Гурт «Інкунабула»: зародження нового по-львівськи

Львівський гурт «Інкунабула» завоював потужну популярність серед шанувальників рок-музики. На рахунку гурту – числені концерти та фестивалі не лише в Україні, а й у Польщі, дебютний альбом, а також багато прихильників у різних містах.
Нещодавно львів’яни виступили у Хмельницькому, в нічному клубі «Арт-паб 68», де зібрали повний аншлаг. Музикантам, а їх лише троє в гурті, вдалося неймовірно завести публіку та тримати драйв і підрив до закінчення концерту. У цей вечір члени «Інкунабули», а саме вокаліст та басист Юрій, соло-гітарист Максим та барабанщик Роман розповіли для читачів газети «Всім» про життя гурту.
- Ходять чутки, що ви переїжджаєте до столиці? Чи правда це?
Роман: Ми розкидані зараз. Вокаліст мешкає в Києві, ми – у Львові.
Юрій: Щотижня їжджу додому на репетиції, і ми плідно працюємо. Можемо на всю ніч засісти або ж протягом дванадцяти годин грати без перерви.
- Як ви всі познайомилися і почали грати?
Ю.: Перетиналися в різних групах у Львові. Десь років п’ять кожен грав у своїх якихось проектах, а потім зібралися разом і зрозуміли, що хочемо одного і того самого.
- Пам’ятаєте перший виступ гурту «Інкунабула»?
Р.: Якщо чесно, то не пам’ятаю.
Ю.: А я пам’ятаю! Це було у Львові. Тоді ми були дуже самовпевнені, думали, що дуже класна група, що музика наша звучить класно. Але по мірі того, як розвивалися, самовдосконалювалися, з кожним новим концертом розуміли, як все тоді було по-дитячому смішно.
- Ви брали участь у багатьох фестивалях. Чи є у вас улюблені фестивалі?
Ю.: Дуже хороші стосунки маємо з тернопільскими фестивалями «Нівроку» та «Висадка». Також дуже сподобався фестиваль «Рок-екзистенція» (гурт виступав на ньому двічі, у 2004 і 2005 роках – прим. авт.). На першу «Рок-екзистенцію» ми потрапили, пройшовши відбір по демозаписах. Тоді із сотні гуртів вибрали лише три, і нас в тому числі! Фестиваль є дуже авторитетним для нас. І ця подія показала, що працюємо ми не даремно, і стала поштовхом до подальшого розвитку.
- На вашому офіційному сайті ви пишете, що другим рідним містом став Тернопіль. З чим це пов’язано?
Р.: Нам дуже подобається це місто, організація концертів, публіка. Дуже любимо там виступати. Насправді не кожне місто може забезпечити настільки теплий прийом і хорошу організацію концертів.
- Тобто, в кожному місті публіка інша?
Р.: Так, в кожному місті публіка відрізняється. Десь краща, десь гірша, десь енергетика менша, десь більша. Це особливо відчувається, коли кілька днів їздиш країною та даєш концерти. Успіх залежить не лише від рівня групи, якості звуку, а й від того, що люди очікують від концерту, як вони сприймають музику, як реагують на те, що бачать і чують.
Ю.: Реакція публіки фактично формує наш настрій на сцені. Якщо є віддача, то і ти більше викладаєшся. Якщо бачиш байдужі обличчя, то це зовсім не надихає.
- А як вам Хмельницький?
Р.: Я вже втретє у вашому місті. Раніше доводилося бувати по роботі. У вас дуже гарна центральна частина міста.
Ю.: Сьогодні мали екскурсію містом, думаю, плідно провели день.
- Ви неодноразово були співорганізаторами фестивалів, зокрема «Rock.Lviv». Як організаторська робота впливала на власне творчу?
Ю.: Зараз трохи відійшли від організації. Коли я був у Львові, то займалися цим. Вільний час це не забирало, а от забирало енергію в день виступу. Коли ти забіганий з організаторськими питаннями, потім не вистачає сили на сценічну роботу. Ти виходиш на сцену виснажений, переживаєш, чи достатньо публіки, чи все пройде гладко, задоволення від власного виступу не отримуєш. Тому я вирішив залишити цю справу людям, які ліпше на цьому знаються. А я буду краще виступати.
