Хто тут живе? Будинок на Грушевського для еліти Проскурова

Пам'ять про минуле не стирається безслідно, поки будуть живі її вірні носії - будинки, що зберігають в собі частинку історії. Щотижня на сайті vsim.ua ми розповідатимемо про архітектуру та людей, які творили, жили і надихались у нашому місті.

Ми будемо досліджувати і публікувати матеріал про всім знайому будівлю, але із зовсім невідомої сторони. Яким було минуле будинку, і хто живе там сьогодні, – про це у нашій рубриці новій "Хто тут живе".  

• Читайте також: 
• Мешканці "білого дому" на Пушкіна
• Мешканці будинку з вишивкою, які створили пам’ятник Мюнхгаузену

Будинок із зірками 

• Дата будівництва: 1928 рік
• Адреса: вул. Грушевського, 74
• Кількість поверхів: 3
• Кількість під’їздів: 2
• Кількість квартир: 24
• Хто обслуговує: ЖЕК №2

"Залишки доби конструктивізму з новини ідеями “сталінської класики”

Олег Свінціцький, член НСАУ, голова циклової комісії архітектури та дизайну у КПКБАіД, викладач спецдисциплін на відділенні архітектури та дизайну коледжу

Дата побудови та напис на аттику фасаду “Імені роковин Х Жовтня. 1927-1928” одразу вказує нам певні особливості  цього періоду будівництва. Адже архітектура  - це не тільки “застигла в камені музика”, але і відображення тих історичних процесів та змін, що відбуваються або відбулись нещодавно у суспільстві.

Це - струнка, “відчеканена” будівля із червоної цегли. Видовжений фасад із двома симетрично розташованими ризалітами тригранної форми, три поверхи, завершені карнизом та декоративними аттиками над виступами.Основний об’єм розмежований чітким горизонтальним членуванням: невисокий цоколь з імітацією кладки із кам’яних тесаних блоків, лінійне рустування першого поверху, об’єднані площини стін 2-го та 3-го поверхів, завершені масивним бетонним карнизом та доповнені у проміжках вікон 3-го поверху виразною смугою із виступаючих 4-ох рядів цегли. 

В будинку є залишки доби конструктивізму, але помітно - нові ідеї “сталінської класики” вже вимальовуються на фасаді. 

А заглянемо за головний фасад у двір - і побачимо дещо інше! Тут повністю прочитуються знайомі будівельні прийоми XIX сторіччя. Лучкові перемички, декоровані цегляною кладкою карнизи, проста кладка. Внутрішній об’єм лише підтверджує наше враження - ми не відчуваємо ніякого зв’язку із головним фасадом будинку! Навіть огородження на сходах традиційне для минулого сторіччя, із кованими завитками. Нічого нового, тільки фасад! Дійсно, архітектура - це зліпок епохи! Оманливий фасад, а політика держави за сутністю не змінилася - це та сама імперія. 

Найграндіозніше будівництво Проскурова 1920-их років

«Цей будинок став однією з перших споруд, побудованих після встановлення радянської влади. Впродовж десятиліття, починаючи від 1914-го року, проскурівчани пережили лихоліття Першої світової, громадянської війни й повоєнну розруху. У цей час у місті фактично припинилося всяке будівництво. Старі дореволюційні будівлі за цей час втратили свою колишню розкіш і доглянутість: вибиті вікна, гнилі дахи, облущене фарбування, фундамент почали руйнуватися – так виглядала значна частина житлового фонду міста на середину 1920-их років», – йдеться у книзі Сергія Єсюніна «Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси».

Після багаторічного забуття в Проскурові знову розгорнулося будівництво. Так у 1927-ому почали найграндіозніше в ті роки спорудження «будинку із зірками». На місці «пошарпаних» одноповерхових будинків за два роки збудували монументальний, як на той час, триповерховий житловий будинок.

«На будівництві одночасно працювало до 200 робітників, все робилося фактично без механізації: цеглу підвозили на підводах, розвантажували і носили за спинами в спеціальних дерев’яних ношах на поверхи, що зводилися. Для оздоблення будинку використовували спеціально привезену з Харкова візерункову плитку. Будинок почали будувати ще в 1927-ому році, а в 1928-ому його вже здали на заселення. Квартири одержали партійні і військові діячі міста», – говорить Сергій Єсюнін.

