“Кадирівці живих не залишають”: розповідь переселенки про життя біля лінії фронту

“Кадирівці живих не залишають”: розповідь переселенки про життя біля лінії фронту
Фото ілюстративне. Люди тікають з-під обстрілів у Ірпені. Автор - CARLOS BARRIA/REUTERS

Перший місяць війни Наталя* з чоловіком та двома доньками перебули вдома. Їхнє село в Бучанському районі на Київщині росіянам захопити не вдалося. Постійні обстріли й загроза окупації змусили жінку тікати у Хмельницький. З дітьми вона поселилася у квартирі своїх родичів й тепер усі троє звикають до тиші. Єдине, що її порушує — це сирени. Саме тут вони чи не вперше їх почули.

“Якщо темно, то будуть бомбити”

Мої діти не чули сирен, у нас їх не було. Про тривогу дізнавалися з соцмереж. Зате чули вибухи снарядів. Свист був такий, що згадуєш, як народилася. Ми спускалися в погріб, де накидали мішків, постелили килими. Там не було нормального освітлення, тому дівчата знали: якщо темно, то будуть бомбити. Тепер молодша донька боїться темряви.

Мій чоловік — ветеран афганської війни. Пішов у тероборону навчати необстріляних хлопців. Днював і ночував з ними, додому прибігав тільки поїсти. А в нашому погребі не було зв’язку. Я думала, якщо він живий, а нас завалить, то він хоч відкопає.

З часом ми звикли до постійних обстрілів. Якщо вибухи були не дуже гучними, то в хаті перечікували.

Росіяни, коли снідають, то півтори-дві години не стріляють. Потім дві-три години гатять по нас. Коли обід, перерва триває кілька годин, можна навіть покласти дітей спати. Після обіду знову обстріл — одна-друга черга й ми ховаємось. Увечері тихо десь з сьомої до дев'ятої години. Це у них вечеря. Постійно були кількагодинні обстріли вночі.

Через тиждень-два психіка не витримує постійних вибухів. Настає нервове виснаження. Тоді буває сидиш і раптом бах — заснула. Прокидаєшся, а в хаті дим стоїть, хоч двері й вікна були зачинені. В кімнатах страшенний чад — вже бомбили, а я не чула. 

Одного дня снаряд розірвався біля нашого дому. Я тоді стояла біля вікна й у мене так бахнуло у вусі, що кров пішла. Донька кличе, щоб ми спускались у підвал, а я не чую. Дивлюсь на її губи, бачу, що вона щось говорить, але не розумію, що саме. У мене тоді дуже голова боліла. Ліки ми кілька днів не могли дістати, бо була комендантська година й не можна було виходити з дому.

“Мати з братом місяць прожили в окупації”

Росіяни неодноразово намагалися зайти в наше село, але їм не вдавалося. Поки ми сиділи в погребі, наші відбивали атаки, ставили патрулі, відстежували їх і знищували.

А мої мати з братом майже місяць прожили в окупації у Михайлівці-Рубежівці. Там були страшні обстріли. Один зі снарядів упав на мамин палісадник за п’ять метрів від хати. Не розірвався. У людей не було ні світла, ні газу, ні інтернету. Мама лише уночі могла розпалити в буржуйці, щоб щось приготувати, і то боялася. Якби росіяни побачили дим, зруйнували б будинок. А вночі диму не видно.

Коли в Михайлівку-Рубежівку відкрили гуманітарний коридор, декілька людей їздили туди, щоб передати продукти, ліки, дізнатися, чи живі люди. Вони там нічого не мали. Мій чоловік поїхав під обстрілами, щоб довезти борошно та олію.

“Убитих неможливо порахувати”

В одне з сусідніх сіл зайшла колона російських танків. Хлопець хотів сфотографувати їх чи зняти на відео, а телефон блиснув у вікні. Ті солдати виламали двері, побили хлопця, забрали з дому продукти. Якби то були кадирівці, убили б зовсім.

Ці теж зайшли в один з будинків. Там були молода жінка, дівчина-підліток і півторарічний хлопчик. Пізніше всіх трьох знайшли застреленими, а в дитини ще й голова була розбита. Якщо кадирівці заходять, то живих не лишають. 

