Олександр Педан: я щасливий!

Учасник команди КВН «Три товстуни», а нині популярний телеведучий з власним шоу Олександр Педан міг стати менеджером-економістом. Але за фахом, як зізнається сам, не працював. Вільний час Олександр приділяє екстриму – та ще й такому, про який не всі знають

Кредо Педана – з посмішкою по життю. У цьому переконалися журналісти "ВСІМ".

- В дитинстві я не був шибайголовою, навпаки, дуже спокійною дитиною. Настільки, що мама інколи заглядала зайвий раз до колиски. Перевіряла, чи я дихаю. Бо я мовчав, а не плакав, як більшість малят, - сміється Олександр. – Навіть коли батьки їздили у відрядження, а мої брати це святкували, я не залишався до кінця вечірки. О дев’ятій вечора розвертався і йшов лягати спати, попри те що в цей час у хаті була дискотека. Малим я любив дивитися «Качині історії» та «Чорний плащ». У неділю, ближче до вечора, ми з друзями кидали іграшки на дворі й тікали з подвір’я дивитися ці мультики. А через кілька років я почав зустрічатися з дівчатами і більше не дивився «Качині історії». Вперше я закохався десь років у сім в дівчинку, на рік старшу. Тоді я думав, що це кохання. Ми гуляли з песиками. Вона жила в сусідньому під’їзді. Між нами була прірва – цілий рік життя.

В школі Сашко займався у кількох секціях: народними танцями та в театральному гуртку. Також пробував себе у гімнастиці.

- За три роки я так і не сів на шпагат. Батьки зрозуміли, що то не моє, і перестали мене мучити. А потім я почав грати в КВН. Хотів довести одній дівчині, в яку закохався, що я підкорю увесь світ і кину до її ніг, - жартує Педан. – Спробувати свої сили в КВН мені запропонував завуч школи. Наша команда «Свисток» грала в КВн ЮІР (юних інспекторів руху). Нашою візитівкою ми розірвали все місто. Виходили на сцену з голим торсом, замотані у простирадла, сідали на дитячі горщики і жартували. Наприклад, так: «Як наїмся масла «Рама», у горшку півкілограма». Рівень жартів «зашкалював». Половину з них взяли з КВН-газети. Ми перемогли в міському чемпіонаті. І якось до мене підійшли великі хлопці з університету і запропонували грати за їхню команду. Ми думали, що це провокація, бо один з них був з фінгалом під оком. Команда стала за моєю спиною, думали, що буде бійка. Але то була реальна пропозиція від команди. І понеслося… Я грав за дві університетські команди, в тому числі й за «Три товстуни». Пригадую першу мою зустріч віч-на-віч з Олександром Масляковим. Вона відбулася у ліфті на фестивалі в Сочі. Він зайшов, а потім вийшов з ліфту. Мене почало трохи трусити. Та я намагався не показати переляк. Коли ми грали, він звертався до нас по іменах. Мене називав не «чубатий», як дехто, а Саша.

Коли у Хмельницькому Сашка Педана почали впізнавати на вулицях, для молодого хлопця це було страшенно приємно.

- Міські чемпіонати КВН збирали повні зали і були дуже популярні. Люди почали кричати вслід. Здебільшого щось приємне. Більша хвиля прийшла, коли «Трьох товстунів» показували по телебаченню. Ми грали дуже якісно і гарно. Виграли у фіналі в «Квартала 95» й повернулися до Хмельницького героями, бо місто, звісно, вболівало за свою команду. Найчастіше на вулицях до мене зверталися так: «А по тєліку Ви вищий». Цю фразу я чув кілька разів на день. Коли був у «ComedyClub» – «А де крила?»

Зі своєю дружиною Інною Олександр познайомився під час ігор у КВН ЮІР.

- Вона мені так сподобалася, що я почав зустрічатися з її подружкою, адже у неї вже був тоді хлопець, - посміхається Олександр. – Ми їздили через усе місто до дівчачої команди, в якій вона теж була. Їхні хлопці поривалися битися, але дівчата сміливо прикривали нас грудьми. Потім ми з Інною побачилися в університеті, де я навчався, а вона працювала у фотолабораторії. Вона годувала мене бутербродами і робила безкоштовно ксерокопії. Я тусувався з друзями перед її вікнами і ходив до неї в гості. А потім її директорка сказала: «Педан, досить ходити. Запроси її на КВН». Так і зробив. І пішло-поїхало.

Інна подарувала Сашку донечку Валерію. Цікаво, що дні народження у батька і доньки поруч – в Олександра 24 березня, у Лєри – 25. Саме зі своєю сім’єю ведучий Нового каналу проводить найбільше вільного часу.