Через зірку били вікна

Хоч будинок і «пережив» війну, підходячи до нього ближче, помітно, що він міцний. В декого з жителів ще залишились старі невеличкі ковані балкони і дерев’яні вікна з маленькими квадратними квартирками – перші, які поставили при будівництві. Зі сторони проїжджої дороги – колишні входи у під’їзди, оздоблення зірками та зверху напис про Жовтневу революцію. На першому поверсі – магазин із сирами і ремонт техніки.

Вхід у під’їзди будинку раніше був зі сторони Скверу імені Тараса Шевченка, сьогодні – із внутрішнього двору. Жителі кажуть, у радянський час було безпечніше. Тепер, поки не зробили кодовий замок на дверях, то в будинку постійно валялися пляшки, шприци, різне сміття. Крім того, мешканці влаштували біля будинку металевий паркан теж із кодовим введенням. Зараз у домі – чистота. До того ж всі «скидаються» по 20 гривень в місяць для прибиральниці.

Кілька років тому ззовні зірку закрили фанерою, зняти було неможливо – тримається міцно. За словами мешканців, поки зірка була на видноті, то постійно били вікна під’їзду. Тепер скло ціле, і колишніх проблем вже немає.

Ввійшовши в під’їзд, – відразу два сходинкових маршрути. Виявляється, один – головний, інший – пожежний вихід, але це – не просто залізна драбинка. Він зроблений, як-то кажуть, капітально, – навіть не відрізнити від звичайного підйомного маршруту до квартир, вони практично однакові. Але відтоді, як жителі організували вхід від внутрішнього двору, основними сходами стали пожежні.

В під’їзді чисто і новий ремонт. Стіни – блакитно-білі. Ковані перила надають будинку помпезності. Високі вікна біля двох метрів – особливий шик загального коридору. На підвіконнях – доглянуті вазони у чистих горщиках.





















Під вікнами їздили на конях

У квартирі №18 на другому поверсі живе 69-річна Людмила Ноцуляк.  За освітою  вона - зоотехнік, тому майже все життя працювала у лабораторії на племоб’єднанні, займалася штучним заплідненням худоби. Тепер жінка на пенсії. Квартира перейшла їй в спадок від батьків. Хоч пані Людмила живе сама, рідня зовсім близько. На першому поверсі мешкає її рідна сестра.

Людмила Олександрівна мешкає в цій кватирі десь з 1953-го року. ЇЇ батьки жили в Шепетівці. Тато був чиновником, тому згодом його перевели в обком партії. Коли сім’я переїхала, жінці було десь п’ять років. Старші люди тоді їй розказували, що спочатку «будинок із зірками» побудували спеціально для офіцерів, а під час війни тут був німецький гуртожиток. Взагалі в спогадах з дитинства пані Людмили Хмельницький був зовсім іншим - більш примітивним і простим: під вікнами їхнього будинку по дорозі їздили на конях.

- Як тільки ми переїхали в Хмельницький, батькам дали двокімнатну квартиру десь на 80 м2 на першому поверсі в будинку по вулиці Грушевського, 85. Він і зараз є. Той дім старожили звуть ще «будинком артистів». Це була перша житлова будівля, на який спробували встановити центральне опалення, бо так кругом палили вугіллям на печі. Батькам моїм стало дорого там проживати – так вони казали. Хоча мама не працювала, сиділа вдома зі мною і сестрою. Ну, словом, батьки вирішили поміняти квартиру, і ми переїхали вже сюди, на Грушевського, 74. Тут – 46м2, а там залишилась шикарна квартира…», – розповідає Людмила Олександрівна.









Пічкою і опалювали, і їсти на ній варили

Квартири в будинку практично всі однакові – з прохідними кімнатами. Вдома в пані Людмили все вже не так, як було раніше. Вікна всі нові, бо в старих були великі щілини: дуже задувало, і тепло «виходило». Жінка показує свою ванну кімнату, говорить – сантехніка вся нова, воду гріє на газовій колонці – так дешевше.

Але в 1950-их роках про таке навіть думати не могли. Тоді туалет був для кожної квартири свій, але на загальному коридорі. Ванної теж не було в квартирах – одна на весь поверх. Тепер замість тих туалетів і ванних кімнат – комірки кожного господаря для зберігання консервації.

- При вході в квартиру була пічка розміром десь «метр на метр». Тою пічкою ми і опалювали, і мама їсти на ній варила. Але була ще одна пічка – в стіні між двома кімнатами. Потім десь в кінці 1960-их років ми робили капітальний ремонт: підвели газ, забрали одну пічку (ту, що в кімнатах), а на її місці зробили кахельну грубку. Відтоді ми топили газом. В кінці 1980-их ми взагалі забрали і пічку, і грубку, а зробили загальне парове опалення, – розповідає пані Людмила.

