У Хмельницький повернулася звільнена з російського полону парамедикиня (ВІДЕО)

- 50-річна Тетяна Васильченко обіймається зі знайомими хмельничанами й отримує від них квіти.
- Так люди вітають її із поверненням з російського полону, де жінка провела 5 місяців.
- Що про пережите розповідає парамедикиня з Хмельницького?
Цього осіннього й холодного дня в центрі Хмельницького зібралися люди на підтримку полонених військових. Серед них - родичі та знайомі, які з нетерпінням чекають на повернення своїх рідних. Таку акцію в місті проводять щоп’ятниці, о 12 годині. Збираються біля Дитячого світу. Тоді, вигукуючи “Поверніть Героїв додому!”, прямують Проскурівською.
Із бухгалтера в парамедикиню
Сьогодні, 4 листопада, до акції приєдналася Тетяна Васильченко. Саме та звільнена з російського полону парамедикиня. Її повернули в Україну 17 жовтня. У Хмельницькому жінку вітали обіймами. Їй дарували квіти й промовивши “Вітаю!”, витирали сльози радості зі свого обличчя.
50-річна Тетяна Васильченко, на псевдо “Борисівна”, завжди мала чітку громадянську позицію. Працювала бухгалтером. Ще із 2014 року жінка дуже переймалася ситуацією в країні. Минулого року, коли пішла на пенсію, вивчилася на парамедика. Згодом поїхала на ротацію. Повномасштабний наступ росіян зустрів її на Маріупольському напрямку. Спільно з бійцями полку “Азов” жінка вийшла з території заводу “Азовсталь” й опинилася в полоні. Вдома на неї чекала донька - Катерина.
За 5 місяців їй вдалося поспілкуватися з мамою всього один раз. Вона зізнається - не знаходила собі місця. А коли розповідає про свої хвилювання після трагедії в Оленівці, ледве стримує сльози.
- Мама переймалася війною із 2014 року. З того часу за країну воювали багато її знайомих і друзів. Є такі, що вже загинули. Є й ті, хто досі на війні. Мама хотіла рятувати життя. Тому, коли вийшла на пенсію, пішла вчитися на парамедика. Мені вона подзвонила тільки раз, у червні. Тоді повідомила, що вона в Оленівці, жива та здорова. Після трагедії в Оленівці, я два дні не могла прийти в себе й ні з ким спілкуватися. Аж поки не дізналася, що в бараці мами не було, - пригадує Катерина.
Про звільнення мами з полону Катерина дізналася із допису керівника Офісу Президента Андрія Єрмака. Зізнається, що вже тоді чекала на дзвінок мами й врешті - він пролунав. “Катруся, я в Україні,” - сказала їй мама. Донька відповіла: “Я вже знаю. Вже вся країна знає”.
“У ворога в очах страх”
"Борисівна" розповіла, що до українців ставилися, як до зеків та принижували їх. Коли давали дзвонити рідним - то розмову записували на камеру. Тетяні вдалося зв’язатися із донькою всього один раз. Крім того, на полонених здійснювали психологічний тиск. Українським військовим повторювали, що вони не потрібні Україні й про них всі забули.
- Вони постійно повторювали, що “ви нікому не потрібні, ваша сім’я, Україна від вас відмовилися”. На молодших дівчат воно, можливо, й трохи діяло. У них часом виникали певні сумніви. Але ми не давали тим сумнівам розвинутися. Допомагали їм тримати віру. І це було неймовірно, коли пошепки 27 людей у шестимісній камері заспівали гімн України. Майже беззвучно скандували: “Україна – понад усе!”, - пригадує парамедикиня.
Донька звільненої з полону хмельничанки каже: мама схудла близько на 10 кілограмів. Має проблеми з суглобами та хронічні захворювання. Скільки часу піде на реабілітацію “Борисівни” - наразі не відомо.
Сама ж Тетяна Васильченко вдячна всім, хто вірив у її повернення. Каже, будучи там, її дуже тішив страх, який був помітний в очах у ворога. Саме це дарувало жінці надію на те, що полонені повернуться додому. У рідну Україну. Жінка додає - підтримку українців вона відчувала навіть за тисячі кілометрів.
- У ворога в очах страх. І це давало нам неймовірної сили триматися. Вони боялися. Коли ти бачиш страх в їхніх очах, це так тішило й давало сили стояти і чекати. Енергетика українців проходила тисячі кілометрів і досягла нашої душі. Ми відчували це попри всі їхні інформаційні фейки - “Україна вас забула”, “Ви там не потрібні”, “А що вам дала ваша держава?” Я кажу - “У нас є демократія”. Ми навіть, коли ще були в Оленівці, казали, що це наша територія, тимчасово окупована. Ми казали, що ми маємо повернутися на територію України, що підконтрольна Києву. Тому що в Оленівці ми також знаходилися на своїй землі, за яку ми боремося. Ми маємо дійти до логічного завершення і поставити крапку. Росія намагається керувати українцями і треба це припинити. І це зараз відбувається. Я не просто вірю, я знаю, що наша перемога буде близькою, - каже "Борисівна".
Разом з учасниками акції на підтримку полонених, Тетяна Васильченко пройшлася Проскурівською. Рідні військових вигукували: “Слава Україні!” та Україна - понад усе!” Найгучніше ці вислови лунали саме з вуст “Борисівни”.
До щотижневої акції долучаються не лише хмельничани, а й переселенці, які живуть в Хмельницькому. Одна з них - Світлана Сторчак з Маріуполя. Її сина, нацгвардійця, звільнили з полону вчора, 3 жовтня.
Читайте також: Вона і війна: історія хмельничанки Анастасії, яка втратила чоловіка
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
Дякуємо, що прочитали. Підтримайте автора та редакцію Всім.юа гривнею

Дякуємо за вашу підтримку!
Війна змінила багато всього, але не нашу мету — розповідати правду, яка важлива сьогодні, як ніколи.
Ваша допомога — це не просто фінансова підтримка. Це ваша довіра, яка дає нам сили. Завдяки вам ми створюємо якісні статті, запускаємо нові проєкти та досліджуємо важливі теми.
Ми залишаємося незалежними, щоб служити тільки вам — нашим читачам. Адже журналістика, яка працює для читачів, — це єдиний шлях до правди.
Кожен ваш донат — це крок до розвитку нашої редакції та збереження свободи слова. Дякуємо, що ви з нами! Разом ми робимо важливу справу для Хмельницького та України.
Nina Svidryk
Victoria Oleksyuk
Здоров'я
Катерина Каштелян
Ірина Галкіна