий інший напрямок довго не витримаєш. Так що судячи по собі і беручи приклади інших родів, можна дізнатися, що в нас закладено в генах і що краще буде виходити в нас. Явний і найкращий приклад в Україні є приклад роду Симиренка - рід винахідників. Починаючи від діда, який винайшов і спроектував завод і, закінчуючи внуками, які винайшли і вивели сорт яблук.

Як дослідити власний родовід. Коротка інструкція

Микола Дячок, досліджуючи власний родовід, дійшов до своїх предків, які жили у 1756 році. Це поки найвіддаленіша точка на карті історії дослідника. Він залюбки поділився досвідом із журналістами vsim.ua. Дав поради, як краще здійснювати дослідження, з чого почати, якими джерелами користуватись та що брати до уваги.  Хоч у кожного роду може бути свій шлях, проте починати, каже Микола, варто з найпростішого.

Покрокові дії для тих, хто зацікавився дослідженням свого генеологічного дерева:

1. Розпитуємо родичів, сусідів

Насамперед слід почати зі батьків. Потім перейти до діда з бабою по обидва боки роду. Їх треба розпитати про всіх родичів, яких вони пам’ятають: імена, по батькові, прізвища, дівочі прізвища, роки життя. Якщо вже зібрали з свідчень родичів інформацію, то далі шукати доведеться в архівних даних або відвідувати місця поховання. Дані з могил дадуть найцінніше: ще глибше можна дізнатися, як звати батьків предків, які дати життя.

Якщо треба дізнатися про родича, який народився чи помер з 1954 року і вище, слід звернутися в місцевий РАЦС. Якщо ж до 1954 року, то звернутися в місцевий архів. Але тут виникає складність пошуку. В РАЦСі можна по прізвищу знайти, а в архіві - ні.

2. Знайти храм, який відвідували предки

В місцевому архіві треба надати дані про метричну книгу (номер фонду, опису, справи). Ці дані можна віднайти на сайті зведеного каталогу метричних книг. Також їх можна знайти і на місці в архіві. Набагато легше буде шукати, якщо знаєте, як називалась церква, костел або синагога певної місцевості, яку відвідували предки. Якщо ж не знаєте, доведеться шукати по населеному пункту.

При даному пошуку можуть виникнути труднощі, адже ті населені пункти, які ви шукаєте, в минулому могли називатися по-іншому та належати до інших районів, областей, волостей, повітів і т. д. Тому краще прочитати історичну довідку про населений пункт, де жили родичі, до того, як йти в архів, щоб знати, що шукати. А ще труднощі полягають в тому, що в населеному пункті, де жили ваші родичі могло і не бути храмів, тому вони ходили в сусідній населений пункт. Якщо ж так, тоді треба скористатися картою, виписати всі ближні населені пункти, в яких були храми. І тоді родичів доведеться вже шукати не по тому селі (місті), де вони проживали, а по тому, куди ходили в храм.

Чому важливо знати про церкву, костел, синагогу? Всі дані людини: народження, шлюб, смерть, - священик записував у метричну книгу, яку потім передавав до місцевого архіву. Метричні книги з сіл, районів Хмельницької області знаходяться в Державному архіві Хмельницької області. Адреса: 1 корпус – вулиця Грушевського, 99; 2 корпус – вулиця Героїв Майдану, 4.

Щоб взнати точне найменування храму, в який ходила бабуся/прабабуся можна скористатися персональним сайтом Миколи Жарких «Мислене дерево 2.5 – ієрархічна СУБД для гуманітарної сфери». На цьому сайті описані майже всі храми Хмельницької області (та інших областей).

Коли уже відоме найменування храму, заходите на сайт «Зведений каталог метричних книг, що зберігаються в державних архівах України» - Том 8 книга 1, 2 «Метрична книга у фондах Державного архіву Хмельницької області».По назві храму або населеному пункту в пошуку можна знайти те, що потрібно. Будьте уважні, адже села, райони, області могли перейменовуватись.

