Українські ікони митець пише у візантійському стилі

Володимир Шерстій нещодавно презентував у нашому місті, в обласній науковій бібліотеці імені М.Островського, виставку ікон. До речі, це вже друга експозиція майстра в Хмельницькому. До цього він виставляв ікони в літературному музеї.
Володимир Михайлович - подолянин. Народився у селі Гнилички Підволочиського району Тернопільської області. Зараз проживає у Волочиську, працює у Львові. Часто буває в Хмельницькому, де навчається його син.
Володимир Шерстій пише ікони у візантійському класичному стилі, який найбільше йому імпонує. «Такі ікони потрапили в Київську Русь з приходом туди християнства, з 988 року зі Сходу, з Візантії. Пізніше, особливо в епоху Ренесансу, ікони почали писати з людей, тобто з грішників створювали образи святих, - розповів іконописець. - Мені більше імпонують перші, які ще не зазнали впливу ренесансу і бароко. Вони позбавлені плотської краси, натомість сповнені краси духовної. Візантійська ікона має величну філософсько-естетичну силу як втілення Добра і Краси, здатних врятувати світ».
Ікони майстер почав писати не так давно, біля восьми років тому. Тоді він працював у Латинській Америці на реставрації католицьких храмів. В Бразилії потрапив до української діаспори, де прочитав книжку «Поклон Марії», що надихнула його на творчість. «Тоді в душі щось перевернулося. Хоча завжди виховувався в сім’ї на релігійних засадах, однак багато чого не знав. Не знав, що школа українського іконопису така древня, що багато традицій пішло від нас, однак було забуто. Тоді і почав писати ікони в стилі, в якому творили староруські майстри», - сказав Володимир Михайлович.
На його думку, українці – нація, здібна до мистецтва. «Наші майстри швидко перейняли мистецтво Візантії та вдосконалили його. Київська школа іконопису не була сліпим копіюванням візантійської. Майстри дотримувалися стилю, однак вносили щось своє», - наголосив майстер. Він розповів, що його дід Степан Зозуля також був іконописцем, який, можливо, і передав онуку любов до цієї справи. «Але дід писав, на відміну від мене, в портретному стилі: на його іконах Діва Марія була схожа на мою бабусю. Він загинув під час розпису церкви», - розповів митець.
Перша виставка іконопису Володимира Шерстія відбулася влітку 2003 року в місті Курібіта, що у Бразилії. За словами художника, місцева влада та громада дуже допомогли в організації виставки: виділили приміщення, надрукули афіші та запрошення. «Незважаючи на те, що для бразильців більш характерний портретний стиль написання ікон, відвідувачів на виставці було багато, - зазначив майстер. - Вони дуже дивувалися моїм іконам, питали, чому Діва Марія не посміхається, не схожа на симпатичну жінку. Однак сприймали позитивно».
За словами Володимира Михайловича, в Україні організувати виставку набагато складніше. «На Батьківщині через різні бюрократичні труднощі та пошук спонсорів я мав лише кілька виставок. До прикладу, у Львові вже давно обіцяють організувати виставку в національному музеї, але справа ніяк не може зрушити з місця», - наголосив він.
Майстер майже на сто відсотків дотримується старої технології не лише у писанні ікон, а й у пошуку матеріалу та його обробці, оскільки бажає, щоб ікони пережили його, його дітей та онуків. Він сам шукає дерево, в основному це липа (на ній переважно писали в давнину) або ж сосна. На дошку наклеює тканину, щоб дерево не тріскалося. Для цього використовується домоткане конопляне полотно, якому понад сто років. А тоді вже починається художня робота. «Бувають проблеми з пошуком дерева. Часто пропонують швидко висушені дошки штучним способом, такі не годяться, оскільки  швидко тріскаються. Або ж пропонують купити цілий вагон дошок», - поділився труднощами Володимир Михайлович.
Скільки часу піде на одну ікону, майстру сказати важко: «Це залежить не лише від зовнішніх обставин, а й від внутрішнього стану. Я не монах, тому особливо не готуюся до написання ікон. Але можу сказати з впевненістю, якщо я не буду готовий, то просто не зможу її написати».
Володимир Шерстій найчастіше зображує на іконах Богородицю. «Мені цей образ дуже подобається. Та й на Україні склалася традиція шанувати Діву Марію найбільше. Ще за часів Ярослава Мудрого її проголошено покровителькою та царицею Русі», - пояснює він. Художник зізнався, що в його іконах бувають розбіжності з класичним стилем: «Я пишу кожну ікону так, як бачу її в уяві. Наприклад, мало використовую білої фарби, хоч це і є відхиленням від канону. На мою думку, від ікони повинно віяти теплом. Тому намагаюся не вживати холодних кольорів».
Ікон Володимира Шерстія в українських церквах немає, натомість є у бразильських храмах, а також у приватних колекціях по всьому світу. Священнослужителі ставляться до творчості майстра нормально. Наприклад, коли проходила виставка в Тернополі, п’ять священиків відправили богослужіння та освятили ікони.
Учнів Володимир Михайлович не має. Однак готовий поділитися своїми знаннями та вміннями з усіма, хто захоче. «В одній школі-інтернаті я пропонував організувати гурток іконопису. Однак мені відмовили через те, що я не маю педагогічної освіти», - сказав він. В сучасному іконописі на Україні є позитивні зміни, вважає майстер. Хоча дуже мало інформації можна знайти саме про вітчизняний іконопис, він зараз поступово відроджується.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.