ДіДюЛя: „Музичний світ без стилістичних бар’єрів”

Цієї осені ДіДюЛя гастролював Україною. Не виключенням став і Хмельницький. Артист вперше відвідав місто чотири роки тому. Завітавши знову до нашого краю, ДіДюЛя постав у іншому образі та з новим репертуаром – «Музика невідзнятого кіно». Саме таку назву має останній музичний диск музиканта. В концертному залі філармонії звучали також вже давно вподобані хіти з перших альбомів. Чаруючі акорди фламенко, мелодії Сходу, емоційно-драйвові ритми латиноамериканського танцю переповнювали зал...
- На Вашу думку, що передає глядачеві музика „ДіДюЛі”?
В рамках проекту „ДіДюЛя” я намагаюся робити все, що тільки можливо в музичному розумінні. „ДіДюЛя” для мене – музичний світ без стилістичних бар’єрів. Музика, як життя, по-справжньому цікава загадка. Давайте її розгадувати.
- У минулому Ваші виступи можна було почути просто неба. Гру на вулицях розглядаєте як своєрідну практику?
Так. Це хороша школа. В минулому у мене достатньо багато було такої вуличної гри в Москві на Арбаті, в Білорусії. Залишилися лише теплі спогади. Всім рекомендую спробувати (посміхається).
- Колись ви співпрацювали з Йосипом Пригожиним? Хто тепер фігурує у Вашій творчості?
Звісно, продюсерське співробітництво розпочиналося з Йосипа Пригожина. В нього довгий час навчався. За це велике дякую! Так сталося, що наші шляхи розійшлися, і останніх шість років я займаюся самопродюсуванням. Альянси, чи то творчі, чи організаційні поки що не передбачаються. Процесом, який відбувається у проекті „ДіДюЛя”, керую сам.
- В одному з інтерв’ю Ви колись говорили, що вважаєте себе професіоналом. Якщо це так, то вже більших висот музичної майстерності і не потрібно?
Є вершини, яких ми досягнули, але є й такі, до яких ще йдемо. Вважаю себе в якійсь мірі й учнем, адже завжди знайдеться те, чому потрібно повчитися.
- Чи виникала ідея створити власну школу і навчати дітей грі на гітарі?
Школу – навряд чи. Ось є мої концерти – приходьте, слухайте музику, спостерігайте, переймайте та навчайтеся. Можливо, мої колеги-музиканти і створять щось на кшталт школи. Адже вони всі – високопрофесійні, досвідчені артисти, які давно займаються музикою.
- Відомо. Що у Вашій колекції є багато гітар. Можливо, у якоїсь навіть є своя історія?
Пам’ятною для мене є найперша гітара, яку мені подарувала мама. Всі гітари чимось цікаві. Особливо ціную інструменти майстрів, які виготовляли спеціально для мене за індивідуальним замовленням. Ці гітари мають особливий звук, характер, таємничість і навіть харизму, що закладені у звучанні. Вважаю їх унікальними. Це реально діючі гітари – студійні, концертні, робочі. Інструменти я люблю, тому якщо трапляється унікальний експонат, намагаюся будь-яким шляхом його отримати. У мене 25 гітар. На концерт до Хмельницького я привіз з собою п’ять. Чотири з них використовував під час гри, а одна гітара була як запасний варіант.
- Якій музиці віддаєте перевагу у вільний час?
Слухаю все, що тільки можливо – класичну, етнічну, електронну музику... Намагаюся постійно слідкувати за світовими тенденціями музичної моди. Споглядаю, над чим працюють молоді люди, великі метри. Мені це цікаво! Звичайно, є такі дні, коли нічого не слухаю, даю відпочинок своїй голові та вухам.
- Чим ще захоплюєтесь?
Люблю спорт, активний відпочинок, плавання, машини, спілкування. До вподоби зніматися у фільмах, де граю самого себе. Зазвичай, це епізодичні ролі: фільм Андрона Кончаловського „Будинок придурків”, серіал „Спекотний лід”.
- Знаю, що під час своїх гастрольних концертів Ви просите показати у місті щось незвичайне та оригінальне. В Хмельницькому щось відвідали?
На жаль, можливості не було. Ми приїхали і одразу ж почали готуватися до виступу, вирішувати організаційні питання. А наступного дня вже потрібно було їхати з концертом у інше місто. Звичайно, якщо трапляються вільні день-два, то обов’язково намагаюся відвідати щось нове, познайомитися з містом. Адже в Україні є багато архітектурних пам’яток, захоплюючих краєвидів.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.