На Хмельниччині попрощалися із Андрієм Своротнєвим та Ярославом Калюжним

Пилип Васильчук

Захисникам назавжди 43 та 27 років.

В останню дорогу провели красилівчанина Андрія Своротнєва. Чоловік народився та виріс у Красилові, навчався у школі №3. Здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів у Старокостянтинівському професійному училищі. Працював оператором котельні на підприємстві «Оболонь».

Андрій Своротнєв долучився до лав ЗСУ 17 березня 2023 року. Проходив навчання у Латвії, служив командиром інженерно-саперного відділення у складі 42-ї окремої механізованої бригади, воював на Харківському та Донецькому напрямках. Отримав учасника бойових дій. Був неодноразово нагороджений: медаллю «Хоробре серце», відзнакою «Хрест доблесті», грамотами та подяками командира угруповання військ «Схід».

Із 13 березня 2025 року військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Загинув захисник виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новопавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

У захисника залишилася матір, брат, дружина та двоє дітей. Поховали Андрія Своротнєва на Алеї Слави у Красилові.

У Славутській громаді попрощалися із полеглим в бою захисником Ярославом Калюжним. Чоловік народився 12 квітня 1998 року в селі Ногачівка. Після школи вступив до технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування. Здобув професію електрогазозварника та електрозварника на автоматичних і напівавтоматичних машинах.

Після працював верстатником деревообробних верстатів у ТОВ «Аква-Родос». У 2018–2019 роках проходив строкову військову службу. У 2020-2022 роках працював у Польщі.

Після початку повномасштабного вторгнення, Ярослав Калюжний повернувся в Україну та вже 8 березня 2022 року долучився до лав ЗСУ. Проходив службу у складі 110-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання безпосередньо у районі Авдіївки Донецької області на посаді командира відділення бойової машини. Згодом його звільнили зі служби за сімейними обставинами, однак 3 жовтня 2025 року військовослужбовець вдруге став на захист України. Служив у складі батальйону безпілотних сил 22-ї окремої Миколаївської механізованої бригади, обіймав посаду командира екіпажу безпілотних літальних комплексів (командир відділення роти ударних безпілотних авіаційних комплексів) та брав безпосередню участь у бойових діях на Донецькому напрямку.

За свої заслуги на полі бою й протистоянюю ворогу, отримав низку нагород, зокрема: орден «За мужність» ІІІ-го ступеня, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», відзнаку Президента України «За оборону України», почесну відзнаку командира військової частини А4007 «За оборону Авдіївки», медаль «Незламним героям російсько-української війни», відзнаку «За хоробрість в бою».

27 березня 2026 року Ярослав Калюжний загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинівка Богодухівського району Харківської області. У нього залишилися бабусі, матір, сестра з братом та племінники. Власну сім’ю Ярослав Калюжний не встиг створити.