У Хмельницькому їх залишилося зовсім мало: історії трьох ветеранів Другої світової війни

У Хмельницькому їх залишилося зовсім мало: історії трьох ветеранів Другої світової війни
  • Друга світова війна назавжди залишиться сумною сторінкою історії для багатьох народів.
  • З кожним роком очевидців тих подій стає все менше.
  • Читайте історії трьох сивочолих ветеранів на нашому сайті.

На сьогодні залишилися одиниці очевидців Другої світової війни, а тих хмельничан, які брали участь у бойових діях, взагалі можна перерахувати на пальцях рук. Про свої подвиги вони переважно говорити не люблять, нехотя розказують про те, що довелося пережити. Але всі вони єдині у тому, що такого поняття, як “війна” не має бути в реаліях сьогодення.

Загалом у Хмельницькому залишилося 74 ветерани Другої світової. 9 із них брали участь у бойових діях на фронті. Переважна більшість забезпечувала солдат продовольством та обслуговувала потреби армії у тилу. Всі вони зробили чималий внесок в історію.

Сьогодні ми розповімо вам про трьох вереранів, які бачили війну на власні очі, вижили, не зневірилися та досі залишаються щирими і відкрити людьми попри всі пережиті негаразди.

“Був партизаном, а став командиром”

Федір Підставкін, 92 роки

Починав Федір Підставкін із партизана, а дослужився до заступника командира з перевезення. Чоловік розповідає, що мав 27 500 підлеглих. Говорить, що доводилося командувати і чоловіками, і жінками. У 17 років він закінчив партизанську школу.. Був у партизанській бригаді. В 1944 році з начальником штабу партизанського руху відправився в Чехословаччину.

  • В цей час президент Словаччини звернувся до Гітлера, щоб той допоміг йому завершити словацьке повстання. Бо місцева армія перейшла на сторону робітників. Гітлер направив туди три танкові дивізії. Чехословацьке представництво комуністичної партії Словаччини звернулося, за допомогою до радянських сил. На території республіки була станція чехів, поляків, українців, які допомагали робітничому класу відстоювати свої права. І мені довелося брати участь у врегулюванні конфлікту.

Ветеран народився в Бєлгородській області. Мав велику родину, а його старший брат був героєм війни і дослужився до генерала. Його спіткала трагічна доля. Він підірвався на міні, коли весь світ відзначав перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

  • В мене було з кого брати приклад. Старший брат закінчив піхотне училище у 1938 році і воював на фронті. Загинув він рівно 74 роки тому в день завершення війни - 9 травня 1945 року. Від лейтенанта він дійшов до командира дивізії і отримав звання генерала. Їхав у машині, під нею зірвалася міна і він помер від поранення, - згадує зі сльозами на очах Федір Петрович.

“За шиворот і в армію”

Володимир Жарков, 92 роки

Володимиру Дмитровичу було 17 років, коли його призвали на службу до лав радянської армії. Служив чоловік у Прибалтійському військовому окрузі. На фронт потрапив інженером. Згадує, що мости доводилося відновлювати вночі, бо вдень постійно бомбили. Бачив багато смертей. Тому говорить, що головне у військових діях - це підготовка солдат. А їх не вчили воювати, тому в перші дні баталій так багато юнаків і полягло.

  • В 1943 році взяли за шиворот і відправили в армію. Пройшов курс молодого бійця і відразу перекинули на фронт. Туди йшов, як інженер на відновлення доріг та мостів. Але довелося і постріляти. Брав участь у звільнені Білорусі. Війна для мене закінчилася в Калінінградській області. А далі знов за шиворот і ще на 26 років на службу,  - говорить чоловік.

Війну закінчив лейтенантом, мав інженерну освіту, тому з армії чоловіка ніхто не відпустив. За бойовим наказом, потрапив на передову в Угорщині. Йшов у складі гвардійського полку. І дивом залишився в живих. Згадує, що тоді полягло 70% бойового складу. Ця війна для чоловіка була страшнішою ніж весь попередній досвід. Такі фахівці, як він, були  потрібні всюди. Тому далі його перекинули служити у Закарпатську область. А звідти вже чоловік переїхав до Хмельницького в 1976 році, бо тут йому дали квартиру.

  • Було дуже страшно, я вже думав, що після Другої світової все позаду, а довелося ще повоювати і опинитися на передовій. Бачив, як убивали моїх друзів. Нас тоді всього 30% залишилося в живих, всі полягли не відомо за що, - розповідає полковник.

