Позивний «Манюня»: історія 22-річного Богдана Жмурка, який загинув на війні

Олександра РИСКАЛЬЧУК

Фото надала сестра загиблого

Богдан Жмурко загинув на Курському напрямку, 22 березня.
Йому було 22 роки.
Дізнавайтеся історію воїна.

Йому було 22 роки. Позивний – «Манюня», бо був наймолодшим серед побратимів. Мав мрії на майбутнє – відкрити СТО. Мав мрії – жити. Проте все обірвалося під час виконання бойового завдання.

З дитинства любив автомобілі

Богдан Жмурко – родом з села Жучківці, що в Хмельницькому районі. Змалку, разом з батьком, брався до будь-якої роботи, що пов’язана з автомобілями. Трактори, комбайни – все це виховали в хлопцеві любов до автомобільної справи. Тож після закінчення школи, Богдан вступив до Хмельницького політехнічного фахового коледжу.

Тоді, у 2017 році, Богдан став навчатися у відділенні автомобільного транспорту. Як студента, його досі згадують викладачі. Кажуть – був щирим та завжди усміхненим хлопцем. Нікому не відмовляв у допомозі. І попри юний вигляд зовні, мав справжній чоловічий стержень всередині.

Відео дня

- Він з першого курсу добре навчався. Завжди допомагав. Чи то треба траву на автодромі покосити, чи ще щось – він завжди казав: «Я піду». Така щира, безвідмовна дитина була. І він хоч і на вигляд мав таке дитяче обличчя, в душі це був справжній чоловік. І я от його зустрів, приблизно три тижні тому. Богдан був у військовій формі. Ми спілкувалися і він сказав, що треба захищати країну. Справжній чоловік це був, – розповідає завідувач відділення автомобільного транспорту Леонід Пірог.

В автівку влучив ворожий дрон

У 2020 році Богдан Жмурко уклав контракт на проходження військової служби. А закінчивши політехнічний коледж, продовжив навчання в ХНУ, на заочній формі.

У складі війська Богдан виконував завдання, пов’язані з тим, що він вмів найкраще – ремонт автівок. Пізніше став водієм. Займався евакуацією поранених з поля бою. Возив побратимів на позиції.

За час служби був на Донеччині та на Сумщині – в зонах, де точаться пекельні бої. Остання його поїздка – на Курський напрямок. Саме там Богдан потрапив під приціл ворога.

- У 2025 році він перепідписав контракт і вже став водієм. 3-го березня цього року він поїхав на Курський напрямок. Повіз хлопців на позиції на автомобілі Hummer. Чекав їх, щоб вивезти звідти. Був в автомобілі із ще одним хлопцем. Їх атакував дрон. Було пряме влучання.

- Він тієї ночі, 22 березня, написав мамі і мені повідомлення. За його текстом я зрозуміла, що щось не так. Стала в нього питати, він сказав, що я все дізнаюся наступного дня. А наступного дня ми дізналися, що Богдан загинув. І те повідомлення було останнім, що він мені написав: «Все добре, завтра дізнаєшся», – розповідає рідна сестра Богдана – Руслана.

Хотів відкрити СТО

Руслана каже – вони з братом були дуже близькі. Він завжди допомагав їй, був справжньою опорою.

У Хмельницькому Богдан жив разом з дівчиною. Любив жартувати, рибалити, грати у футбол. У будні був на службі. На вихідних – приїжджав до батьків у село. Допомагав по господарству. А ще – мав мрію відкрити СТО та придбати автомобілі для здачі в оренду. Казав: «приїду і займуся цим», – згадує сестра.

- Брат мав справжню голівудську посмішку. До нього завжди всі тягнулися, його діти дуже любили. Він ніколи ні на що не скаржився. Коли був на завданнях, за себе зовсім не хвилювався. Постійно повторював, що там побратими і треба їхати, бо вони чекають. Щодо машини хвилювався, аби вона не зламалася. А от щодо себе він ніколи не хвилювався. Спершу думав про всіх, про своїх ближніх, – розповідає сестра.

Богдану було 22 роки. Його поховали 25 березня, в рідному селі. У нього залишилися батьки, сестра, дівчина, друзі. Та мрії, які він не встиг втілити у життя.