Покинув роботу в Ізраїлі, щоб воювати в Україні. Історія військового Тараса Величка

Олена Кошарська

Тут і далі фото з сімейного архіву Тараса Величка та Надії, а також служби зв'язків з громадськістю танкової бригади

Тарас — професійний військовий.
Він пройшов АТО та бої під Слов’янськом.
Потім виїхав на заробітки до Італії та Ізраїлю.
А 24 лютого повернувся додому.

Офіцеру Залізної бригади Тарасу Величку цьогоріч виповниться 45 років. Він родом із селища Базалія, що на Хмельниччині.

24 лютого 2022 року Тарас без вагань покинув високооплачувану роботу в Ізраїлі та поспішив в Україну — стати на її захист у лавах ЗСУ. Історію захисника розповіли у 3-й окремій Залізній танковій бригаді.

Професійний військовий

— Я — професійний військовий, але у війську опинявся тричі. Закінчив Національну академію прикордонної служби ім. Богдана Хмельницького, згодом служив у прикордонних загонах на Волині й Донеччині. Коли у 2004 році вперше пішов у запас, надовго залишився у Маріуполі — працював інженером автоколони, — розповідає Тарас.

Відео дня

Згодом через сімейні обставини повернувся на Хмельниччину. Здоров’я доньки від першого шлюбу Ілони потребувало іншого клімату, ніж у Приазов’ї. Тоді він перекваліфікувався — почав займатися внутрішнім оздобленням помешкань. Так з будівельною командою об’їздив усю Україну.

АТО та Слов’янськ

Після подій 2014 року, під час АТО, Тарас знову одягнув військову форму. Підписавши контракт, офіцер пішов служити до Національної гвардії, у полк спеціального призначення «Ягуар», а місцем служби став Слов’янськ.

— Я вже збився з ліку, скільки разів продовжував контракт. Служба тривала до 2018 року. А перед тим в особистому житті відбулися радісні зміни — 2017-го я одружився з моєю Надією, — веде далі військовий.

Вони були знайомі давно. Надія приїздила до своїх родичів у Базалію. Тож Тарас написав їй уже зі Слов’янська, зав’язалося листування, згодом запросив до себе. І вона приїхала. Він був тоді командиром роти. За рік пара взяла шлюб. Згодом у них народилася донечка Вікторія.

Життя за кордоном

Нова сім’я підштовхнула повернутися до цивільного життя. У 2018 році Тарас Величко не став продовжувати контракт, і вони переїхали до матері Надії в Неаполь.

Проте, заробітки в Італії йшли слабо. Тож коли виникла можливість попрацювати в Ізраїлі, чоловік одразу скористався, здавши всі необхідні серйозні іспити. Відтак сім’я залишилася в Італії, а він знову зайнявся оздобленням квартир — лише тепер на Близькому Сході. Так тривало до 24 лютого 2022-го.

Війна

— У перший день повномасштабного вторгнення я одразу ж заявив роботодавцям в Ізраїлі, що їду захищати Батьківщину, — схвильовано розповідає Тарас. — Деякі місцеві схвалювали моє рішення, деякі — відверто дивувалися: “Куди ти? Там тебе вб’ють!”. А ось тамтешні репатріанти з України зібрали мені потужну волонтерку. Тому я віз із собою амуніцію і медикаменти. Довго проходив огляд в аеропорту Бен-Гуріон – із тими шоломами, броніками та валізами ліків!

Часу відвідати рідних в Італії у нього не було. З усіма ізраїльськими «бебехами» Тарас через Польщу дістався України. Допомогу передав луцьким волонтерам, а сам хотів повернутися до свого «Ягуару». Та «Ягуар» уже воював під Києвом. Зрештою, через військкомат у Теофіполі він потрапив у 3-ю танкову. Нині майор Величко є начальником геоінформаційної служби бригади.

— Ми — топографи, картографи. Без нас не відбувається жоден вид бою та бойових дій. Кожен притомний українець, де б він не був — на фронті чи в тилу, повинен вносити свою частку в Перемогу. Війна чіпляє всіх — це треба кожному зрозуміти, — стверджує офіцер.

А про себе висловлюється впевнено і недвозначно: «Я — військовий, і для мене немає слова “важко”. Наскрізь військовий. Так мислю. Загартований вже. Добре пам'ятаю, що казав один мій викладач з академії: не шукай причини, а шукай спосіб! Я знайшов своє місце».