Ігор Западенко: за трудящих і партію тостів не піднімали

- Найбільш яскраво свято 1 Травня згадується з найменшого дитинства, - говорить Ігор Западенко. - Ми жили у кварталах приватного сектору. Напередодні свята біля хвіртки кожного будинку обов’язково вивішували червоні прапори. Вони були великі, саморобні. Лише один-два прапора на весь мікрорайон були фабричні. Після вихідних прапор згортали і він стояв за дверима у коморі до 7 листопада, чергової річниці Жовтневої революції.

У молодших класах школи на уроках праці ми робили з паперу яблуневі квітки. Прикрашали ними гілочки, з якими старшокласники мали крокувати у святкових колонах. Нас, молодших, батьки брали з собою. А до чого все воно – нас не обходило.

Головне було не отримати у свою надувну кульку «скоблика» з рогатки старшого хулігана. Щоправда, як підросли, стріляли у кульки з рогаток вже ми.

Жартували й жорсткіше: коли з вуличних динаміків звучало щось на кшталт «Хай живе Ленінський комсомол – передовий загін радянської молоді!» - хтось з хлопців у колоні, підлаштовуючись під голос з «матюгальника», кричав: «Масла нет, мяса нет – ура, товарищи!».

Студентами показували на площі гімнастичні вправи перед трибунами. Але гімнастику сприймали якось нормально. Гірше було з портретами членів Політбюро, які мали нести над колоною. Не те щоб свідомо мали щось проти шановних членів – але ж це кілька чоловік мали йти з портретами, коли решта йде просто так: «А я що, крайній?».

Після урочистостей компанія демонстрантів гуртом вирушала на пиво. Потім додому, бо ж святковий стіл вже чекав. За трудящих і партію тостів якось не піднімали – пили «за свято», «за здоров’я» і просто за «ура, товарищи» біля чорно-білого телевізора.

І ось тут, за столами, переконувалися, що отой слоган «Мяса нет, масла нет – ура!» був не зовсім щирим. Адже першотравневий обід доводив реальність існування радянського економічного дива, коли «ніде нічого нема, але у всіх все є».

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.