Маєтки, епідемія холери та “шопінг-універмаг”: яким був мікрорайон Ружична десятки років тому

Олександра РИСКАЛЬЧУК

Ружична - мікрорайон, що став частиною Хмельницького 39 років тому.
Тим не менш, його історія налічує кілька століть.
Чим жила ця частина міста десятки років тому?

Попри те, що офіційного поділу міста на райони немає, Хмельницький все ж поділений на окремі частини. Кожна із них має власну історію. Наприклад, Озерна - є наймолодшим мікрорайоном у Хмельницькому. Проєкт його забудови розробили 43 роки тому. Проте, є й такі частини міста, історія яких налічує кілька століть. Йдеться про мікрорайон Ружична.

За час свого існування змінилося там чимало. Колишні маєтки, млин та “наливайку” замінили приватні будинки місцевих жителів. Коли і як почалася історія цього місця?

Сьогодні Ружична - це забудована приватними будинками південна околиця міста. Головною вулицею є Кам’янецька. Дібратись до Ружичної можна на маршрутках №18, 27 і 40.

Відео дня

Аби познайомитися із мікрорайоном ближче, ми доїхали до кінцевої зупинки. Проїжджаючи десятки будинків, можна на кілька секунд забутися про власне місцезнаходження. Здається, немов потрапляєш до звичайнісінького села, де люди ведуть домашнє господарство, біля хвірток бігають кури, а повз них одна за одною проїжджають автомобілі. Крім того, до ока припадає ресторан, меблевий центр та різні підприємства. Не залишилася осторонь уваги єдина в мікрорайоні школа. Саме туди вирішили завітати і ми.

Село із назвою “троянда”

Спеціалізована загальноосвітня школа №19 І-ІІІ ступенів імені академіка Михайла Павловського розташована неподалік меблевого центру “Пан Диван”. Восени вона відсвяткувала своє 50-річчя. В закладі функціонує музей, де збережена пам’ять не лише про історію школи, а й самого мікрорайону Ружична. На стінах просторої кімнати висять світлини її випускників та безліч фотографій із зображенням прилеглих до школи вулиць. За розмовою Ганна Кухтюк, завідувачка зразковим меморіальним музеєм академіка Михайла Павловського, розповіла про мікрорайон Ружична детальніше.

У минулому мікрорайон мав статус села. Його назва має кілька версій щодо походження. Землі, що раніше належали церкві, називалися ружними. Подейкують, що саме від цього з’явилася назва. Також існує думка, що “Ружична” походить від польського слова “ружа”, що означає троянда.

Загалом найдавніша згадка про Ружичну з'явилася у 1543 році. Тоді воно перебувало у власності старовинного подільського роду Ярмолинських-Сутковських. Вже у 17 столітті село Ружична згадується серед маєтків пана Богуша, у 18 столітті - у володінні графа Войцеха Мера, а згодом - шляхтичів Маліновських. Пізніше Ружичну у панів Маліновських конфіскували і передали у розпорядження військового відомства. В результаті, село перетворили на військове поселення.

У 18 столітті на території мікрорайону діяв млин і знаходилася корчма, іншими словами “наливайка”. У документах існує згадка й про те, що в Ружичній існував дерев’яний Свято-Успенський храм. Ким і коли він був збудований - невідомо.

У 1831 році церква згоріла. Натомість від неї залишилася дзвіниця. Згодом до неї прибудували приміщення у вигляді звичайного житлового будинку - розповідає Ганна Кухтюк.

Життя за “регламентом”

Як йдеться в документах, що надала Ганна Кухтюк, в 1840 році в селі налічувалося 190 дворів. Там проживало 446 чоловік і 102 дитини. Тоді в селі діяв так званий “регламент”. Кожен селянин мав обов’язково поєднувати своє життя із військовою службою. Крім того, без дозволу начальства люди не мали права перебудовувати хату, одружуватися або навіть поїхати на ярмарок.

Доведені до відчаю важкими умовами життя й праці, поселенці Ружичної у 1845 році відмовились працювати і склали скаргу. На її розгляд прибув інспектор військових поселень граф Нікітін. Він влаштував у селі екзекуцію, після чого багатьох поселенців, насамперед тих, хто підписався під скаргою, було вислано до Херсонської губернії - йдеться в документах.

Вже у 1863 році вся земля, що належала поміщику, перейшла до власності селян. Проте життя місцевих було далеко не “солодким”. В той час була епідемія холери. Лікарі із нею не справлялися. Причиною було те, що на 33 населених пункти було три медпрацівники. В результаті, від холери померло чимало селян.

Перший пішохідний перехід в місті - у Ружичній

На початку 20 століття кількість дворів у селі зросла до 389. Тоді населення налічувало понад дві тисячі людей.

У 1929 році в Ружичній був створений колгосп "Комунар", відкрито клуб, згодом споруджено двоповерхову школу, організовано колгоспну бібліотеку - йдеться в документах, що надала Ганна Кухтюк.

На початку липня, 1980 року, спортсмени пронесли через Ружичну вогонь на Олімпійські ігри, що відбувалися в Москві. Як все було, зображено на світлинах, що надала завідувачка зразковим меморіальним музеєм академіка Михайла Павловського.

У 1981 році село приєднали до Хмельницького і воно стало передмістям. Крім того, саме в Ружичній був збудований перший пішохідний перехід в місті. Відомо, що певний час мікрорайон залишався головним пунктом для шопінгу хмельничан. До універмагу “Кооператор” за покупками приїжджало чимало містян.

Що нині є в Ружичній

На території мікрорайону знаходиться кілька організацій і підприємств. Наприклад, на місці колишнього “Кооператора” знаходиться меблевий центр “Пан Диван”. А неподалік ставу розкинувся ресторан “Веселка”.

Публічне акціонерне товариство "Проскурів" засновано в 1999 році. ПАТ "Проскурів" добре відоме в Україні якістю продукції сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості, переробних та підсобних промислів.

Крім того, в Ружичній працює дитячий садок “Світлячок”. Також є амбулаторія загальної практики сімейної медицини №7 та дитячий центр психічно-оздоровчої реабілітації "Подолянчик".

Читайте також: ‌Від‌ ‌села‌ ‌із‌ ‌“сухим‌ ‌законом”‌ ‌до‌ ‌сучасності‌ ‌:‌ ‌історія‌ ‌мікрорайону‌ ‌Гречани‌

Як змінювався мікрорайон Озерна: вигляд з космосу (ФОТО, ВІДЕО)

Опитування

Про історію якого із мікрорайонів міста ви хотіли б дізнатися?