Як дві підпільниці на саморобній друкарській машинці писали історію окупованого Проскурова

Фото музею історії міста Хмельницького

Друга світова війна ховає у найтемніших куточках своєї історії багато нерозгаданих таємниць, зашифрованих повідомлень та загадкових смертей. Вона принесла розруху та спустошення не лише у світ, а й у серця людей. Не оминула ця сумна сторінка історії і наш край. 8 липня 1941 року - німецько-фашистські загарбники окупували Проскурів. В місті почав діяти кривавий режим терору і грабежу. Людей розстрілювали, виганяли в рабство, а всі цінності краю вивозили у Німеччину. Для винищення населення і військовополонених фашисти створювали концтабори, гетто і тюрми.

Однак волелюбні мешканці міста не мовчали. Проти окупантів розпочали підпільну інформаційну боротьбу. Про неї розповіли в музеї історії міста Хмельницького.

Інформація вирішувала все

Восени 1941 року в Проскурові почала діяти підпільна організація. Її учасники збиралися у конспіративно-явочних квартирах. Одним серед таких місць збору був будинок Проскурівського підпілля, який і до сьогодні зберіг свій первинний зовнішній вигляд. Будівля розташована по вулиці Шевченка 3/1, саме там зараз функціонує музей Проскурівського підпілля. Його експонати, які збереглися до цього часу, нагадують хмельничанам про те, що забувати не слід. 

• В одній з вітрин музею Проскурівського підпілля можна побачити загадкові предмети, які з першого погляду навіть важко з чимось конкретним ідентифікувати. І, лише ознайомившись з інформативним написом на етикетці, розміщеній поряд, можна зрозуміти, що це таємне знаряддя проскурівських підпільників для тиражування антигітлерівських листівок у часи нацистської окупації, - розповідає завідуюча сектором музею історії міста Хмельницького  та музею Проскурівського підпілля, Марина Дябел.

За словами Марини Дябел, велику роль у боротьбі з окупантами мала сила достовірної інформації. Саме тому першою справою нацистів було підпорядкування собі усіх засобів зв’язку у місті. Через радіозв’язок нацисти поширювали лише те, що було вигідно їм. Підпільники намагалися цьому протистояти, як могли. Спочатку писали від руки анонімні листівки та розповсюджували їх. Згодом їм вдалося зібрати свій друкарський верстат і охопити ширше коло читачів. 

• Підпільники прослуховували інформацію Інформбюро через радіозв'язок та записували її. Спочатку листівки зі зверненням до людей писалися від руки. Це поширювало зв’язки з масами і збивало з пантелику поліцію та жандармерію, оскільки листівки були написані різними почерками. Але згодом це стало надто ризиковано. Та й охопити потрібно було більше людей. А фізично написати тисячі листівок різним почерком, щоб не вирахували автора, було неможливо. Тому  підпільники відправили в німецьку типографію своїх людей і завдяки їм поступово зібрали свій мобільний друкарський верстат, - пояснює Марина Дябел.

Їм не було і 20 років

Відповідальна місія випала на плечі двох молодих дівчат: Марії Ченаш та Марії Трембовецької. Тезки та однокласниці були відправлені в типографію, де друкувалася нацистська газета “Український голос”. Там також зосереджувався найбільший обіг різноманітної німецької документації. Протягом кількох місяців підпільниці у взутті виносили з редакції папір, шрифт і фарбу. Щодня вони передавали в підпільну організацію від 30 до 50 друкарських знаків, які зберігалися у спеціальних текстильних мішечках.

• Юні підпільниці, ризикуючи життям, виносили шрифти, папір, фарбу, а ще німецькі бланки, які потім допомогли сотням молодих людей уникнути відправлень на каторгу до Німеччини. Марія Ченаш виготовила також дві печатки для паспортів та німецький штамп Гебітскомісаріату, - розповідає Марина Дябел.

Необхідну кількість паперу та фарби докуповували в німецьких магазинах. Спільними зусиллями поступово утворилася підпільна друкарня. Вона почала працювати на конспіративних квартирах з квітня 1942 року. Після тривалої та напруженої роботи на явочній квартирі Петра Семенюка, Марія Трембовецька створила першу листівку.

Оскільки належних умов для верстання спочатку не було, то листівка вийшла не зовсім приваблива. Проте, це був успіх, адже так розпочалася їхня друкарська підпільна боротьба. Якось  друкарню ледь не розкрили німці. Цей випадок терміново обговорили, і було вирішено постійно змінювати її місцезнаходження, аби не дати окупантам її виявити.

