Найбільший страх на сцені — забути слова

- Світлано, Ви можете пригадати, коли саме відкрився ваш талант, хто найпершим його помітив і посприяв у його розвитку?
Я ще змалку наспівувала різні пісеньки, які чула від своєї матері. А коли мені виповнилося чотири роки, мама купила іграшковий рояль. Вона наспівувала яку-небудь пісню і на слух натискала відповідні клавіші. Я тоді добре не розпізнавала ноти, тому математично вираховувала потрібні мені клавіші. Це були мої перші музичні досягнення.
Я навчалася у селі, і коли до нас в школу прийшла викладач з музичною освітою, до речі бандуристка, вона одразу взяла мене під своє керівництво. Мені дуже подобалося навчатися музиці і вокалу. До випускного класу я вже точно визначилася куди, хочу йти далі навчатися. З першого разу я не вступила до музичного училища, тому ще один рік походила на заняття з бандури і в наступнім році спробувала ще раз — і недарма.
- Ви маєте якийсь страх перед виходом на сцену?
Ой, найбільший мій страх на сцені — це забути якесь слово. І так було вже кілька разів. Але я знайшла вихід — вигадую сама слово. Головне - не розгубитися. Ще я кожного разу перед концертом промовляю молитву — це завжди заспокоює і додає впевненості.
- Який головний урок, Світлано, вам дало життя?
Раніше, коли в мене щось не вдавалося: зривався виступ, спізнювалася на потяг, не дуже вдало проходив концерт, чи щось інше, можливо особисте, — я завжди сумувала, плакала, довго переживала. Тепер я знаю точно, що нічого не буває без причини, і якщо щось стається погане в нашому житті, з часом ви зрозумієте, що завдяки цьому поганому сталася якась радість, посміхнулася удача. Просто потрібно зачекати, і будь-яка невдача приведе за собою успіх. І що б не сталося, як би життя не обернулося, треба якомога більше намагатися робити добра і вчитися шукати прекрасне у всьому.
- Які ваші плани на майбутнє у руслі музики?
Обов`язково випустити диски професійної якості. Це будуть романси, повстанські пісні, можливо, ще переклади. Адже переклад романсу “Грона духмяні” - вдалий проект. Намагатимусь вкласти у свою творчість більше патріотичного і націоналістичного духу.
- Що ви побажаєте своїм слухачам?
- Щоби всі, хто має якусь мрію, мету — ніколи не зупинявся, не переставав у себе вірити. Пробував знову і знову, стукав у всі двері! Щоб життя було достойним і сучасним, але будувалося на генетичному українському корінні. Бо немає коріння — засохне дерево.
Підготувала Лідія ПАНКОВА
Інформаційна служба газети «Діловий тижневик «ВСІМ»