Багато дітей залишились сиротами — батьки або загинули, або зникли безвісти. У громаді просили, щоб люди забирали цих дітей до себе, щоб вони просто могли поїсти, дочекалися коридорів. Я не знаю, скільки років чи навіть десятиліть знадобиться, щоб вони відновилися психічно.

У Макарові суцільні руїни. Снаряд там влучив у хлібопекарню й знищив її разом з працівниками.

У Бучі та Ірпені окупанти приходили до людей, які працювали у мерії, громаді, щоб ті здали позиції українських військ. Ті відмовлялися і їх убивали, погрожували їхнім  сім’ям. Там стільки трупів. Убитих серед мирного населення неможливо порахувати. 

“Нам привозили морожений хліб”

У нас ще в перші дні війни всі магазини зачинили, аптеки теж. Багато людей виїхали. Коли розбили пекарню у Макарові, ми залишилися без хліба. Нам привозили морожений і ми клали його в морозилку, потім діставали й підігрівали. Дівчина, яка працювала у магазині, знала скільки в селі залишилося сімей й залишки продуктів ділила між ними. 

Коли люди почали хворіти в погребах, дівчата у фельдшерському пункті ділили таблетки, а мазь з одного тюбика набирали у шприци, щоб дати кільком людям. Старенькі помирали, бо не отримували необхідних ліків.

А військові наші ділилися усім, чим можна. Навіть воду, яку їм давали, вони віддавали дітям, цивільним. За це я їм дуже вдячна.

“Ми поїхали, коли дізналися, що росіяни будуть йти на Київ з новими силами”

Наприкінці березня людей в селі попередили, що росіяни збирають війська на Київ й просили виїхати всіх, хто може. Ми знали, якщо наші відступлять за село, окупанти будуть мародерствувати й убивати, бо не зможуть пройти далі.

Я збирала документи під свист і вибухи снарядів. А приїхала сюди, дивлюся - люди городи копають, виполюють палісадники. Зовсім інше життя.

*Ім’я героїні змінено на її прохання.

Коментарі (7)
  • Валерия Валерия

    Я не розумію наших людей і журналістів навіщо вони це рекламують і розголошують хто куди виїхав чи виїзджає  щоб російські фашисти далі рухались і вбивали наших людей безневинних? Як би не розголошували що з Краматорська відкрили зелений коридор то такої б трагедії не було...
  • Olya Pilipyuk

    Боже , коли цей Жах закінчиця...😥😥😥
  • Новини Хмельницького на vsim.ua

    ‼️Коротко про головне — долучайся до нашого Telegram-каналу: https://t.me/vsimnews

  • Ameno Ameno

    Ми всі знаємо що вони тільки мирних мучають воювати вони не вміють рекетири

21:45 Поліцейські Хмельниччини здали кров для поранених військовослужбовців 20:47 У бою з окупантами загинув кам’янчанин Олег Войцеховський 20:28 10 тис грн за 200 балів: у Красилові випускникам вручили премії 19:51 У Хмельницькому судили банду рекетирів. Деталі справи Від читача 13:49 Нормативно-правові акти окупаційних сил є нікчемними та не створюють жодних правових наслідків! 19:19 У Хмельницькому велопробіг зібрав понад 70 тис грн. для ЗСУ (відео) 18:59 На Кам’янеччині в ДТП загинула жінка 18:25 У «Чорному лісі» знайшли артснаряди 18:05 На кордоні з Польщею запустять електронну чергу. Платну 17:35 На Донеччині загинув Андрій Оробчук з Ярмолинеччини 17:20 Україну накриє магнітна буря. Штормитиме кілька днів 17:02 «Вчителі важливі» - триває збір історій про освітян воєнного часу 16:44 Вакансії на підприємствах Хмельницького: які зарплати та посади 16:35 Кузьма Скрябін: «Моментально можу вичислити людину з Хмельницького» photo_camera 16:16 У Хмельницькому заборонили встановлювати нові білборди 15:40 Патрульні шукають свідків ДТП в Центрі 15:07 «Був справжнім патріотом». Хмельничани попрощалися з Андрієм Шкриндою, який загинув на Донеччині photo_camera 14:46 Хмельницькі патрульні врятували жінку з пожежі на Шевченка photo_camera 14:01 Хмельничани готують корисні смаколики для військових: потрібні руки і донати photo_camera 13:45 У Монобанку підвищили тариф на зняття готівки
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up