- З якими гуртами товаришуєте?
Ю.: З Хмельницькою «Безоднею». До речі, вони провели для нас екскурсію по місту. Також з усіма гуртами, чия музика нам подобається, в нас теплі, приязні стосунки з десятками гуртів. Ми знаємо, в якому місті яка ситуація з рок-музикою, кому треба рости, кого треба підтримувати, запрошувати до Львова, до кого треба самим їхати виступати.
- Займаєтеся ще чимось, крім музики? Чим заробляєте на життя?
Ю.: Найщасливіший в цьому плані наш гітарист Максим, який займається власне музикою і усім, що з нею пов’язане: звукорежисура, запис „демок” та альбомів гуртам. Має змогу жити з цього та з наших концертів, і не має офісної роботи.
М.: До цього я де тільки не працював, але це дуже заважало музиці. Не міг відвідувати всі репетиції, тому кинув і почав займатися лише музикою.
Ю.: Працюю в кондитерській галузі бізнес-аналітиком. Робота не дуже творча, з музикою не пов’язана, але приносить гроші. Тому поки що поєдную, а далі буде видно.  
Р.: Наладчик хлібопекарського обладнання.
- Де вам більше подобається виступати, на великих сценах чи у невеликих клубах?
Ю.: Мені більше до вподоби клубна атмосфера, до 500 чоловік, коли маєш під контролем все, що відбувається в залі, бачиш всіх людей, маєш максимальну віддачу. З великим натовпом важче працювати.
М.: Зовсім не важливий розмір приміщення, кількість людей. Головне – віддача, яка йде від них, співпраця з глядачами. Чим більше ти бачиш, що людям подобається, тим більше хочеш викладатися. Тоді немає значення, скільки людей сидить в залі: десять, сто, тисяча.
- В творчому доробку ви вже маєте один музичний альбом. Чи плануєте записувати другий?
Ю.: Плануємо, але не хочемо про це багато говорити. Як-то кажуть: не словом, а ділом. До речі, перший альбом привезли у Хмельницький, щоб показати плід роботи за останній рік. Другий альбом буде якісніший, сучасніший, маємо багато не лише студійної, а й промоційної роботи. Хочемо, щоб він був на голову вищий.
- Що означає ваша назва?
Ю.: Можна звертатися до історії, згадувати, що інкунабулами називалися перші друковані книжки, з латини це слово перекладається як колиска або зародження нового. Але насправді це слово нам сподобалося за звучанням: дуже гарне, милозвучне. Колись в якійсь розумній книжці я знайшов його та вирішив, що назву так колись свою групу. Так і сталося. Хлопці спочатку переживали, що нашу назву не будуть запам’ятовувати. Але нічого, спочатку Львів вивчив, а потім й інші міста.
Р.: Ми швидко вивчили це слово (сміється)
- Але ж вашу назву все одно часто перекручують. Можете згадати якісь випадки?
Ю.: Свіжий прикол. Досить нещодавно приїхали перший раз у Рівне. Питаємо в арт-директора клубу, чи прийдуть люди, чи знають нашу групу. А він каже: «Ви не переживайте, наше місто - не провінція. Багато студентів приїздить, музику різну привозять. „Інубулу” в нас знають і люблять». Більше ми нічого не стали питати.
- Пригадайте кумедний випадок, пов’язаний з концертною діяльністю.
Ю.: Колись, під час подорожі Польщею, ми робили багато пересадок, щоб дістатися до місця призначення. Коли вже верталися назад, під час однієї пересадки забули на пероні сумку з дорогим гітарним процесором, документами, грошима. Одним словом, все життя в одній сумці. Ми вийшли на наступній зупинці, повернулися назад, а сумка стоїть на місці.
Р.: Він коротко розказав. Насправді ми обіймалися з тією сумкою, кричали на пероні.
Ю.: Крім того, на поїзди завжди застрибуємо на ходу, в останній момент.
М.: На поїзд ми запізнилися лише один раз, завдяки мені. Але нічого страшного, сіли у наступний. Я вважаю, що це урізноманітнює життя нашої групи, однак інші члени не розуміють, що я додаю родзинку в наше існування (сміється).

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.