В пошуку на сайті зведеного каталогу метричних книг знайдете номер сторінки, на яку вкаже або населений пункт, або храм, по якому ви шукали. Потім заходите на ту сторінку і на ній шукаєте знову свій населений пункт і виписуєте звідти не прізвище, бо цей каталог прізвища не дає, а номер фонду, опису і справи (наприклад: ф. 17, оп. 1, спр.79).

3. Робота в архіві

І з цими даними треба йти до місцевого архіву в читальний зал.  Також такі дані можна віднайти на місці в архіві. Знову ж таки, в читальному залі потрібно зареєструватися. На місці зроблять і видадуть перепустку для користування залом (при собі треба мати паспорт). Якщо дані оцифровані, то вони занесені у комп’ютер, якщо ж ні, то доведеться шукати їх власноруч у старовинних церковних метричних книгах.

Щоб отримати ці книги, необхідно попередньо в архіві зробити замовлення. Для цього в читальному залі треба заповнити бланк замовлення на видавання справ. Після чого назначають день, коли необхідні книги відшукають і принесуть у читальний зал.   

Коли книги потрапляють вам у руки, ви переглядаєте кожну сторінку кожної частини метричної книги: народження, шлюб, смерть, - і шукаєте необхідні вам прізвища. Виписуєте все: повні імена, роки життя, причини смерті і т. д. Так ви привідкриєте “двері у минуле” далі.

4. Пошук даних в інтернеті

Перелік сайтів, де є інформація про людей, які брали участь у війнах чи були репресовані:

• «Меморіал» - дані вбитих під час війни та репресованих,
• Загальна база даних жертв політичних репресій:  
• Жертви політичного терору в СРСР
• Сталінські розстрільні списки (1937 – 1954)
• Архів Політичного Червоного Хреста
• Пам'ять народа  тут є і загиблі, і ті, що жили після війни, які нагороди отримували і за що, а також документи, що підтверджують особу

Якщо ж ви шукаєте родичів, які жили у передвоєнний час до 1941 року:

• Реабілітовані історією - прізвищам громадяни, які пройшли репресії більшовицького режиму. Тут теж вказуються роки і подальша доля кожного

Період Першої світової

• Союз возрождения родословных традиций
• Погибшие
• База данных участников Первой мировой войны
• Найти солдата

1900-ті роки. За історичними подіями до початку Першої світової війни наш край був під володінням Польщі. Пани вели облік своїх підданих. Коли ж прийшла Радянська влада, то всі ті архіви Польща забрала до себе. Тому можна їх відшукати в архівах Варшави та Кракова.

Іноземні сайти даних:

• szukajwarchiwach.pl;
• evropeana.ou;
• forum.vgd.ru;
• geni.com;
• https://www.geni.com/;
• https://www.familysearch.org/;
• http://www.ukrgenealogy.com.ua/.

Історія краю за 1800-1900 роки

В цей час відбувалося постійне розшматовування України. Хоча в архівах ще деякі метричні книги збереглися до цього часу і деякі кладовища мають поховання цих років. Якщо ж в метричних книгах немає і на цвинтарі немає надгробних плит з надписами, тоді треба взнати, хто на цей час був головним в даному краї: пан (польська шляхта), князь (Російська імперія) чи воєвода (Австро-Угорщина). Якщо пан, то потрібно шукати в польських архівах, документах панів, які керували маєтками. Можливо, пан підписував якісь документи. В цьому може допомогти архів області.

Коли наша територія входила до складу Речі Посполитої, то інформацію за цей період можна знайти в документах пана, який мав перепис своїх підопічних. Але це складно, так як такі дані знаходяться в архіві Польщі. Єдиний вихід - то метричні книги, вони і будуть далі головним документом інформації про предків. В цей час перебувало багато польської шляхти в наших краях, тому, якщо в родині був шляхтич, його краще досліджувати. Так як в Польщі обов’язково треба вести родове дерево.