У Наталії 24/7 увімкнений телефон. За неофіційною консультацією звертаються і посеред ночі.
Жінка кілька разів рятувала життя за крок до самогубства.
Коли немає родичів у загиблого, волонтерці доводиться організовувати поховання.
В центрі допомоги АТО було понад 10 тисяч військовослужбовців.
Наталя розповіла про ситуації, які її найбільше вразили, колекцію шевронів та незвичні музейні експонати.
З якими питаннями найчастіше звертаються в Центр допомоги учасникам АТО
Наталія Дзекар почала свою волонтерську діяльність у 2014 році. Тоді відправляла необхідні речі на Схід. Із 2015 року, коли запрацював Центр допомоги учасникам АТО Хмельницької області, Наталя стала у ньому координаторкою. Центр слугує певним “місточком” між учасником бойових дій (далі - УБД) та державними установами в які він, після війни, може звернутись з пільгами. А от завдання Наталі підказати, як скористатись ними правильно.
- Кожний учасник бойових дій має 22 пільги. Одне з того, що надає держава для них - забезпечення землею. Це найпоширеніше питання з яким звертаються. Кожний УБД має право на 4 види земельних ділянок: 2 в межах населеного пункту, 2 за його межами. З 2015 року через наш центр отримали землю близько 6 тисяч учасників, - розповідає Наталія Дзекар.
Наступне важливе питання серед ветеранів, які втратили своє здоров’я, їх Наталя консультує, як отримати групу інвалідності. А загалом звертаються за порадою і з побутових питаннях, типу, встановлення лічильника, і щодо перевезення чи лікування, нерідко й з особистими проблемами.
Відео дня
- В мене такі бувають випадки, що до мене телефонують і в час, два, п’ять ночі. В мене телефон увімкнений цілодобово. Хтось дійсно з проблемами, хтось просто про війну хоче поговорити. Хтось дзвонить, що з жінкою посварився, - каже волонтерка.
Про війну ніхто не хоче чути вдома
Зазвичай телефонують поговорити про війну ті учасники бойових дій, які не мають підтримки вдома.
- Перше, з чим зіштовхуються, коли повертаються додому - нерозуміння. Про війну ніхто не хоче чути вдома. А в них це основна тема. Не готові слухати дружина чи мама ці розмови. Не готові. А хто втрачав чи був дотичний до боїв, то це взагалі. Одні закриваються в собі, не говорять про це, інші можуть говорити без перестанку, - пояснює Наталя.
Усі, хто воював, мають загострене відчуття справедливості - охарактеризувала Наталя.
Одні ветерани, повертаючись зі Сходу, вмотивовані змінювати країну тут, стають волонтерами, активними громадськими діячами. Інші - не можуть знайти себе, вживають алкоголь та мало спілкуються. Наталя пояснює, це залежить від того, в яке середовище потрапляють після АТО/ООС. Найперше впливають сімейні проблеми, друге - немає розуміння у соціумі, що таке війна.
- Якщо є підтримка дружини, мами, батька, друзів, то в них все складається. Якщо немає ні підтримки, ні розуміння вдома - починаються проблеми. Вони можуть хворіти та, навіть, вмирати. В нас спочатку в 2014 році були згруповані люди, була колосальна підтримка армії. Сьогодні чи то зневірені, чи не бачать сенсу війни, я не знаю. Люди забувають за війну, що там досі гинуть хлопці, - каже Наталія Дзекар.
Найжахливіше для Наталі те, що люди не хочуть їх розуміти і це відбувається на всіх рівнях. Спочатку в родині, далі на вулиці, транспорті та держустановах.
- Мене обурює, що в державних установах ображають учасників бойових дій. Так, вони десь можуть і напідпитку прийти. Але я вважаю, що жоден учасник не заслуговує на докори. А часто трапляється, що їх ображають, не надають відповідних консультацій. Шкода, що людина втратила здоров’я там, а тут таке ставлення до нього, - розповідає волонтерка.
Приходять до Наталі за консультацією часто батьки та бабусі. УБД звикають до негативного ставлення, замикаються й не користуються своїми правами, які дає держава.
- В мене є мама, в якої син - учасник бойових дій. Він помер у вересні. Він прийшов додому і навіть не став на облік у військкомат, а він зобов’язаний це зробити. Він почав пити, а потім і помер. Мама з’їхала з глузду. Вона була в мене, вона нічого не розуміє, у неї був один син. Дуже багато в мене є хлопців, які приходять і не знаходять себе. Починають займатися не тим, чим треба, - пригадує Наталія.
“Ти маєш бути комусь потрібний, часом від тебе залежить чиєсь життя”
Пригадує Наталя, що за два тижні було 2 випадки спроб самогубства. Тоді їй вдалось врятувати їм життя.
