Хмельничанин Микола Дячок вже третій рік досліджує власне генеологічне дерево. Він заочно познайомився приблизно з 3 тисячами родичів з минулого та дослідив 30 гілок родоводу. Микола дізнався які національності зустрічались в його роду та яким родом діяльності займались його предки. Дослідник-аматор поділився, як можна зробити це самостійно.
- Бажана мета - то зібрати родину. Дізнатися, як прізвище подорожувало по регіонам, які складнощі перенесло, які негаразди пройшли предки, щоб зберегти рід, - каже Микола. - Не знаєш минулого - майбутнє не матимеш. Так що ведення родоводу - це не тільки задоволення інтересу, але це може навчити, як діяти в майбутньому. Хоч і важко казати, але - вчимося на помилках предків.
Досліджуючи власний родовід, чоловік прослідкував певну закономірність. Вона полягає в тому, що схильність до певних видів діяльності в людину закладається генетично. В його роду були писарі, вчителі, лікарі, дяки, тому і він обрав собі гуманітарну освіту. Змалку цікавився історією і в школі знав її “на відмінно”. Та оскільки займався спортом, пішов навчатися на фізкультурника.
- Бабця знала, хто якого числа і якого року родився, хрестився та помер. Та в цей час, коли навчався, не мав змоги і часу проводити дослідження дерева родоводу. Коли ж пішов працювати по спеціальності, тоді вже більше було і вихідних, щоб відвідати родину у селі, розпитати, записати. Але найбільше з того цікавило, звідки пішов мій родовід: чи з козацького або, можливо, з шляхетського роду?
«Шлях у минуле» Микола розпочав з прабабусь і прадідусів. Каже, треба починати з тих, кого пам’ятають батьки. А далі - сидіти за комп’ютером і перечитувати архіви. Історія може завести в іноземні архіви, які буває важко перекладати. Також деяка заминка в пошуку виникає тоді, коли в родоводі зустрічаються випадки розлучення. І при опитуванні родичів, вони не хочуть надавати інформацію.
В процесі дослідження родоводу Микола Дячок дуже багато дізнався різних історичних нюансів не тільки свого роду, але й тієї місцевості, де жили його предки. Тепер він знає, звідки прийшов його рід та прізвище, а також чим займались предки.
Досліджуючи історію власного роду, Микола зробив висновки, що в житті таки працює принцип бумерангу. Каже, зроблене зло повертається, як і добро. Щоб дізнатися більше про предків, він ходив селом і розпитував людей. Селяни завжди добре пам’ятають історії сусідів, односельчан, особливо коли мова йде про кохання чи кримінал.
- Під час Другої світової один з моїх родичів воював з товаришем з сусіднього села. Мій родич поранив плече, рана була несмертельна, та товариш добив його, адже хотів одружитися на його жінці. Та по закінченню війни вдова не прийняла вбивцю чоловіка, хоч і на той момент не знала, що він заподіяв. Згодом виясняється, що у того вбивці було два сини, які не досягши повноліття - загинули. Забрав життя у молодого хлопця, який мав продовжувати рід, то і за те поплатився своїми молодими синами, - розповів Микола Дячок.
Дослідник-аматор розповідає, що інтерес і схильність до конкретної сфери діяльності передається нам по генах. Так було з ним. Переконаний, що дитина фізика-науковця не захоче присвятити своє життя, наприклад, торгівлі.
- Навіть після проходження військової служби та роботи в Державній службі охорони я перейшов працювати за дипломом, - вчителем. Від закладеного в генах не втечеш. Записано на роду бути гуманітарієм, так і будеш. І ніякий інший напрямок довго не витримаєш. Так що судячи по собі і беручи приклади інших родів, можна дізнатися, що в нас закладено в генах і що краще буде виходити в нас. Явний і найкращий приклад в Україні є приклад роду Симиренка - рід винахідників. Починаючи від діда, який винайшов і спроектував завод і, закінчуючи внуками, які винайшли і вивели сорт яблук.
Микола Дячок, досліджуючи власний родовід, дійшов до своїх предків, які жили у 1756 році. Це поки найвіддаленіша точка на карті історії дослідника. Він залюбки поділився досвідом із журналістами vsim.ua. Дав поради, як краще здійснювати дослідження, з чого почати, якими джерелами користуватись та що брати до уваги. Хоч у кожного роду може бути свій шлях, проте починати, каже Микола, варто з найпростішого.
1. Розпитуємо родичів, сусідів
Насамперед слід почати зі батьків. Потім перейти до діда з бабою по обидва боки роду. Їх треба розпитати про всіх родичів, яких вони пам’ятають: імена, по батькові, прізвища, дівочі прізвища, роки життя. Якщо вже зібрали з свідчень родичів інформацію, то далі шукати доведеться в архівних даних або відвідувати місця поховання. Дані з могил дадуть найцінніше: ще глибше можна дізнатися, як звати батьків предків, які дати життя.