- Я люблю готувати, коли є натхнення. Запікаю в духовці рибу та м'ясо. Це дуже просто і виходить надзвичайно смачно. А ще разом ми виїжджаємо на природу, катаємося на роликах на набережній. Та і вдома нам непогано. Нещодавно з донькою робили своїми руками ялинку – з зеленого рушника та картонного конусу. За прикраси слугували кольорові ґудзики, які пришпилювали булавками. Вийшло круто і креативно. Якщо їдемо відпочивати з донькою, то вибираємо розваги, які найбільше їй до душі – аквапарки, дельфінарії. А якщо без неї – то вибираємо спорт. Наприклад, катаємося на сноубордах.

Спорт – невід'ємна частина мого життя. Дуже люблю побігати у футбол, граю у складі зоряного ФК «Маестро». Крім того, влітку випробовую себе в усіх видах спорту, де треба кататися на дошці: вейкбординг, кайтсерфинг, серфінг. Також із задоволенням граю у гольф, сквош, баскетбол. Взимку –  сноубординг, сноукайтинг ... санінг . Останнє – це поява в незвичних місцях із санчатами і використання їх незвичним чином. Чим більше це шокуватиме оточуючих – тим веселіше! Можна в офісі посидіти на санках або з'їхати з гори між автомобілями.  Головне – щоб при санінгу ніхто не постраждав. Бережіть здоров'я!

А ще Олександр дуже полюбляє їздити за кермом.

- Першу машину я розбив ще у 20 років. Це було авто мого друга. Злякався трактора, переплутав педалі і в’їхав у бетонні блоки. А водій трактора з синім від алкоголю обличчям вискочив і почав кричати: «Ти що, п’яний за руль сів?» Він був такий синій, аж чорний. Ту машину ремонтував зі своїм другом у мого дядька. Моїм власним авто стала BMW 118. Я називав її «копійочка». Маленька, чорненька, дволітрова, літала як Ferrari. На ній від’їздив майже п’ять років. А зараз у мене машина трошки збільшилася в розмірах, але теж BMW. З нашими зимами це зручніше.

- Ви вважаєте себе щасливою людиною?

- Щастя – це отримувати задоволення від того, що тебе оточує. Це сім’я, друзі, робота. З цими складовими все чудово, тому я щасливий. Я постійно працюю над собою. З року в рік щось змінюю, прислухаючись до порад моїх близьких. А змінювати щось в інших людях – це ганебна справа.

- Олександре, ви брали участь у багатьох програмах та проектах. Який з них найбільше запам’ятався?

- КВн – це був старт, кузня кадрів. Там вчишся робити все – і писати, і виступати, і співати. «Comedy Club» – це персоналізація. А «Підйом» – можливість говорити те, чим живеш, що думаєш. І було приємно, коли люди погоджувалися чи не погоджувалися з моїми поглядами, але, принаймні, цікавилися моєю думкою. Це прямі ефіри, в яких не можна помилятися. Хоча ми довели, що інколи вони є фішкою живого сучасного ефіру. І такий формат подобається більше, ніж зашкарубле на той момент телебачення. Цю свободу слова ми взяли від Юри Горбунова і Маші Єфросиніної, які вели разом це ранкове шоу. Якось ми з Притулою заснули під час рекламної паузи у прямому ефірі «Підйому». І Фреймут нас не розбудила. Вони з режисерами вирішили нас показувати у прямому ефірі. Оля щось говорила, а показували нас. Я почав будити Притулу, думаючи, що нас зараз ніхто не бачить. Це було ще смішніше! Почав показувати йому на мигах, що ми в ефірі, витер йому слину, яка капала на подушку. Притула встав, подивився, де він. Нічого не зрозумів і знову ліг спати... 30 грудня на Новому каналі вийшов новорічний святковий випуск «Педан-Притула шоу». Це новий формат. Ми з Притулою обговорюємо жінок, їхні стереотипи. Запрошуємо гостей до студії і укладаємо між собою парі – хто з нас, я чи мій напарник, краще знається на представницях прекрасної статі.

– Коли буваєте у Хмельницькому, як проводите час?

- Їду на місця, де народився і виріс, і плачу. Схиляюся до верби, яка колись була нижчою за мене, а тепер так виросла. Тому що минуло багато років відтоді, коли я звідти поїхав. І сходинки похилилися, і під’їзд уже не той, і в моїй колишній квартирі стоять пластикові вікна, - сміється Олександр. – Рідко буваю на своїй батьківщині, але це не означає, що я забув усіх своїх друзів, які залишилися у Хмельницькому. Я постійно підтримую зв'язок із рідними та друзями. Шановні хмельничани, земляки, славетна моя батьківщино! У мене й зараз перед очима хмельницький ринок, де я купував Louis Vuitton, Prada, і все за три копійки… А побажати хочу побільше сонця й позитиву!

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.