“Спочатку мене називали “Дядя”: як це виховувати 30 дітей

- Спочатку мені було важко справлятися з потребами маленьких дітей. Їх же треба було завести в туалет, одягнути, дати висякатися. То доводилося просити допомоги в колег-жінок. А зараз я вже сам справляюсь. Знаю як одягнути-перевдягнути, відвести в туалет дівчинку та хлопчика. Тепер проблем немає, - зізнається вихователь Борис Борисович.

У свої двадцять чотири роки Борис Нікітішин виховує 31 дитину в групі. Крім цього, чоловік має власного сина. Тож часто називає сам себе багатодітним татом. Чому обрав саме таку професію, дізнавались журналісти vsim.ua.

З вибором професії не вагався

Борис Борисович Нікітішин переїхав зі Старокостянтинова у Хмельницький шість років тому. Уже півтора року працює вихователем старшої групи у НВК № 31. Чоловік займається вихованням шістнадцяти дівчаток та п’ятнадцяти хлопчиків. Про своїх малюків говорити може годинами. А про те, чому обрав такий фах розповідає просто – це мрія  дитинства.

- Я народився в сім’ї педагогів, - розповідає Борис Нікітішин. - В мене мати, бабуся, тітка та дядько буди вихователями. Тому ще з дитинства я мріяв ним стати. Пам’ятаю після занять в школі, сідав на автобус, їхав до мами в садочок і грався з дітьми. Допомагав дивитися за ними. Тож бажання виховувати діток заклалося в моїй свідомості ще з того часу. Потім вже й не вагався з вибором професії.

Батько Бориса за фахом - інженер. Він часто їздить у відрядження та розробляє різні будівельні проекти. Мати працювала вихователем в дитсадку. Та коли хлопцю виповнилось десять, її не стало. Про найріднішу людину Борис згадує з сумом в голосі. Після короткої мовчанки розповідає про брата. Каже, той більше вдався у батька. Вивчився на програміста, зараз проживає та працює в Києві.

“Вони для мене, наче власні діти”

Після закінчення дев’ятого класу, а це було у 2009 році, пішов навчатися на вихователя-логопеда у хмельницьку гуманітарно-педагогічну академію. Чоловік каже, деякі з його друзів не розуміли такого вчинку. Вони запитували нащо це та що така професія зможе дати Борису. Та хлопець не зважав. А шкільним товаришам пояснював, що це його власний вибір. Провчившись 4 роки, він отримав перший диплом бакалавра. Але продовжив вчитися. Закінчив навчання у 2015 році. Після цього, каже Борис Нікітішин, почав шукати роботу.

  - Я знав, що буду вихователем, - зізнається чоловік. - Мені просто подобається працювати з дітьми. Друзі не розуміли як це, коли ти приходиш в садочок зранку, а діти біжать до тебе, обіймають, граються весь день, прощаються з тобою, коли йдуть додому. Вони для мене, наче власні діти.

“Як тільки мене не називали”

Про своїх вихованців Борис Борисович розповідає з посмішкою на обличчі. Каже, найстрашніше було, коли вперше прийшов на роботу. Боявся як чоловіка-вихователя сприйматимуть діти і чи добре до цього поставляться їхні батьки.

- Як згадати перший день, коли я прийшов у садочок, діти не знали куди їм подітися, - пригадує вихователь. - Хто такий, що за дядько прийшов… Деякі питати: «А ти чого прийшов?» (сміється – прим. авт.). Через те, що я чоловік, діти відразу сприйняли мене не як вихователя, а як простого дядька з вулиці. Спочатку зверталися до мене «Дядя», «Дядько», потім казали «Вихователька», пізніше «Дядя Боря» казали.

Каже, з часом діти звикли до нього. Вже зараз звертаються до вихователя правильно - “Борис Борисович”. З ними йому просто та весело. А непосидючі малюки уважно слухають свого наставника.

Чоловік зізнається, що спочатку батьки вихованців сприймали нового вихователя з інтересом. Їм було цікаво, як він справляється з дітьми. Тому вони щоразу розпитували як себе дитина поводила чи слухала. А зараз, каже, звикли. Навіть питають, чим можуть допомогти: чи вдома підготувати щось, чи на заняття принести.

“Вони, хоч і жінки, але мене не вирізняють”

Про своїх колег - а це жіночий колектив - Борис Нікітішин відзивається з позитивом. Він - єдиний мужчина в закладі. Тому щоранку на ньому зупиняються 40 жіночих поглядів співробітниць. А під час розважальних заходів йому дістаються ролі усіх чоловічих персонажів.  Борис каже, колеги-жінки йому всіляко допомагають та підтримують.

- Як чоловік, я менш емоційний, не все в мене виходить, - зізнається вихователь. - То я прошу допомоги, питаю поради як краще зробити в своїх колег. Вони, хоч і жінки, але мене не вирізняють. Ми живемо як одна сім’я.

  Святкування Дня захисту дітей у 2016 році. Борис Нікітішин у ролі Буратіно. Фото надане адміністрацією НВК. Директор закладу Алла Войталюк молодим педагогом задоволена. Керівниця каже, що він щирий та відповідальний. Діти слухають вихователя, а окремі батьки навіть вдячні, що він - чоловік.  

Про заробітну плату вихователя Борис Нікітішин відкликається з позитивом. Хоч чоловік отримує рівно 3168 гривень, та запевняє, грошей родині вистачає.

- Головне – не гроші, а займатися улюбленою роботою, - відповідає молодий педагог. - Інколи ми намагаємось трохи економити. Але нам вистачає того, що є.