Стеля в помешканні висока, але, як каже жінка, її вже «опустили», зробили підвісну. Стіни широкі, тому не мерзне. Правда, рятує субсидія. Пенсіонерка говорить – без неї було б за опалення десь біля двох тисяч, а в неї пенсія – 1407 гривень.

Годинник за 120 рублів

Ремонту в квартирі №18 – років десять, але він виглядає новеньким. Жінка каже, що все робили своїми силами – вона, чоловік і син. Для пані Людмили головне, щоб було зручно і затишно.

У прихожому коридорі відразу збоку від дверей – вішалка з полицями, на них – різні баночки від парфумів. При вході – два обереги. Один – звичайний типу маленького віника, інший – морський: широка прямокутна дерев’яна рамка, а всередині – штурвал, рятівний круг і годинник, який ззовні виглядає як компас.

Все в домі ніби антикваріат, але Людмила Олександрівна ділиться, що її речі із надто старими ціннісними предметами не мають нічого спільного. Просто треба знати місця, де можна купити сучасний «антикваріат». От, наприклад, круглий столик на тонких кованих ніжках – вишукана «родзинка» дому. Йому шість років. Жінка натрапила на нього випадково, тоді віддала за столик 460 гривень.

У прохідній кімнаті над диваном висить велика довга гобеленова картина. Пані Людмила купила її десять років тому. Тканина з машинним ткацтвом натягнута на тверду основу разом із декоративним обрамленням додають домашньої аристократичності.

На стіні – дерев’яний годинник з термометром. Він йде з 1980-ого року і за всі роки ні разу не ламався. Тоді жінка його купила в ЦУМі за 120 рублів – це дуже дорого, як тодішня зарплата пані Людмили.

Електрична будка на весь центр

У дворі є ряд сарайчиків із викопаними льохами, в кожного господаря – свій. Біля дому, де зараз колегіум №16, раніше були городи мешканців. На місці сучасного Промінвестбанку, який буквально через пару метрів від будинку №74, був двоповерховий дім. На другому поверсі – квартири, а на першому – друкарня. Людмила Олександрівна згадує, як дитиною вона часто заглядала туди у вікна, їй було цікаво, як там працюють верстати. Згодом будівлю знесли, а на її місці розпочали будівництво банку – це один із найнеприємніших спогадів старожилів «будинку із зірками». 

- Це було десь у 1980-их, і це був жах. Вони ж палі забивали, а нам так «віддавало». Будинок «трусило», ми дуже часто відчували вібрацію. Я взагалі не знаю, як цей дім витримав все! Крім того, це не по-людськи. З тієї сторони, де банк, людям же взагалі світ білий закрили. Перед вікнами – сіра стіна. Я би, певно, вимагала, щоб мені дали іншу квартиру. Але тоді ж була радянська влада – що ти кому скажеш. Та й зараз.. Он у нас у дворі електрична будка просто розвалюється. Але головне те, що це – дуже потужна електрична дія. Вона ж біля житлового будинку і школи! Це така небезпека. До цієї будки підключений практично весь центр міста. Проводи висять, аж страшно, – каже жінка.

Танці під оркестр і фільм про Хрущова

Теперішній сквер імені Тараса Шевченка був зовсім інакшим. За словами Людмили Олександрівни, він був весь загороджений, та й взагалі самого парку як такого було зовсім мало. На території знаходились гараж обком партії, взуттєва і швейна фабрики. Також був танцювальний майданчик – при чому, танцювали всі під оркестр. І так кожних вихідних!

- Літом, де зараз туалети, була така собі виїзна бібліотека. Люди приходили, брали газети чи книги, і сідали за стіл читати. З собою там не давали. Я теж в дитинстві приходила і брала собі різні книжечки. Поруч була карусель з конями. А ще малою я ходила на літній театр у парку. Він знаходився на місці сучасного дитячого майданчика (прим. – з фігурами талановитого земляка Миколи Мазура). Тоді там була невисока дерев’яна сцена і лавочки. Все було безкоштовно. Часто ставили екран і показували документальне кіно. Найбільше пам’ятаю фільм про Хрущова, – говорить пані Людмила.

Підготувала Вікторія ТАРАН 

Повідомте нас, якщо ви хочете, щоб ми написали про ваш будинок [email protected].     
 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.