Коли твій чоловік зник безвісти: історія хмельничанки Аліни

• Аліна Войтюк – дружина хмельничанина, який у березні зник безвісти.

• Жінка розповіла про своє життя з того часу.

• Дізнавайтеся історію.

Василь Войтюк – 36-річний хмельничанин, якого мобілізували у 2023 році. Отримавши повістку він сказав дружині: «Прийшла моя черга». Чоловік ніс службу на Запорізькому напрямку. Там, під час штурму позицій, зник безвісти. Вдома на нього чекає дружина та 7-річна донька. 

«Щоб ховатися від мобілізації – й мови не могло йти»

Пані Аліна – одна з тих жінок, хто щотижня долучається до акції в центрі Хмельницького на підтримку військовополонених та зниклих безвісти. Її учасниці – рідні тих, хто тривалий час нічого не знає про своїх чоловіків. Саме такими масовими заходами вони привертають увагу до своїх історій.

На подібних зібраннях Аліна познайомилася із багатьма з числа тих, хто, як і вона, сподівається на повернення чоловіка додому. Її коханий, 36-річний Василь Войтюк, у квітні 2023 року отримав повістку. До цього працював на одному з місцевих підприємств. Так, він став до лав війська. Долучився до 15 бригади НГУ. Його відправили на навчання. Згодом – служити при частині в Запоріжжі. А пізніше – на навчання за кордон. Там його готували, як універсального солдата, – каже дружина. 

- У нашої сім’ї чітка громадянська позиція. Тому про те, щоб там ховатися від мобілізації – й мови не могло йти. Коли чоловіку вручили повістку, він сказав мені: «Прийшла моя черга». Чоловік є солдатом. Після навчання за кордоном їхню бригаду перекинули на передову – на Запорізький напрямок, – розповідає Аліна. 

«По рації перестали виходити на зв’язок»

Якось Василь з побратимами втримали позицію, попри дуже важкий штурм. Після цього захиснику дали відпустку. Це був січень 2024-го. У його доньки саме було день народження. Дівчинка тоді мала одне бажання, аби тато був поряд. І воно здійснилося. 

- Перед зникненням він якраз приїжджав додому, до малої на день народження. Тоді він зі мною багато чим ділився. Розповідав, що на фронті все дуже складно. Казав, що орки все лізуть і лізуть. Мені дуже хотілося хоча б трішки на себе увесь той його негатив взяти. Бо я розуміла, що зараз він туди повернеться і все це буде переживати знову. Хоча насправді, коли я минулого року до нього приїжджала, бачила, що всі хлопці є дуже позитивними та вмотивованими, – говорить Аліна. 

Вдома Василь Войтюк був до 8 лютого. А далі штурми й оборона на передовій продовжились. 

Одного вечора воїн зателефонував дружині по відеозв’язку. Вони спілкувалися як завжди, на буденні теми. Аліна пригадує: чоловік був в бадьорому настрої. Розмова закінчилася на гарній ноті. І вона стала останньою перед зникненням захисника безвісти. 

- Того дня, 6 березня, їм по рації передали, що орки наступають і почався штурм. На позиції був чоловік і ще двоє. Всі вони зникли. Позицію окупували. По рації перестали виходити на зв’язок. Що там сталося – достовірно ніхто не знає. Дивилися по дронах – тіл не було. Я сподіваюся, що він потрапив у полон. Бо в даній ситуації – це найкращий з можливих варіантів, – говорить дружина захисника. 

Допомагає триматися громадське життя й робота

З того часу й до нині Аліна не має жодної інформації про чоловіка. Всі кроки, які тільки були можливі за таких умов – зроблені. Крім того, жінка є координатором об’єднання бригади чоловіка. Тож є ініціатором підготовки індивідуальних та групових звернень до різних установ, організацій та посадових осіб.

Як і всі інші рідні безвісти зниклих, жінка часто моніторить інформацію з усіх ворожих пабліків. На жаль, даних щодо Василя досі не знайшла.

- Він завжди казав мені, що все буде добре. І він завжди виконував свої обіцянки. Тож, я сподіваюся, що і зараз виконає. І з ним все буде гаразд. Ми з донькою тримаємося. Хоча часто це є емоційні гойдалки. Як лавіювання між тим, що все буде добре і повним дном, – розповідає жінка.

Аліна зізнається: у цей складний для неї період порятунком є ведення активного громадського життя. Вона є однією з організаторок автопробігів у Хмельницькому. Постійно бере участь в акціях на підтримку військовополонених та безвісти зниклих. Саме на таких заходах вона познайомилася із багатьма близькими по духу людьми. Додає – шкода, що це сталося за таких умов. 

- У моєму житті зараз з’явилося дуже багато прекрасних і щирих людей. Дуже шкода, що ми познайомилися саме за таких обставин. Але комунікація з іншими дружинами безвісти зниклих чи полонених дає якусь силу. Також я більше працюю і залишаю менше часу на думку. А влітку активно долучаюся до робіт на дачі. Лопата в руки і вперед. Фізична робота теж лікує, – ділиться жінка. 

Куди звертатися рідним безвісти зниклих військових

Нагадаємо, родичам безвісти зниклих потрібно: 

• Звернутися до Територіального центру комплектування (колишній військкомат), від якого була мобілізована особа, чи до військової частини. Там повинні підтвердити або спростувати статус військового (полонений чи зниклий безвісти).
• Звернутися із заявою до найближчого територіального органу Національної поліції України. Також можна надіслати лист на електронну пошту: [email protected] та зателефонувати на гарячу лінію (0894) 200-18-67 або 0 800 212 151.
• За кожним фактом зникнення поліція відкриває справу, яка реєструється в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР). Обов'язково зафіксуйте реєстраційний номер заяви, а також заберіть витяг із ЄРДР, де буде зазначено ПІБ слідчого.
• Звернутися додатково до Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених при СБУ за телефонами (067) 650-83-32, (098) 087-36-01, або ж надіслати листа на електронну адресу: [email protected]
• Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, який діє під координацією Головного управління розвідки Міністерства оборони України: 0 800 300 529 (безкоштовно всередині країни), +38 (044) 390 43 90 (з-за кордону за тарифами оператора). На сайті штабу ви можете знати докладну, покрокову дорожню карту для родичів зниклих безвісти військових та військовополонених.

Родичам також рекомендовано звернутися на гарячу лінію Міжнародного Комітету Червоного Хреста за телефоном 0-800-300-155. Контакти є на сайтіорганізації. Ця організація веде власний реєстр та іноді може відвідувати людей у полоні (про такі візити вона має повідомити родичам).

Читайте також: АТО, «Азовсталь», полон: історія Валерія Лукащука, про якого вже рік нічого не відомо

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.