Зараз живе сам. Чоловік говорить, що в нього не залишилося жодної рідної душі на цьому світі.

  • Отримав 25% скидки з комунальних послуг, як ветеран війни, от і все. Більше нікому не потрібен. Нікого не залишилося з тих, з ким я служив, - пояснює Володимир Дмитрович.

“Все для фронту”

Марія Корнєва, 95 років

Марія Федорівна - ветеран війни та ветеран праці. Народилася вона в Київській області в 1924 році. Дитинство її припало на роки голодомору 1933 року. Сім’я була велика, налічувала 6 дітей. Тому батьки були змушені емігрувати до Сибіру, щоб якось прогодувати родину.

  • В Сибіру невдовзі помер батько. Мама мусила сама піднімати нас шістьох. Довелося багато пережити. Досі тяжко про все згадувати, - говорить зі сльозами Марія Федорівна.

Юність дівчини пройшла під залпи воєнних гармат. Навколо була війна, тому ще з підліткових років Марійка, так її називала мама, почала працювати на залізниці.

  • Це була каторжна робота, бо людей не вистачало і ми працювали на знос. Відпочивати не було коли. У нас був девіз “все для фронту, все для перемоги” і в тилу ми мали забезпечувати нормальне функціонування залізничних сполучень, щоб наші солдати могли користуватися залізницею у власних потребах, - розповідає Марія Федорівна.

Брати Марії воювали на фронті і обоє полягли у боях за Україну. Жінка говорить, що вони самі пішли до армії і попросилися на фрот саме на Батьківщину.

  • Вони ніби відчували, що не повернуться і хотіли полягти на рідній землі. Я теж довго в Сибірі не змогла. Там були шалені морози. Та й взагалі все чуже. Тому, коли дочка вийшла заміж за військового і покликала мене до Хмельницького, не вагалася взагалі. Чоловік помер, тому крім доньки у мене нікого не було, сестри вже давно померли. Тому я одна вижила з усієї родини, - говорить жінка.

Зараз єдиною втіхою Марії Федорівни є внучка. Вона говорить, що хоче дожити до того часу, коли зможе потримати на руках правнука чи правнучку. Жінці 95 років, а вона досі не втратила життєвого позитиву і до цього часу переживає за долю України. Говорить, що понад усе мріє, щоб на Сході скоріше закінчилася війна і наші хлопці повернулися додому живі та неушкоджені.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.



 

Коментарі (2)
  • Наталія Співачук

    Вітаємо з ДНЕМ Перемоги!  Миру, спокою і благополуччя вам!
  • Галина Мельничук

    Вітаємо з Днем Перемоги! Бажаємо здоров'я, щастя, благополуччя, мирного неба!
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Хмельницького за сьогодні

12:12 У Хмельницькій інфекційній лікарні 12 хворих з менінгітом. Троє в реанімації 11:55 Посеред села на Хмельниччині згоріла Audi 11:25 Під мостом на Старокостянтинівському шосе знайшли снаряд 10:56 Гарантована робота в ІТ чекає на тебе! (Новини компаній) Від читача 10:59 "Карта ремонтів: що ремонтують у Хмельницькому?" 10:55 У Хмельницькому сталася пожежа у багатоповерхівці 10:20 На Бандери Volkswagen в'їхав у дерево 09:55 У книгарні на Проскурівській влаштують "солодку суботу" для дітей 09:09 За довгі вихідні валюта зросла в ціні: курс на 15 жовтня 08:18 15 жовтня — День сільських жінок 07:15 Сніданок у мікрохвильовці: готуємо омлет з сиром 19:00 Українцям обіцяють літо посеред жовтня. Прогноз погоди на тиждень photo_camera 18:00 П'ять вулиць у Хмельницькому залишаться без світла 15 жовтня 17:00 Куди подіти очі? Що в Хмельницькому соромно показати гостям 16:47 У центрі Хмельницького пройшла акція «Ні капітуляції!» (ФОТО, ВІДЕО) play_circle_filled photo_camera 15:03 “Там українець почуває себе олігархом”: хмельницький велотурист Сергій Толстіхін про бюджетні мандри Європою photo_camera 14:25 Хмельничанин просить встановити світлофор на перехресті вулиць Залізняка та Мирного 13:20 7 років в'язниці отримав шахрай з Хмельниччини за вкрадений мільйон
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up