Похорони 21-річного військового: Сашко Казміров пішов до армії, щоб заробити на житло

Восени 2018-ого Олександра Казмірова мали перевести із зони АТО на службу до Хмельницького. Й святкувати свій 22-ий день народження в листопаді хлопець мав разом із рідними. Та цього уже не станеться. О п'ятій вечора 17 лютого на Світлодарській дузі Донецької області військовий отримав важкі поранення під час обстрілу. Лікарі у Харківському військовому госпіталі вісім днів боролися за його життя. 26 лютого серце Олександра Казмірова перестало битися.

Рідні не стримували сліз

Прощання із військовим запланували на сьогодні, 1 березня, у селі Шарівка Ярмолинецького району, де проживає його батько. Хоч сам хлопець народився і ріс в Щербані Старосинявського району. Звідти на похорон приїхав автобус з рідними й друзями загиблого. Приїхали віддати шану Олександру Казмірову також військовій й волонтери із Хмельницького. Два мікроавтомуси виїхали від міської ради об 11-ій годині.

На 12:00 розпочалося прощання із військовим біля домівки його батька. Навколо двоповерхового багатоквартиного будинку зібралися близько двох сотень людей. Були тут рідні, односельчани і військові побратими Олександра Казмірова.

Далі усі вирушили на кладовище. Мороз і пронизаючий вітер супроводжував колону усі три кілометри шляху. На кладовищі священники провели церемонію й далі усі по черзі підходили до Сашка, який лежав у труні, й прощалися з ним востаннє. Найдовше від нього не відходили рідні, які доторкалися до хопця й за слізьми на очах щось тихо над ним промовляли.

"Хотів заробити на власне житло"

Коли з Олександром Казміровим уже попрощалися, журналіст vsim.ua поспілкувався із сестрою загиблого Інною. Жінці хоч і важко було говорити, вона погодилася розповісти про свого брата. Сказала, що той ріс і навчався у рідному селі Щербань. Після дев’ятого класу пішов навчатися у Жмеринку на провідника. Далі призвався на строкову службу. Після її завершення пішов на контракт. Підписав угоду на 3 роки. Встиг відпрацювати половину терміну дії угоди.

 - Сашко пішов на контрактну службу, бо хотів заробити на власне житло. Свого він не мав. Уже восени його мали перевести на службу до Хмельницького. Тут, наскільки я знаю, у нього була дівчина. Коли він подорослішав, то став менше ділитися такими подробицями свого життя, каже сестра загиблого Інна. – Востаннє ми бачилися в червні. Тоді він приїжджав до моєї доньки на день народження. У мене четверо дітей. Сашко дуже любив своїх племінників.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.