Історія хмельницького ветерана або ”Грішка, який поклав 250 німців із снайперської гвинтівки”

У 15 років він врятував понад 2 тисячі хмельничан від страти. За це був на крок від розстрілу, але й там умудрився допомогти собі і товаришам уникнути смерті. У 18-річному віці на рахунку його снайперської гвинтівки було вже 250 німецьких солдатів. Григорій Атаманюк - жива фронтова легенда Хмельниччини. Він бойовий офіцер, який за 330 днів служби встиг здобути чотири медалі за відвагу та отримав орден “Червоної зірки”.

А починалася героїчна історія Григорія у селі Пилипи Олександрівські Віньковецького району. Там він народився, там і здійснив подвиг, який врятував тисячі життів. Проте тоді його звали просто “Грішка” і було йому всього 15 років.

Першу бойову задачу виконав на відмінно

Війна прийшла до села неочікувано, ще в 1942 першому році. Юний Григорій жив з мамою та був єдиною дитиною в сім’ї. Хлопець ріс відчайдушним і мріяв вступити до лав радянської армії. Тому, коли отримав перше бойове завдання не вагався ні хвилини.

• У мене було троє друзів. Такі ж хлопці як я. І був у нашому селі партизан Олекса. Ми з ним добре ладнали. Раз він прийшов до нас і каже: “Хлопці, є у мене для вас бойова задача”. Він роздав нам пляшки із бензином. А в нашому селі саме зібрали в будівлі більше 2 тисяч людей. Були серед них і комсомольці, і партизани, їх усіх хотіли розстріляти. Ми ж мали їх визволити, - згадує Григорій Сергійович.

15-річні юнаки особливої уваги не привертали. Німецькі офіцери вважали їх  дітьми, тому зовсім не боялися і могли підпустити до себе ближче. Хлопці цим скористалися і непомітно зірвали з будівлі замок та проникли в приміщення.

• Мій друг Данило зірвав замок і ми зайшли туди. Облили охоронців бензином. Вони злякалися, що згорять і повтікали. А всі хто був у приміщенні - звільнилися, - розповідає чоловік.

Німці пропонували за “Грішку” винагороду

За такий вчинок відчайдухів оголосили у розшук. Німці пропонували за них шалену, на той час, винагороду - 50 тисяч дойчмарок. Але спіймати хлопців було не просто і довгий час їм вдавалося уникнути полону. Щоб зловити юнаків німецькі солдати повели на допит маму Григорія Єфросинію Павлівну. Жінку сильно побили. Через це вона 21 рік була прикутою до ліжка.

• Німецький комендант призначив за нас ціну в 50 тисяч німецьких дойчмарок. Кожен хотів нас зловити, навіть деякі свої. Щоб мене виманити, німці схопили маму. Вони її дуже сильно побили. Після того вона до кінця життя була вже паралізована. Ми довго ховалися, але врешті-решт таки попалися.

Григорія Атаманюка та його друзів повезли на розстріл до Дунаївців. Там в яру збирали на розстріл всіх полонених.

• Нас привезли до церкви, поруч був великий яр, де розстрілювали полонених. Нас поставили на краю того урвища. Постріляли багатьох, а коли дійшла черга до нас. Я сказав хлопцям взятися за руки. Кулі почали свистати, а я дьорнув  хлопців на себе і потягнув їх за собою в яр. Так ми туди скотилися на гору трупів, - говорить Григорій.

Німці подумали, що юнаки теж мертві. Спускатися в яр було проблематично, тому перевіряти не стали. Так четверо хлопців пролежало до пізньої ночі.

• Ми лежали на наших розстріляних земляках і боялися поворухнутися, щоб нас не помітили. Так пролежали до пізньої ночі. Потім вибралися з ями і пішли на станцію. Вранці вже були у своєму селі, - розповідає  ветеран.

Там друзі переховувалися в різних людей і так прожили ще більше року на окупованій території. Після того, як село звільнили, юнаки відправилися до армії.

“В армію не хотіли брати”

До армії Григорій потрапив з великими зусиллями. Місцевий воєнком забракував його через вік та малий зріст. Але хлопець благав його підписати дозвіл і той таки здався на умовляння.

