“Казав, що буде до останнього”. Історія загиблого 28-річного воїна Миколи Левковича

• Микола Левкович майже десять років життя віддав військовій службі.
• Воював на найгарячіших напрямках фронту і загинув на Харківщині.
• Рідні поділились спогадами про захисника.

Він мріяв стати військовим ще з дитинства, коли приміряв на себе батьківську форму. Мужнім захисником він залишився до останнього подиху. 

Микола Левкович родом з Шепетівського району. Хлопець був учасником Майдану, воював у найпекельніших точках фронту, в тому числі й в зоні АТО. Захисник загинув цього вересня. Йому було 28. Розповідаємо історію мужнього воїна. 

“Бажання захищати передалось з генами”

Бажання захищати країну йому передалось з генами. Так напівжартома говорить про Миколу його сестра. Вона поділилась спогадами про рідного брата. 

Хлопець родом із невеличкого села Мухарів, що в Шепетівському районі. Тут закінчив дев’ять класів, а тоді вступив до Славутського професійно-технічного ліцею - навчався на слюсаря з ремонту автомобілів. Микола був призваний до лав ЗСУ в 2013 році, він проходив строкову службу в Криму. Рідні кажуть, там виконував особливі завдання в полку спеціального призначення “Тигр”. Після того в житті юнака був Майдан і захист країни в зоні АТО/ООС.

-  Ще з маленького він мріяв стати військовим, постійно приміряв татову форму на себе. Завжди казав: “Тато служив, дід служив, і я буду”. Десь ті гени в нього разом з формою зійшлися. Йому сподобалось і він вирішив піти на службу. Жодного разу не сказав, що шкодує про своє рішення. Говорив лише: “Я відчуваю, що це моє і я буду до останнього…”, - розповідає сестра загиблого Марина Петрук. 

“Його ніхто не відмовляв, це було марно”

Після закінчення контракту, Микола Левкович вирішив спробувати себе у цивільному житті. До лютого 2022 року працював водієм у Києві. Сестра каже, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, він сказав начальнику, що йде. Мовляв, по-іншому не міг. Приїхав додому, зібрав речі і поїхав до військкомату разом з друзями. 

-  Його ніхто не відмовляв. Він одразу сказав, що це марно. Мовляв, все одно не змінить власної думки. Микола ніколи не ховався і не розумів цих людей, які переховувались, - каже Марина Петрук. 

Микола воював на різних напрямках, зокрема в Бахмуті й Краматорську. Мав звання командира третього розвідувального відділення, розвідувального взводу. Був воїном 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.

Захисник мав багато планів на життя. Він хотів втілити їх після перемоги. 

-  Він хотів спробувати все. Хотів відпочивати, дуже любив гори, природу, - говорить Марина. 

Влітку вона бачила брата востаннє. Тоді він приїздив у відпустку. Прощався, наче востаннє. 

-  Він наче відчував, що може бути таке, що звіти він не повернеться, - говорить сестра. 

Останній дзвінок був напередодні смерті. Ввечері Микола розмовляв із сестрою, мамою і татом. Це була тепла розмова, сповнена жартами. Про війну чоловік не любив говорити. Мовляв, “вам цивільним краще не знати того, бо це важко і дуже страшно”.

Вже під ранок, 10 вересня, Миколи Левковича не стало. Він загинув в районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району на Харківщині. Трапилось це внаслідок танкового обстрілу з боку противника. 

Герою присвоїли орден “За мужність” III ступеня. Також Микола був нагороджений нагрудним знаком “Милість Божа”. 

Читайте також:

• “Синочку, на кого нас залишаєш?”. Хмельничани попрощались з військовим Богданом Мельником
• Троє військових з Хмельниччини полягли на передовій. Історії Героїв

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.