- Без цього я вже не знаю, як жити далі. Це моє покликання. Ти маєш бути комусь потрібний, часом від тебе залежить чиєсь життя. Було сиджу на роботі і дзвонять до мене з поліції, кажуть про суїцид атовця. Його поліція 1,5 години вмовляла, щоб чоловік подав руку. Він висів за вікном 8 поверху. То він дав руку лише мені. Я, звичайно, тоді не думала, що могла полетіти з ним. Ми його витягнули і до сьогодні він живий і здоровий. Наступного тижня, мама сидить в мене, їй подзвонив син, що замінував квартиру і сюди зможеш зайти тільки ти, або Наташа. Я відчиняю, а він з порізаними венами. Мені поліція кричить: “Не йди туди!”. А я його знаю, він теж учасник, приходить сюди. А я їм кажу: “Слухайте, я знаю що ВІН там, то як не йти?”, - розповідає Наталя.
Один з випадків, який найбільше вразив за роки роботи, коли у центрі випадково зустрілись двоє учасників АТО/ООС. Один врятував життя іншому. А про те, що вони родом з однієї області, чоловіки не знали.
- Один приїжджає на інвалідному візку, ще один приїжджає з Теофіполя, який працював на “швидкій”. Коли виходили з Дебальцево, врятував бійця, витягнув його. Він не знав, звідки він. Тут один на одного обертаються і такий шок у них. Цей, що на візку, тоді був без свідомості й не бачив хто його врятував. Медик каже йому: “Я тебе витягнув. Я так їхав швидко, щоб тебе врятувати. Я шукав тебе, хотів когось спитати чи ти вижив”. І тут таке відчуття було у мене.... Аж у грудях здавлює, - каже волонтерка.
У центрі зустрічаються випадково і побратими, які разом воювали, а закінчили службу у різний час та не бачились кілька років. Для Наталі Центр допомоги учасникам АТО - не лише робота. А серед військовослужбовців знайшла друзів та кумів.
“Моя консультація - ваш шеврон”
З 2016 року, як певну подяку, почала збирати шеврони. В колекції Наталі їх близько 800 штук.
- Коли приходили на консультацію, питання було, що я вам маю за це дати. Типу, скільки це коштує. Я втомилась казати, що це все безкоштовно, то придумала такий слоган: “Моя консультація - ваш шеврон”. Один з перших шевронів, який для мене дуже дорогий, наш УБД був у батальйоні імені Джохара Дудаєва. Таких шевронів випущено дуже мало, бо в батальйоні було мало людей, вони тільки в одному екземплярі, - розповідає Наталя.
У колекції Наталі є шеврони з США, Польщі, Швеції та усіх військових частин України. Є і тих, що вже загинули.
- Миколи Неживого “Механ”, 8 квітня рівно 2 роки, як загинув. Є шеврон народного героя України, його дав чоловік, який возить загиблих. Є такий учасник бойових дій, який служив при міністерстві і був керівником одного з підрозділів. То він мені 20 шевронів привіз, зібрав з усіх підрозділів. Це для мене було дуже неочікувано. Ще один дорогий для мене з батальйону “Донбас”. З ним я працювала як волонтерка з 2014 року з самого початку, як тільки були створені, - каже Наталя.
У кутку, біля смітника з георгіївськими стрічками, висять шеврони здобуті в бою. Їх наші військовослужбовці здерли в окупантів.
У центрі зберігаються 256 фотографій загиблих у російсько-українській війні з Хмельниччини. Ці фото використовують під час ходи до Дня Героїв Небесної Сотні.
В 2018 році у центр допомоги АТО сепаратисти передали алкоголь з логотипом ДНР. Пляшка знаходиться серед інших експонатів міні музею.
Я відправила 1000 мішків в зону АТО, але в сукнях більше не ходжу
Щотижня відправляють в зону АТО близько 300 кілограмів різної допомоги - це одяг, побутова, хімія, скоби, сітки та мішки. Пригадує Наталя випадок, коли їх зателефонували із зони бойових дій з проханням терміново передати мішки.
- Це один раз, що я була на роботі в сукні. Цей випадок на все життя запам’ятала. Я більше в сукнях і на підборах не ходжу. Я знайшла одне підприємство, де випікають печиво. Приходжу туди, стоїть борошно метрів з 2,5 - складені мішки. За цим борошном є пусті мішки, тобто мені треба перелізти через це борошно в прямому сенсі, пірнути туди і витягнути звідти мішки. Вони всі в борошні. Можна було уявити, яка стала моя синя сукня, як я через те борошно полізла. До вечора я відправила 1000 мішків в зону АТО, але в сукнях більше не ходжу, - розповідає волонтерка.
