«Він був гарним другом та батьком»: у Хмельницькому попрощалися із загиблим Героєм Андрієм Литвиненком

• Андрій Литвиненко загинув наприкінці березня на Донеччині.

• У нього залишилася дружина та 12-річна донька.

• Нині Героя поховали на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове. 

Сьогодні, 5 квітня 2024-го, в міській ритуальній службі попрощалися із 42-річним військовослужбовцем Андрієм Литвиненком. Він загинув наприкінці березня 2024-го на Донецькому напрямку. 

Герой був добровольцем 

Андрій Литвиненко на початку повномасштабного вторгнення  добровільно пішов до ТЦК та СП, щоб стати на захист своєї країни. Його батько Петро пригадує: вони разом направилися для військкомату. Хотіли боронити державу пліч-о-пліч. Однак Литвиненка-старшого не взяли – вік уже поважний. 

– Андрюха в мирному житті був штукатуром, будівельником працював. Служить колись срочно в морфлоті. Тому зразу записали в частині солдат-матрос, а вже в другій частині - стрілець-санітар. Я дуже пишаюсь сином, що він героєм помер, але нічого вже не вернути, – розповів Петро Литвиненко. 

Андрій більше року проходив службу у місцевій військовій частині в мікрорайоні Ракове. Та понад місяць тому його відправили на фронт, на Донецький напрямок - як стрільця-санітара. Вже 7 березня Андрій перестав виходити на зв’язок, а 20 березня батькам зателефонували із військкомату і сказали, що їхній син - безвісти зниклий. На жаль, за лічені тижні надійшов інший дзвінок: з проханням прийти опізнати тіло. 

– Позавчора мені подзвонили сказали, що підійдіть до обласної лікарні. А там вже сказали - підійдіть до моргу. Потім побачив військового з воєнкомата, поліцію. Кажуть: Ви готові? Відповідаю - да. По деяким ознакам на частинах тіла я впізнав свого сина. Але всю частину тіла не відкривали. І вот ми прощаємось сьогодні з сином. І я дякую Богу, що є тіло, син є, що він віддав життя за свободу, незалежність України, – зі сльозами на очах розповів батько. 

Він був доброю людиною 

Андрій був дуже доброю людиною, яка любила своє життя і свою країну – пригадує капелан, пастор християнської ц"Ранкова Зірка", в яку ходив загиблий захисник. Чоловік розповів: спілкувався з Андрієм і вже під час його служби. Розмовляли й  незадовго до загибелі Героя. 

– Він приходив на зібрання молитися. Навіть перед його смертю мали спілкування, перед його загибеллю. Я вірю в те, що він зараз з своїм батьком небесним. Андрій добра людина, яка завжди була мрійником. Він мріяв про краще для своєї родини, для своєї держави. Тому він пішов добровольцем. Коли я згадую його, завжди пригадую його теплі, сонячні, закохані очі. Він любив людей, любив родину, любив свою країну. І я його завжди таким буду пам’ятати, - поділився Андрій Андрійчук. 

Пан Юрій знав Андрія з дитинства: попри значну різницю у віці вони товаришували. Юрій розповів: Андрій був дуже хорошою людиною, мав різні цікаві хобі, любив дітей. 

– Він спортом захоплювався, любив дітей, вів дитячу групу рукопашного бою. Це було його хобі. Це був гарний друг, дуже відзивчивий, добрий, щедрий. На жаль, його життя закінчилося. Але я вірю в те, що він поповнив небесне військо. 

У Андрія Литвиненка залишилися батьки, дружина та 12-річна донька. Поховали захисника на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове. 

Читайте також: 

В лікарні помер захисник з Хмельницького району Сергій Валівахін

У Хмельницькому попрощались із загиблим на війні Олександром Олійником 

Високими державними відзнаками нагородили полеглих десантників з Хмельниччини

Воював з часів АТО: на Хмельниччині відкрили пам'ятну дошку Сергію Акішеву

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.