Заплітає косички, танцює польку та грає в футбол

Журналістам vsim.ua вдалось побувати на двох заняттях Бориса Нікітішина. Малюки поводили себе не по-дитячому чемно: уважно слухали вихователя та виконували усі вказівки. А сам чоловік з ними не лише спілкувався, а й танцював і співав. Адже, запевняє, діти беруть з нього приклад. Якщо він вправи не виконуватиме, то й вони не навчаться.

 - Мої діти – цікаві, розумні, люблять гратися, розповідати цікаві історії, - зізнається Борис. - Вони мене постійно чогось вчать. А чогось я вчу їх. Як казав Сухомлинський: «Вихователь народжується в дітях». Так само і я. Не ставлю себе вище них, стараюся бути на рівні з дітьми.

Тому суворий на занятті вихователь ганяє з малюками у футбол, вчить саджати рослини та грає в ігри. А після сну заплітає дівчаткам косички. Для цього, каже практикувався на дружині. Щоразу намагається їх зацікавити, аби на другий день дітвора хотіла йти в садочок. На обід вони всі разом йдуть. Якщо якась дитина не хоче їсти, то вихователь намагається її якось відволікти, щоб трохи поїла.

- Вони вже звикли до мене, знають що я від них хочу і те мені дають, - каже про вихованців Борис Нікітішин. - Я ж намагаюсь, щоб мої діти не сварилися, не билися. Але дівчатка завжди стараються мене зачепити. Сісти біля мене, обійняти, притулитися, розповісти секрет. Адже в нас різні сім’ї: в когось нема тата, чиїсь батьки постійно працюють. Тому я намагаюсь дати їм ту ласку, якої інколи не вистачає, чи просто підставити чоловіче плече. Інколи просто обіймаю і дитині вже стає легше. Я ж багатодітний тато.

Робота особистому життю не заважає

Борис зізнається, що професія дуже допомагає з вихованням власної дитини. Він спостерігаю за поведінкою малюків і заодно вивчає особливості характеру Артема. З усмішкою повідомляє, що хлопчик дуже любить танцювати. Тому дитячі пісеньки, віршики та ігри, які готує для занять, співає та розповідає власній дитині. Уже навіть вирішив, що в майбутньому сина віддасть на виховання у НВК №31.

Чоловік розповідає, що роботу та особисте життя намагається поєднувати. Працює в дві зміни. Або з восьмої ранку до першої дня, або ж з першої до шостої вечора. Іноді підготуватися до наступного робочого дня встигає на роботі. Часом, виконує якусь роботу, коли син лягає спати. Також допомагає з домашніми справами дружині.

Друзі, каже Борис, також звикли до його професії. З ними бачиться переважно у вихідні. А в будні спілкується по телефону. Деякі із них вже одружені, інші ще холостякують.

- Ходимо в гості одні до одних, або просто гуляємо десь в місті, - розповідає Борис. – Взагалі намагаємось зібратися щоразу, коли нам виходить. А те, що я – вихователь в дитсадку друзі сприймають нормально. Це ввійшло у звичку.

Підробляв в кафе. Там зустрів кохання  

Борис Борисович – наставник не лише в садочку. Він виховує маленького сина. Щодня вдома на нього чекає дружина Вікторія та півторарічний Артемко.

- Одружився я якраз перед тим, як йти на цю роботу. Дружина Віка – повар. Тому в мене вдома завжди смачно. Крім тридцять однієї дитинки в садочку, в мене є одна своя, - посмішкою розповідає чоловік.

Згадує, що з майбутньою дружиною познайомився в одному кафе. На останньому курсі він і з товаришем вирішили підзаробити. Тож влаштувались у заклад на роботу. Борис каже, допомагав за барною стійкою. А Вікторія працювала у тому ж місці поваром. Так і познайомилися. Півроку були просто друзями. Потім дружба переросла в романтичні стосунки. А через рік пара вирішила побратися. Дату весілля Борис називає без заминки - 25 жовтня 2014 року. А про дружину та сина говорить з особливою ніжністю в голосі. Каже, робота не заважає подружньому життю. А дружина підтримує його у всьому.

- Дружина сприймає мою професію позитивно, - говорить Борис Нікітішин. - Я щодня приходжу і їй розповідаю щось нове про дітей. Вона за мене радіє і підтримує. Та й маленький росте, теж скоро піде в садочок. А зараз коли приходжу з роботи, то мій синочок завжди вибігає і проситься на руки. Навіть роздягнутися не дає.

Малюки - випускники

Борис розповідає, що в перший рік роботи  йому дали діток середньої групи. Зараз вони вже випускники. Про це каже з гордістю та сумом в голосі. Адже свого життя без галасливої дітвори не уявляє.

- Моя група цього року випускається і я вже не знаю, що мені робити, -  Так, звичайно, будуть в мене маленькі дітки, гарні, добрі, нова група. З ними теж буде цікаво. Але я так звик до цих, що просто не знаю, як без них буду. Вже сумую. Так, вони підуть в школу, будуть в цьому ж закладі, приходитимуть на перервах. Але мене вже в них не буде, - журиться вихователь.

Каже, зараз вони проводять підготовку до школи. Вчать основи грамоти, математики. Все те, що повинні на початку вміти діти в школі. А ще починають підготовку до випускного. Обирають танці, пісні та вірші.

- Таночків навчатиме хореограф, але я також з ними вчитимуся, щоб потім репетирувати. Щоб вони не боялися, дивилися на мене, бачили підтримку, - говорить Борис. – А вже співати та розказувати вірші вчитиму своїх дітей сам.

З усмішкою на обличчі Борис Борисович повертається до своїх вихованців. А ті обступають його невеликим дитячим колом та весело щебечуть про власні пригоди. Суворий вихователь дає вказівки для заняття і тут же по-батьківськи гладить по голівці найбільшого шибеника в групі. А той смирно сідає і слухає свого «другого татка».

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.