Про смерть та поховання
Родичам про смерть учасника бойових дій Наталя не повідомляє, не має повноважень. Але дізнається про це раніше. Розповідає, було й таке, що казали про смерть її знайомого.
- Це дуже боляче. З останніх - Віктор Пасєка (загинув 18 березня), він в мене писав заяви. Мені скинули СМС із прізвищем хто загинув і я сиджу просто в ступорі … “він в мене був”. Пам’ятаю Микола Неживий “Механік” - 25 березня 2019 року їхав в АТО. Він приїжджав свої справи владнати, зайшов у центр. А я з подругою була. Коли виходив, вже біля дверей каже: “Ну все дівчата, прощайте”. А подруга тоді - “Ви що таке кажете?”, а він - “Тож я на війну їду”. Це були його останні слова у цьому кабінеті. Через 2 тижні він загинув. Така історія не забувається ніколи. Мені здається, що він відчував, що вже не повернеться...
Взагалі військовослужбовці розуміють, на що йдуть, це свідомо і вони готові до різного. Наталя розповідає, кожний справжній учасник бойових дій має в кишені гранату. На випадок, якщо потрапив у полон, то себе маєш ворога і себе підірвати.
Фінансує поховання міська рада, але організаційними моментами займається центр. Коли немає родичів у загиблого, доводиться все робити Наталі. Пригадує випадок, коли рідні не прийшли на похорон, але одноразову грошову допомогу за загибель на війні - 960 500 гривень отримали.
- У Хмельницькій міській раді до цього питання відносять серйозно. Але буває, що немає родичів і немає кому зустріти тіло. Тоді військкомат дзвонить мені. Коли машина з покійником до мене під’їжджає під під’їзд, то хоч так сусіди бачать, що в нас є загиблий. Було раз, що поховали одного без родичів. Через 2 місяці в центр приходять дві жінки. “Наталя, ви займались похороном?”, - його сестра і мама. А я тако сиджу в шоці. Вони питають де його документи. А я їм кажу: “А ви що не знали, що він загинув?”. Сестра каже: “Ні, ми бачили, що він загинув тільки по телевізору, мама в лікарні лежала. Я не хотіла її турбувати”. А там така історія: поки він був в АТО, вони продали квартиру, виписали його і переїхали в Київ. То вони в кінці ще й отримали виплату за смерть до мільйона гривень, хоча на похороні навіть не були, - розповідає Наталя
Наталя на похованнях вже не плаче. Каже, перестала ще з 2014 року, коли збирався весь майдан.
- Я зібрала всю волю в кулак, щоб бути сильною. Бо якщо я буду плакати, то як я зможу допомагати родичам в той момент, коли їм треба якраз ця допомога. Кожного разу важко це переношу, бо це учасник бойових дій. Стараюся не акцентувати на цьому увагу, але так не виходить, - зізнається волонтерка.
Наталя радить, аби було розуміння в соціумі, що війна не може не залишити сліду, про це потрібно завжди говорити та нагадувати. Аби українці пам’ятали, війна триває.
Дякуємо, що прочитали. Підтримайте автора та редакцію Всім.юа гривнею
Максим Фарина,
Головний редактор ВСІМ
Дякуємо за вашу підтримку!
Війна змінила багато всього, але не нашу мету — розповідати правду, яка важлива сьогодні, як ніколи.
Ваша допомога — це не просто фінансова підтримка. Це ваша довіра, яка дає нам сили. Завдяки вам ми створюємо якісні статті, запускаємо нові проєкти та досліджуємо важливі теми.
Ми залишаємося незалежними, щоб служити тільки вам — нашим читачам. Адже журналістика, яка працює для читачів, — це єдиний шлях до правди.
Кожен ваш донат — це крок до розвитку нашої редакції та збереження свободи слова. Дякуємо, що ви з нами! Разом ми робимо важливу справу для Хмельницького та України.
Дізнавайтесь про новини швидше!
Додай Vsim.ua собі на екран
Коментарі (3)
Lyudmyla Pavlova
Наталя я пишаюся вами дай боже здоров'я і довголіття. Дякую за вашу допомогу.
Натяжні Стеля
Пишаємомь вами
Вадим Лижник
Хочу подякувати за надану допомогу. У самий відповідальний момент Ви простягнули руку допомоги і дали можливість зробити все як треба. Дякуємо за розуміння і чуйність. Нехай багато разів повернеться тобі твоє добро, співчутливість і благодушність!
Lyudmyla Pavlova
Натяжні Стеля
Вадим Лижник