• Воєнком не повірив, що мені вже є 18 років, а ще сказав, що я малий зростом і не підходжу для армії. А мене дійсно тоді було 1.65 і на фоні інших хлопців, я виглядав не досить презентабельно. Я просив його як міг. Хотів служити зі своїми хлопцями. І він таки відправив, - говорить Григорій Сергійович.

Роту Григорія забрали на навчання аж до Красноярського краю. В Сибіру юнаків навчали кидати гранати, утікати від ворога через колючий дріт та стріляти зі снайперської гвинтівки. Молодий Атаманюк робив великі успіхи, тому через три місяці пішов на фронт.

• Ми дуже рвалися воювати, у тилу голодували, тому сподівалися, що на фронті буде краще. А я ще й хотів помститися за маму. Тому собі пообіцяв, що положу багато німців, - наголошує ветеран.

Обіцянку таки виконав

На фронт Григорій потрапив у 1944 році у складі розвідувальної групи. Перший бій був у Польщі. Далі - Білорусія. Там групі солдат треба було переправитися через річку і захопити начальника німецького зв’язкового штабу. Була пізня осінь. Юнаки йшли вплав по льодяній річці. На протилежному березі їх чекав ворог.

• Я сказав, що якщо загину, то прошу вважати мене комсомольцем. І мене відправили першим. Ми справилися із завданням і захопили зв’язкового. Далі зайняли оборону позицію і мені довелося взяти до рук снайперську гвинтівку, - розповідає Григорій.

Молодий солдат у свої 18 років проявив себе не лише, як гарний розвідник, а ще й як блискучий снайпер. На його рахунку за пару місяців сотні німецьких бійців.

• До мене підійшов командир полку і питає: “Скільки в тебе вже німців”. Я відповів, що 250. Той не повірив. Я показав запис, в нас був спеціальний бланк, де ми ставили відмітки і він був шокований, - згадує Григорій.

Поставив підпис на Рейхстазі

Коли радянські солдати прорвали оборону німців. Григорій Атаманюк був у числі перших, хто ступив на німецьку землю. До цього часу на Рейхстазі красується його підпис.

• Я брав участь у прориві радянських військ під Німеччиною. Під час боїв мене було контужено. Впала авіабомба. З вух і носа пішла кров. Довелося полежати в госпіталі. Проте через місяць уже штурмував Берлін, навіть вдалося там поставити свій підпис на Рейхстазі, - розповідає ветеран Другої світової.

Наречена не дочекалася

Після завершення війни, Григорій ще 4 роки був у Німеччині за наказом керівництва. А в 1949 повернувся до рідного села Пилипів-Олександрівський. Там зустрів кохану дружину, з якою прожив 55 років.

• Мене чекала дівчина з війни, але мене вдома не було 8 років. Коли повернувся, то вона вже була заміжня. Була в нашому селі дівчина, яку я знав з дитинства. Вона підросла і стала красунею. Мені вона і раніше подобалася, а після повернення з Німеччини ми почали спілкуватися і я закохався. Спитав чи піде за мене і вона погодилася.

З дружиною Олександрою Григорій Атаманюк прожив 55 років. Разом вони виховали трьох дітей. На початку 2000-х жінка померла. Проте Григорій досі говорить про неї із блиском у очах та особливим трепетом. Зараз у чоловіка є дві онуки та шестеро правнуків.  

Нагороди та відзнаки

У ході війни Григорій отримав чотири медалі “За відвагу”. Перша була за оборону польського міста-фортеці Остроленко. Там він протягом місяця з групою розвідників спостерігав за противником, знищував ворогів та підривав німецьку техніку. Друга медаль знайшла героя вже за взяття у полон «язика» (німецького зв’язкового). Тоді Григорій з побратимами спіймали цінного офіцера – начальника зв'язку німецького полку з надзвичайно важливою інформацією для наших військ. Третя відзнака була за збереження Бойового Прапора дивізії у бою під Німеччиною. Четверту отримав за штурм Берліну. Після війни його нагородили орденом “Червоної зірки”. Григорій Атаманюк пішов у відставку зі званням полковника запасу. Також має звання почесного ветерана України та почесного громадянина міста Хмельницького. Володіє орденом Вітчизняної війни І ступеня та медаллю “За звільнення Варшави”. Крім цього про Григорія Атаманюка зняли десятки сюжетів національні та закордонні телеканали. Про життя та героїчні вчинки ветерана написали в книзі “Відважні люди" автора Олександра Філя.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.