Листівки підривали позиції німців

Із квітня 1942 року по травень 1943 року підпільна друкарня випустила шість листівок великого формату на теми:  “Відозва до населення” – все про звірства нацистів у концтаборах; “Про знищення єврейського населення”, “До населення окупованих областей України”, “Про бої під Сталінградом”. 

• Особливе піднесення у населення викликали листівки з повідомленням про розгром гітлерівців під Москвою. У відповідь на спробу гітлерівців мобілізувати для рейху робочу силу, патріоти розповсюдили листівку “Лист до матері з німецької неволі” – розповідь про каторжні умови праці та знущання з радянських людей у фашистській Німеччині. А в 1943 році було надруковано “Звернення  до населення” із закликом не їхати на роботу до Німеччини. Також було випущено велику кількість повідомлень  Радінформбюро. Тираж  листівок складав 18 000 екземплярів, - розповідає Марина Дябел.

Підпільна друкарня забезпечувала підпільників потрібними документами, штампами та печатками. Було внесено 120 бланків про непридатність їхати до Німеччини. Марія Ченаш робила штамп приписки німецькою мовою «Мелькарте» (посвідчення працюючого). Виготовлялися  посвідчення, довідки, паспорти, ордери, прописки та нічні перепустки.

• Листівки розповсюджували всі члени підпільної організації. Їх розклеювали в окупованому Проскурові та районах і передавали до сіл області керівники груп. Три випуски листівок було надруковано німецькою мовою, які підкидали у вагон з нацистами, котрі їхали на фронт. Останні листівки вийшли в грудні 1943 року з закликом вести боротьбу проти окупантів. Після цього друкарня була перенесена  в загін імені Суворова. Всі тиражі підпільної проскурівської друкарні складали 42 000 листівок, - розповідає краєзнавиця.

Пізніше Микола Храновський дістав друкарську машинку і кількість листівок відносно зросла. Це зміцнило позиції підпільної організації та дуже дратувало нацистів. Тому вони кинули всі сили на виявлення та фізичне знищення членів організації. У 1943 році їм це вдалося. Лідери - були вбиті у нерівному бою. А частину молодих підпільників закатували у концтаборах.

Закатована, але нескорена

19 квітня 1943 року, за доносом зрадниці, заарештували й Марію Трембовецьку При арешті вона виявила неабияку мужність та спокій. Коли гестапівці вивели її на вулицю, вона, подивившись на вікна друкарні, мовчки вклонилась Марії Ченаш.

• Цілий місяць продовжувались допити і катування. Гестапівці знущались з особливою жорстокістю: заганяли під нігті розпечені голки, ламали руки і ноги, випалювали очі, затискали голову в обручі. Разом з Марією в одній камері була ще одна заарештована підпільниця Ольга Кшевінська. Кати сподівалися, що дівчата видадуть членів підпільного комітету, їх справжні прізвища, місцезнаходження підпільної друкарні. Проте, не дочекалися ні слова. За це гестапівці жорстоко стратили підпільниць. На них спустили голодних вівчарок, які роздерли по шматках тіла юних дівчат, - розповідає краєзнавиця.

Згодом роботу друкарні відновили. Цього разу підпільний комітет очолив Федір Назаров. До комітету увійшла також і Марія Ченаш. З її допомогою вдруге було налагоджено роботу підпільної друкарні.

• Робота підпільників була надзвичайно небезпечною і складною. Проте  вони вчиняли диверсії в різних сферах, ризикуючи своїм життям. Завдяки підпільникам інформацію про життя та стан міста Проскурова отримувало мирне населення. Варто додати, що чимало сміливців, котрі створювали та розповсюджували друковані антигітлерівські листівки в окупованому Проскурові, на той час були неповнолітніми. А Марії Трембовецькій на час загибелі не було і 20 років, - розповідає Марина Дябел.

Саме завдяки подвигу юних підпільників, Проскурів зміг пережити окупацію. А імена сміливців назавжди залишаться на сторінках історії нашого славного міста. Друкарська машинка, яка врятувала сотні життів досі зберігається у музеї Проскурівського Підпілля. А в честь Марії Трембовецької у Хмельницькому назвали вулицю, що розташована неподалік залізничного вокзалу. 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.