Якщо треба дізнатися про родича, який народився чи помер з 1954 року і вище, слід звернутися в місцевий РАЦС. Якщо ж до 1954 року, то звернутися в місцевий архів. Але тут виникає складність пошуку. В РАЦСі можна по прізвищу знайти, а в архіві - ні.
2. Знайти храм, який відвідували предки
В місцевому архіві треба надати дані про метричну книгу (номер фонду, опису, справи). Ці дані можна віднайти на сайті зведеного каталогу метричних книг. Також їх можна знайти і на місці в архіві. Набагато легше буде шукати, якщо знаєте, як називалась церква, костел або синагога певної місцевості, яку відвідували предки. Якщо ж не знаєте, доведеться шукати по населеному пункту.
При даному пошуку можуть виникнути труднощі, адже ті населені пункти, які ви шукаєте, в минулому могли називатися по-іншому та належати до інших районів, областей, волостей, повітів і т. д. Тому краще прочитати історичну довідку про населений пункт, де жили родичі, до того, як йти в архів, щоб знати, що шукати. А ще труднощі полягають в тому, що в населеному пункті, де жили ваші родичі могло і не бути храмів, тому вони ходили в сусідній населений пункт. Якщо ж так, тоді треба скористатися картою, виписати всі ближні населені пункти, в яких були храми. І тоді родичів доведеться вже шукати не по тому селі (місті), де вони проживали, а по тому, куди ходили в храм.
Чому важливо знати про церкву, костел, синагогу? Всі дані людини: народження, шлюб, смерть, - священик записував у метричну книгу, яку потім передавав до місцевого архіву. Метричні книги з сіл, районів Хмельницької області знаходяться в Державному архіві Хмельницької області. Адреса: 1 корпус – вулиця Грушевського, 99; 2 корпус – вулиця Героїв Майдану, 4.
Коли уже відоме найменування храму, заходите на сайт «Зведений каталог метричних книг, що зберігаються в державних архівах України» - Том 8 книга 1, 2 «Метрична книга у фондах Державного архіву Хмельницької області».По назві храму або населеному пункту в пошуку можна знайти те, що потрібно. Будьте уважні, адже села, райони, області могли перейменовуватись.
3. Робота в архіві
І з цими даними треба йти до місцевого архіву в читальний зал. Також такі дані можна віднайти на місці в архіві. Знову ж таки, в читальному залі потрібно зареєструватися. На місці зроблять і видадуть перепустку для користування залом (при собі треба мати паспорт). Якщо дані оцифровані, то вони занесені у комп’ютер, якщо ж ні, то доведеться шукати їх власноруч у старовинних церковних метричних книгах.
Коли книги потрапляють вам у руки, ви переглядаєте кожну сторінку кожної частини метричної книги: народження, шлюб, смерть, - і шукаєте необхідні вам прізвища. Виписуєте все: повні імена, роки життя, причини смерті і т. д. Так ви привідкриєте “двері у минуле” далі.
4. Пошук даних в інтернеті
Перелік сайтів, де є інформація про людей, які брали участь у війнах чи були репресовані:
Якщо ж ви шукаєте родичів, які жили у передвоєнний час до 1941 року:
Період Першої світової
1900-ті роки. За історичними подіями до початку Першої світової війни наш край був під володінням Польщі. Пани вели облік своїх підданих. Коли ж прийшла Радянська влада, то всі ті архіви Польща забрала до себе. Тому можна їх відшукати в архівах Варшави та Кракова.
Іноземні сайти даних:
Історія краю за 1800-1900 роки
В цей час відбувалося постійне розшматовування України. Хоча в архівах ще деякі метричні книги збереглися до цього часу і деякі кладовища мають поховання цих років. Якщо ж в метричних книгах немає і на цвинтарі немає надгробних плит з надписами, тоді треба взнати, хто на цей час був головним в даному краї: пан (польська шляхта), князь (Російська імперія) чи воєвода (Австро-Угорщина). Якщо пан, то потрібно шукати в польських архівах, документах панів, які керували маєтками. Можливо, пан підписував якісь документи. В цьому може допомогти архів області.
Коли наша територія входила до складу Речі Посполитої, то інформацію за цей період можна знайти в документах пана, який мав перепис своїх підопічних. Але це складно, так як такі дані знаходяться в архіві Польщі. Єдиний вихід - то метричні книги, вони і будуть далі головним документом інформації про предків. В цей час перебувало багато польської шляхти в наших краях, тому, якщо в родині був шляхтич, його краще досліджувати. Так як в Польщі обов’язково треба вести родове дерево.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
Тетяна Стецюк
Олекса Шумейко