“Він поруч і тримає мене за плечі”, - дружина загиблого на війні Віталія Поліщука

• Велосипедист, громадський діяч, активіст і…Герой.
• Віталію Поліщуку було 32 роки.
• Він потрапив під артилерійський обстріл на Сході країни.
• Сьогодні, 13 травня, Віталія провели в останню путь рідні, друзі, колеги та близько сотні велосипедистів.

Місцеві велосипедисти зібралися гуртом сьогодні, 13 травня. Кожен зі своїм двоколісним. Кожен - зі спогадами про Віталія, який був частиною всіх велозаїздів хмельничан. Нині покрутити педалі зібралися з іншого приводу. Цілою велоколоною провели в останню путь загиблого Віталія Поліщука. Для когось чоловіка, сина або товариша, для інших - колегу чи мужнього побратима. 

Віталій Поліщук - усміхнений, в окулярах і на велосипеді. Саме таким хмельничанина запам’ятали більшість людей з його оточення. Він був активістом й радником міського голови з велоінфраструктури. Також він очолював громадську організацію "Критична Маса Хмельницький". Він був амбітний. Цілеспрямований. З чіткою позицією патріота, що й довів усім під час повномасштабного наступу росії.

Віталію Поліщуку назавжди 32 роки. Коли почалася війна, він записався до тероборони. Згодом військового направили обороняти країну на Сході. Там Віталій потрапив під артилерійських обстріл, від чого і загинув. 

Сьогодні, 13 травня, близько 12 години до Будинку траурних обрядів на Святослава Хороброго прийшли чимало людей. До зали, де у труні лежав загиблий воїн, вишикувалася ціла черга. Всі несли живі квіти. Жовто-блакитних хризантем було найбільше. Їх клали до труни. Деякі схилялися перед воїном на коліна. На очах виступали сльози. А в погляді - співчуття до дружини Героя і тепер вдови, Анастасії. 

Під час всієї церемонії прощання жінка ніжно торкалася волосся загиблого чоловіка. Вона дивилася у вічі кожному, хто підходив, щоб попрощатися. Анастасія дякувала очима й стискала губи, аби не заплакати. 

- Мені сьогодні дуже болить. Я завжди при житті говорила Віталіку хороші слова. У мене немає боргу чи недосказаності. Я завжди Віталіка цінувала при житті. Я йому говорила, що вдячна за те, що він зі мною. Я його цінувала та поважала. Ми завжди з гідністю жили. Ми мріяли з Віталіком, що після перемоги наша держава буде жити по іншому. Вона буде однією з найкращих.

- Я сьогодні залишилася одна. Його мама залишилася одна і бабуся. Але замість нього у них тепер я. І я буду їх підтримувати. Я хочу попросити вас, аби смерть мого Віталіка і смерті інших тисячі воїнів були недаремними. Країну врятує лише щирість і бажання змінювати її. Я вас прошу, щоб у вашому серці жевріла любов до своєї країни та родини. Віталік таким був. Він навчав мене, а я його навчала. Ми одне одного доповнювали. Він був тихим і спокійним, а я активніша. Ми вміли цінувати щиру буденність: посмішки, дотик руки до руки. Ми прагнули мало, але були готові віддавати багато. Я знаю, що я сильна. Я гідна дружина гідного воїна. Віталік поруч зі мною. Він тримає мене за плечі, я це відчуваю, - сказала дружина загиблого Анастасія. 

Провести Віталія Поліщука в останню путь прийшли чиновники та міський голова. Олександр Симчишин розповів, що вже кілька ночей бачить перед собою Віталія. Мовляв, за два дні до його загибелі, вони мали зустрітися. Міський голова віз йому передачу, яку спакувала дружина. Однак зустрічі так і не відбулося, що й досі мучить мера.

- Фактично за два дні до його загибелі я був поруч. Настя (дружина, - прим.авт.) передала йому передачку. Я шукав його, щоб цю передачу передати та поспілкуватися. Дуже хотів його підтримати. Сталося так, що я тоді зміг відвідати всі бліндажі, які були праворуч дороги. А Віталік був ліворуч. Десь менш як 20 кроків я до нього не дійшов. Вже дві ночі я бачу його перед собою. Є відчуття, що мав йому щось сказати під час останньої зустрічі. 

- Біля школи, де вони базувалися, була дуже цікава велопарковка. Я її сфотографував і тоді запитав у хлопців, чи Віталік бачив її. Ми після перемоги обов’язково таку облаштуємо в Хмельницькому, - сказав Олександр Симчишин. 

Віталій Поліщук мав досвід у сфері IT. Тож під час війни його неодноразово переконували перевестися до військових зв’язківців. Проте Віталій відмовлявся. Казав, що хоче бути зі своєю бойовою ротою. “Він відмовлявся, бо був справжнім захисником та воїном”, - розповідає міський голова. 

Прийшли попрощатися із Героєм і однокласники. Жінки із гвоздиками стояли в черзі перед входом до зали. Вони саме пригадували, яким був Віталій у школі. Його однокласниця Неля згадує, коли бачила Віталія востаннє.

- На жаль, дуже швидко обірвалося його життя. Віталія бачила востаннє десь кілька років тому. Він був з велосипедом. Зі мною радо вітався. Я пам’ятаю, що він раніше був трішки зажатим. Але в останні роки, коли я його зустрічала, він був іншим. Було видно, що Віталій знайшов себе, - каже Неля. 

Подруга загиблого, Наталія, говорить: із Віталієм познайомилися завдяки велосипеду. Каже: повірити у те, що його більше немає - просто не може.

- Віталік був моїм гарним товаришем. Зустрілися ми завдяки велосипеду. Він вчив мене їздити на велику і познайомив з неймовірним світом велоспорту. Показував не один раз особистим прикладом, що у житті немає неможливих речей, якщо ти достатньо цілеспрямований. Я тішуся тим, що життя нас звело колись, таким незвичайним чином. Таких людей насправді дуже мало. Віталік завжди думав про інших більше, ніж про себе. І горів своєю справою, - розповідає Наталія. 

Усі присутні стали навколішки, коли труну виносили із зали. Автомобіль із Віталієм Поліщуком рушив. А позаду цілою колоною за ним їхали велосипедисти. Такий супровід загиблого Героя - це прохання його дружини Анастасії. Велоколона провела Віталія до кладовища в Раковому. Там його поховали на Алеї Слави. 

Місцевий велосипедист та керівник клубу “Podillya” Олександр Галкін говорить: із Віталієм Поліщуком вони будували чимало планів. Зокрема - провести веломарафон “Подільська сотка”. Тепер каже: все перекреслила війна. 

- Ми з ним проїхали багато кілометрів разом. Це була дуже чуйна людина. Порядна, надійна, з яким я б сказав, можна йти в розвідку. Дуже велика його заслуга в тому, що велоінфраструктура в Хмельницькому розвивалася останніми роками дуже стрімко. Якісні велодоріжки робилися, багато людей долучалися до велоруху. Це його заслуга. Він дуже старався. Світла йому пам’ять, - каже Олександр Галкін. 

Від початку повномасштабного вторгнення на війні загинули 28 хмельничан. А з 2014 року поховали 63 Герої, які родом з Хмельницького. 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.