Забуте минуле Лезневого: кому належало село і як воно стало частиною Хмельницького

• Спершу це було село, яке мало назву Глезнівці. 

• Перша писемна згадка – 1493 році. 

• До Хмельницького його приєднали у 1963 році. 

• Розповідаємо найцікавіше про один з мікрорайонів міста.

Мікрорайон Лезневе знаходиться у північно-східній частині Хмельницького. Та раніше він існував, як самостійний населений пункт й мав назву Глезнівці. За даними істориків він був ще за бронзової доби та скіфських часів. Однак перша писемна згадка про нього датується 1493 роком. Найцікавіші факти та історію мікрорайону загалом розповідаємо у матеріалі. 

– Село Лезнів розташування має на рівному та дещо крутому косогорі лівого боку річки Бога та лівого ж боку яру, що називають Лезнівка, який до Богу впадає, – «Камеральний і топографічний опис Подільської губернії Проскурівського повіту» 1797-1800 рр. 

В підпорядкуванні поляків, османів та росіян 

Як ми уже згадували вище, точної дати заснування Глезнівців немає. Наразі відомо про 9 пам'яток археології у межах села. Найдавніші з них належать до скіфського періоду, доби бронзи та черняхівської культури. 

Перша письмова згадка – 1493 рік. Тоді населений пункт був занесений до реєстру димів Подільського воєводства. У реєстрі було написано (в перекладі з латинської): «Глезнівці мають шість димів» (близько 35-40 чол.). У сусідніх селах Голішині та Плоскирові було по шість та сім димів відповідно. Отже, на той час Лезневе було невеликим селом, як і більшість сіл на Поділлі, і з кінця XV століття до 30-40-х років XVI ст. знаходилось у Меджибізькій волості (повіті) –  описано в інформаційній довідці Централізованої бібліотечної системи Хмельницької міської територіальної громади. 

Із кінця XV століття до 30-40-х років XVI ст. село знаходилось у межах Меджибізької волості (повіту). У своїх публікаціях краєзнавець Євген Назаренко писав, що в 1522 році Глезнів було віддане на довічне володіння шляхтичу Миколаю Якимовському. Наступним власником села був німець Бернгард Претвіч. У 1539 році Претвіч отримав у Королівщини у свої володіння Шарівку, п’ять селищ у Барському повіті, прикордонне містечко Жванець, Глезнів та інші поселення. Безпосередньо Глезневим він керував 11 років. 

У 1550 році польський король Сигізмунд II Август відзначає службу та хоробрість Мацея Влодека з Германова, хорунжого та кам'янецького старосту за охорону кордонів від вторгнення ворогів, і надає йому в спадкове володіння «Плоскирів, Леснів і Голишин з прилеглостями над Бугом в повіті Кам'янецькім лежачими».

У 1569 році власником Проскурівського староства залишався Мацей Владек, який у шлюбі з Лаською, донькою серадського воєводи, мав сина Станіслава, до якого згодом і перейшли плоскирівські землі. На початку XVII століття староство знову стало королівською власністю. Відомо, що у 1616 році посесором цих володінь був воєвода подільський Станіслав Лянцкоронський.

За часів Визвольної війни українського народу (1648-1657) під проводом Богдана Хмельницького Плоскирівське староство неодноразово переходило із рук у руки сторін, що ворогували. Згідно із «Реєстром димів Летичівського повіту 1661 року» староство зазнавало великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів, внаслідок чого край зазнав повного спустошення. 

У період із 1672 по 1699 роки Плоскирівське староство було під владою Османської імперії. Після 27 років окупації Туреччина повернула Речі Посполитій Поділля. Шляхетський сеймик Подільського воєводства 8 червня 1702 року відзначав, що «свавільні люди» наступають на життя і багатства шляхти. На цьому ж сеймику проскурівський староста заявив, що з міста «тридцять сім чоловіків гультяїв подалося», а в сусідньому селі «Глезнево всі хлопи збунтували». 

Далі настав час російської імперії. До неї Поділля було приєднане у 1793 році після другого поділу Польщі. За два роки Проскурів став повітовим містом, а села староства Заріччя, Гречани, Мацьківці, Глезнів, Олешин, Іванкінці та Шаровечка, які раніше належали Замойським, відійшли до казни. У 1800 році Проскурівське староство з 1800 душами кріпаків перейшло до графа Івана Гудовича. Ось як в «Камеральному і топографічному описі Подільської губернії Проскурівського повіту» було описане Лезнів: 

Оточене село з одного боку вгору по річці Бог – орним полем, з другого – лугом або сінокосом, з третього – річкою Богом, до якого ніс одним сінокосом рівним, з четвертого боку – лісом. У селі дерев'яна невелика Покрова Пресвятої Богородиці церква, обернена з унії у 1795-му році, при ній будинок священника з невеликим фруктовим садом. Стара дерев’яна корчма заїжджа. На ярку Лезнівка невеликий млин на одній греблі з однією дерев’яною кліттю, в якій один борошномельний постав (механізм для помелу зерна), що виробляє за добу 4 корці (близько 400 кг), з корчмою і дерев’яною ґуральнею на один котел. Все це перебуває в євреїв на оренді за суму 900 рублів сріблом.

Загалом до 1917 року населений пункт Лезнівка/Лезневе перебував у власності поміщицьких дворянських родин, шляхтичів. Далі – Друга світова війна. Неподалік села у 1942-1944 роках функціонував штрафний трудовий табір. Тут фашисти утримували порушників окупаційного режиму, а також призначених до відряджання в Німеччину. У таборі одночасно знаходилося до 250 ув’язнених, а з 1943 року – до 500 осіб. Переважно це були мешканці Проскурова та найближчих районів. Із 1942 року діяло гетто, де, за попередніми підрахунками, розстріляли 9 000 євреїв. Потім був Радянський Союз. А вже у 1963 році Лезневе приєднали до Хмельницького й село стало мікрорайоном міста. 

Цікаві факти про мікрорайон Лезневе 

• За однією з гіпотез, сучасна назва походить від давньоруського слова «глезно», що означає «п’ята» або «небагата земельна ділянка», яку надавали людям у користування; 

• Первісна Свято-Покровська церква була зведена ще в 1762 році в селі Глезневе. Це була дерев'яна споруда на кам’яній основі з дзвіницею, вкритою залізом. До 1868 року храм активно використовувався парафіянами і навіть добудовувався;
• На початку XX століття (1904–1906 рр.) спорудили нову цегляну Свято-Покровську церкву, що збереглася й активно використовується донині; 
• У 1864 році був відкритий перший освітній заклад: церковно‑парафіяльна школа для хлопців. Це офіційна дата заснування сучасної ЗОШ № 13 у Лезневому. Її утримання здійснювалося з коштів парафіян (100 карбованців), а учитель працював безоплатно; 
• Книгозбірня села Лезневе стала міською бібліотекою № 6; 
• Школа №13 названа на честь колишнього мера Михайла Чекмана. Він очолював Хмельницький у період від 1990 до 2002 року, поки трагічно не загинув в автокатастрофі. 

Читайте також: 

Симчишин, Чекман, Сікора: хто керував Хмельницьким з моменту його заснування

Історія центрального ринку в Хмельницькому: з чого та як почалася

Хмельницькі села, яких уже немає. Де вони були та що про них відомо

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.