Позивний «Женіх». Хмельничанка відкрила кав’ярню в пам’ять про загиблого чоловіка

• Кав’ярня зі світлинами Героя та його шевронами, що висять на стіні.

• Кав’ярня, назва якої – його позивний.

• Дізнавайтеся чуттєву історію Ірини та Юрія, який загинув на Херсонщині.

Озерна. Тут, на вулиці Січових Стрільців, з-поміж десятки новобудов та інших будівель, розмістилася кав’ярня. Її відкрили у жовтні 2023-го. Власниця – 22-річна Ірина Зам’яла. Розповідає, як дбала про деталі, якими прикрашала заклад. Книги на полицях. Мапа України на стіні. Та фото чоловіка – Юрія Пододименка із позивним “Женіх”. І він, і вона завжди дуже любили смакувати кавою. Після закінчення війни планували разом відкрити кав’ярню. Проте це вдалося втілити у життя вже самій Ірині.

На другий день вторгнення пішов до військкомату

Вона – з села Гвардійське, що в Хмельницькому районі. Він – з села Райківці. Ірина та Юрій знайомі зі школи. Вона пригадує: “Я чергувала в школі, стояла біля дверей і постійно йому їх відкривала. А він казав на мене “вахтьорша” (посміхається). Ірина каже – Юрій був дуже наполегливим. Мабуть, додає вона, цим її й підкорив. 

Згодом Ірина якийсь час жила в Польщі. Коханий весь час приїжджав до неї, дарував квіти та різні приємні подарунки. Так і закрутилося, – говорить вона. 

Далі 24 лютого 2022 рік. Початок повномасштабної війни. Юрій Пододименко не може залишатися на одному місці. Тож приймає рішення йти до військкомату. Добровільно. Він вступив до тероборони Хмельницького. Та з часом вирішив захищати країну на передових позиціях. Тож перевівся до 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади.

- 26 лютого він поїхав у військкомат за повісткою. Він сам, добровольцем поїхав, і забрав її. Нікого не слухав й не відповідав на дзвінки. Просто став на захист України. Насправді я не думала на той момент, що це все надовго. Він залишався в Хмельницькому тоді на блокпості. Тобто – був на місці, де було спокійно. Та згодом він вирішив бути корисним там, а не просто в Хмельницькому. Тож перевівся в 128 окрему гірсько-штурмову бригаду. Він був кулеметником, – каже Ірина.

“У нього були дуже пусті очі”

Ірина розповідає, що вони планували одружитися після війни. Проте згодом сценарій змінився. “Юра хотів, щоб я вже стала його дружиною”, – каже вона. Саме тому 14 липня захиснику дали відпустку й вони з Іриною побралися. Зробили це без особливих урочистостей. Були в спортивних костюмах. Однак одяг та інша атрибутика була не основним пріорітетом на їхньому святі. Вони були просто разом. І це робило обидвох щасливими.

- Йому дали відпустку і ми приїхали з ним в ДРАЦС подавати заяву. Ми собі тихенько пішли, без гостей, будучи в спортивних костюмах. Нас тоді відразу швидко розписали, оскільки Юра військовий. Того ж вечора ми пішли просто пофотографувалися на пам’ять і все, – каже Ірина.

У жовтні того ж року пара вирішила повінчатися. Саме тоді вони бачили одне одного востаннє. Ірина каже: Юрій тоді, наче відчував, що із ним має щось статися. Про це він і попередив кохану.

- Він дуже змінився з початку війни. У нього були пусті очі. Це була пустка в очах й страх. Ми бачилися востаннє, якраз тоді, коли повінчалися. Перед тим, як поїхати, він ніби підготував мене до того, що це може статися. Я не знаю, можливо, це відчувають хлопці, коли знаходяться там…, – розповідає Ірина.

“Це був найважчий дзвінок”

Жовтень 2022 року. Юрій Пододименко перебував на Херсонщині. Ситуація була важкою. Ірина розповідає, що хлопці опинилися в повному оточенні ворога. Попри це Юрій весь час тримав зв’язок із дружиною. І навіть зателефонував їй у день своєї загибелі.

Ірина говорить: “це був найважчий дзвінок”. Мовляв, коханий повідомив, що вони не мають ані їжі, ані води. Вийти із того населеного пункту не можуть. А всі речі, які були при ньому – згоріли. Юрій пообіцяв зателефонувати Ірині пізніше. Та цього так і не сталося. Ввечері того дня він загинув. Юрію було 23 роки.

- Він завжди телефонував. І навіть в день своєї смерті він так само до мене зателефонував. Це було 6 жовтня, о 7 ранку. Він до мене зателефонував і сказав, що всі його речі згоріли і їх закидали фосфорними бомбами. Але додав, що все добре. Він завжди був в гарному настрої. Мені здається, що так він намагався не падати духом. Він сказав, що ввечері мені зателефонує. А якщо ні – то зателефонує, коли буде змога. Якраз того дня о 18:30 його не стало. Він разом з хлопцями перебував в одному з будинків і був прильот туди, – пригадує Ірина.

Про позивний і відкриття кав’ярні

Ірина каже – разом з коханим вони дуже любили каву. Мріяли, що після війни відкриють власну кав’ярню. Ірина згадує, що такими спільними цілями на майбутнє вони наче заспокоювали одне одного. Маючи мету, реальність сприймалася якось легше, – каже вона.

Після загибелі чоловіка Ірина вирішила здійснити їхню спільну мрію. У жовтні 2023-го, вона відкрила заклад на Озерній. Кав’ярню назвала “Женіх” – саме такий позивний був у коханого. Його отримав від побратимів. 

- 14 липня ми з ним одружувалися і йому дали тоді відпустку. Хлопці в нього запитали, куди він їде. А він відповів – женитися. Так хлопці стали жартувати, що він женіх. І такий от позивний він мав. Коли я думала над назвою кав’ярні, то хотіла, аби це із ним асоціювалося. Вирішила, що його позивний якраз підійде, – говорить Іра.

Ірина Зам’яла каже – часом чоловік їй сниться. Вона додає: точно знає, що він би пишався нею і відкриттям закладу. Адже це була їхня спільна мрія. 

Зараз у кав’ярні, праворуч від столу для замовлень, висять портрети Юрія. Також там коротко подана інформація про нього, аби відвідувачі могли ознайомитися. Вже на іншій стіні – дошка із шевронами захисника. На одному з них надпис: “женіх”, який Юрій Пододименко носив на своєму військовому одязі.

Читайте також: Став добровольцем у 20: історія загиблого «азовця» Владислава Сидорчука

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.