Пройшов крізь пекло на землі: спогади «кіборга» з Хмельниччини

Вікторія Отаманчук

Світлини зі стоірнки Військової частини А2641

Воїн 21 день захищав Донецький аеропорт.
Читайте про найважчий бій, побут і мрію, що здійснилася.

Щороку 20 січня в Україні вшановують захисників Донецького аеропорту. «Кіборги» служать нині й у військовій частині А26641 Кам’янця. Олександр – один із них. У 24 роки йому довелося пройти крізь пекло на землі.

Пішов добровольцем

- У 2014 році я не чекав повістки, - зауважує воїн, - сам пішов до військкомату. Не міг сидіти склавши руки, поки в моїй країні війна. Та саме захисники Донецького аеропорту мене найбільше надихнули. Коли чув у новинах або читав на сайтах про «кіборгів», їхній опір і боротьбу, захоплювався ними… Усі вони були моїми кумирами і я хотів стати таким, як вони, частиною цієї історії. Це була моя мрія!

У серпні Олександр, зазначають на сторінці військової частини, підписав контракт зі Збройними Силами України та розпочав військову службу в Охтирці.

Відео дня

- Вже у вересні у мене була перша ротація в Донецьку область, - пригадує. - Але цей мій перший бойовий досвід не рівня тому, через що довелося пройти у Донецькому аеропорту.

Здійснилася мрія

Коли запропонували ротацію на летовище, бо саме тоді потрібно було двоє людей, юнак без вагань погодився.

- Переконався, що мрії здійснюються, бо ж хотів бути частиною цієї історичної боротьби, - зізнається. - Все було добровільно. Їхали туди ті, хто хотіли, словом, добровольці. Кожен мав право відмовитися і не поїхати. Мене в частині спочатку відмовляли, аргументуючи, що я недавно прийшов до війська. Та це мене не зупинило. Я одразу вирішив, що моє місце там, разом із «кіборгами».

На збори дали півгодини. І ось він з побратимами рушив боронити Донецький аеропорт. Як сапер.

- Це був листопад, - зауважує. - Планувалося, що поїдемо на два тижні, потім нас змінять. Однак там я перебував 21 день.

У першу ж ніч – на прорив

- Прибули спочатку в Піски, - оповідає. - А там - справжня війна, «жорстка». Це був шок. Лише тут я усвідомив, наскільки все серйозніше і страшніше. Тут війна, вбивають, смерть, танки, артилерія цілодобово… Поранених носять, вбитих… Пам’ятаю той момент, сиджу і думаю: «Сашо, що ти тут робиш? Молодий хлопець, без досвіду».

У Пісках група мала пробути 2-3 дні, однак в першу ж ніч хлопці пішли на прорив.

- Наказали сідати в перший БТР, - пригадує. - Перша думка, яка промайнула, що першу і останню машину накривають і так зупиняють всю колону. А я саме в першій машині! Але відкинув ці думки і поїхав разом із десантниками до летовища.

Проривалися з боєм… 4 кілометри злітною смугою, на відкритій місцевості, під вогнем, що вівся з усього, що мав ворог.

- Усе, через що тоді пройшли, словами важко передати, - констатує. - Ти їдеш в машині і усвідомлюєш, що є учасником і свідком цієї визначальної боротьби. Десантники кричать: «Зараз будемо «спєшуватися»». А ти, шокований від прориву, не розумієш, що вони збираються робити? Що таке «спєшуватися»? Для мене на той момент це слово нове, я не знав, що це таке… В результаті ми вибігли і швидко побігли до нового терміналу. Із собою по-максимуму прихопили все, що могли: боєкомплект, провізія. Інші хлопці вантажили в техніку поранених та вбитих. Це все відбувалося надзвичайно швидко, техніка їхала назад, бо інакше її одразу розбивали.

Спрага та безупинні обстріли

На летовищі бої йшли безперестанно, сеператисти постійно намагалися штурмувати.

- Умови проживання різні: деякі хлопці спали в підвалі, я обрав шкіряний диван, це було лише моє місце, - каже. - Про харчування навіть немає що розповісти. Неодноразово була ситуація, коли розігрівали тушонку, а тут починається бій. Все кидаємо і займаємо позиції. А після бою їсти не хочеться, лише каву пили. Ось що-що, а каву пили постійно. Був випадок, коли вода закінчувалася, але зробили каву на чотирьох.

Із водою були проблеми. І то серйозні. Траплялося, що за три дні військові жодного ковтка не зробили.

- Пам’ятаю, води не було, а спрага шалена. Довелось у підвалі пробити систему опалення і спустити воду, - описує. - Так добули 40 літрів. І хоча вода була коричневою, з неприємним запахом, нам було всеодно. Одразу ж випили 20 літрів, навіть не фільтруючи. Лікар, звичайно, репетував, забрав решту води і профільтрував. Але тоді хлопці не зважали, якої якості ця вода, які проблеми для здоров’я може завдати. Ми хотіли втамувати шалену спрагу!

Зателефонував братові й попрощався

Найжахливіший спогад Олександра пов’язаний із боєм 29-30 листопада, коли після 9-годинної боротьби та підпалу військові відступили зі старого терміналу.

- Тоді мене поранило, - зауважує Олександр. - В ці дні я зателефонував рідному брату і попрощався. Крім нього, ніхто із рідних не знав, де я реально знаходжуся.

Той бій був надзвичайно важкий, інтенсивний артобстріл. Навіть поранених не евакуйовували. Їм давали зброю і вони далі стріляли. Евакуація проводилася лише коли людина непритомніла.

25 незламних «кіборгів»

- Підтягнувся російський спецназ, вони швидко захопили другий поверх, - ділиться. - За стіною чуєш голоси кадрових російських офіцерів, кадирівців з їх постійним «хохол сдавайся», «Аллах акбар» і цинічними висловлюваннями, на кшталт «зарєжу тебя і твою мать», - ділиться спогадами. - Неодноразово пропонували здатися в полон, ще й давали «слово русского офицера». На таку пропозицію ми відповідали пострілами з кулемету.

25 «кіборгів» обороняли старий термінал. Словами не передаси, що в ті моменти коїлося. Думки здати в полон не було в жодного з 25 побратимів. Як і такого поняття як страх.

- Ти сконцентровуєшся і робиш роботу! – наголошує. - А відступили ми лише через відсутність боєприпасів, була би зброя – стояли б до останнього! Нам не було чим стріляти.

Пахне кров’ю та смертю

...За 21 день оборони Донецького аеропорту, місця де пахне кров’ю та смертю, Олександрові довелося ще чимало пережити й побачити.

- І хоча минув уже не один рік, я й досі все пам’ятаю, - зізнається. - Усе, похвилинно! І пам’ятатиму, скільки житиму. Це не просто спогади, це те, що НІКОЛИ не забудеться. Моя мрія здійснилася, я захищав Донецький аеропорт!