5 найстаріших сіл Хмельницької громади

Олександра РИСКАЛЬЧУК

До Хмельницької громади входить 23 села.
Дізналися, які з них є найстарішими.

Деякі міста на Хмельниччині вважаються найстарішими не лише в області, а й з-поміж інших міст України. Йдеться про Полонне. Рік першої згадки про нього – 996.

Натомість наймолодшим містом Хмельниччини є Славута. Вперше про нього згадали у 1633 році. Місто було у власності князів Сангушків, які через мальовничі краєвиди місцевості вирішили перенести туди свою резиденцію.

Так, раніше ми розповідали вам історію міст Хмельницької області й цікаві факти про них. Дізнавайтеся про це більше в окремому матеріалі.

Цього разу розповідаємо про найстаріші села, що розташовані біля обласного центру і входять до Хмельницької громади. Загалом таких є 23. Одне із них вважається старшим за Хмельницький. Про яке йде мова – далі, в цьому матеріалі.

Мацьківці (1383 рік)

Село Мацьківці вважається найстарішим у Хмельницькій громаді. Перша документальна згадка про поселення під назвою Maczkocze датується ще 1383 роком, що робить його старшим за Хмельницький (перша писемна згадка 1431 року, – прим. автора).

Назва села, за переказами, походить від імені шляхтича Мацька Лазаренка, який володів цими землями у XIV столітті. Проте доля села не була спокійною: у середині XVII століття, під час визвольних воєн, Мацьківці були фактично стерті з лиця землі, а люстрація 1662 року описувала їх як цілковиту пустку без жодного жителя.

Відродження села пов’язане з хвилею переселення так званих «мазурів» — етнічних поляків із Мазовії. Протягом поколінь тут зберігалися особлива говірка, традиції та міцна католицька віра.

У Мацьківцях збудовано та функціонує санктуарій. Костел Божої Матері Фатімської був урочисто проголошений Санктуарієм Божої Матері Фатімської 8 вересня 2021 року. Це місце є відомим паломницьким центром, де проходять богослужіння.

Ідея збудувати на Хмельниччині Фатімський санктуарій виникла у єпископа Леона Дубравського. Він є ординарієм Кам'янець-Подільської дієцезії, що охоплює Хмельницьку та Вінницьку області.

Олешин (1494 рік)

Перша згадка про село Олешин знайдена в “Книги ревізій листа” та “Реєстрі Коронного архіву”, зробленого Яном Замойським.

Село належало до королівських маєтків Проскурівського староства. Наприкінці ХVIII століття разом з іншими селами воно було подароване Катериною II фельдмаршалу Гудовичу. До складу маєтків графа Гудовича воно входило до 1861 року. Згодом село стало належати графу Куліковському. Селяни тоді займалися землеробством і ткацькою справою.

Про виникнення назви села Олешин нема ні речових, ні письмових пам'яток, – йдеться в Олешинській громаді. Існують лише легенди. Одна з них розповідає про козаків-утікачів, які поселилися біля Бугу. Вони були настільки в потертій одежі, що їх назвали «голиші». Таким чином за селом збереглась назва Голешин, а згодом – Олешин.

Давидківці (1543 рік)

Історія Давидківців офіційно веде свій відлік з 1543 року, коли поселення вперше з’являється в письмових документах Подільського воєводства.

Назва села, за місцевими переказами, походить від імені першого поселенця – козака Давида, який обрав це місце через його надзвичайні природні багатства. Розташоване на схід від Хмельницького, село здавна відігравало роль «житниці» регіону завдяки своїм унікальним чорноземам, які вважалися одними з найкращих у всьому Меджибізькому старостві, – зазначають у відкритих джерелах.

Протягом століть Давидківці славилися не лише хліборобством, а й садівництвом. Вже у XIX столітті село було відоме своїми величезними фруктовими садами, плоди з яких розвозилися по всьому Поділлю. Також у минулому саме через Давидківці проходили важливі торгові та стратегічні шляхи.

Як і Олешин, Давидківці стали популярним місцем для будівництва заміських будинків. Проте тут є своя особливість: через специфіку рельєфу з села відкриваються панорамні краєвиди, що робить його привабливим для тих, хто цінує естетику та простір. Село активно забудовується новими масивами, що притягує в громаду молоді родини.

Шаровечка (1567 рік)

Історія Шаровечки офіційно розпочинається у 1567 році. Назва села, за найпопулярнішою версією, походить від латинського слова szarwark (шарварок) — виду громадських робіт з будівництва та ремонту доріг і мостів, які виконували місцеві селяни на користь Плоскирівського замку.

Головна сторінка літопису Шаровечки – це масове заселення земель так званими «мазурами». Після спустошливих татарських набігів та воєн XVII століття, край потребував робочих рук. Сюди, на запрошення місцевих старост, почали прибувати селяни-католики з польської Мазовії. Вони принесли з собою не лише нові методи господарювання, а й особливу говірку (суміш польської та української мов), традиції будівництва та міцну релігійну згуртованість.

Навіть сьогодні в селі можна почути унікальний діалект, який лінгвісти називають «мазурським».

Центром духовного життя у Шаровечці є Костел Матері Божої Розарію. Релігійні свята тут відзначаються з особливим розмахом, зберігаючи старовинні польські традиції.

Копистин (1570 рік)

Історія села Копистин офіційно зафіксована у документах 1570 року. Назва села, за однією з версій, походить від давньослов’янського слова «кописть» (велика ложка або лопатка), що могло вказувати на місцеві промисли. Протягом століть Копистин розвивався як типове подільське поселення, проте все змінилося у XIX столітті з приходом технічного прогресу.

Справжнім «двигуном» для села стало будівництво залізниці. Станція «Копистин» перетворила тихе поселення на важливий транспортний вузол. Це дало поштовх до розвитку торгівлі та промисловості, а місцеві жителі одними з перших у регіоні опанували професії, пов’язані з обслуговуванням залізничного полотна.

Копистин відомий серед рибалок Хмельниччини. Місцеві водойми є популярним місцем відпочинку, що сприяє розвитку рекреаційного потенціалу села.

Читайте також: Центр Хмельницького у чорно-білих фото: переглядайте підбірку

Подякуй журналістці гривнею